У далекому Темнолісі, де ростуть дуби-кривавники та сон-дерева, де живуть гобліни та живолупи, мегери-печерниці й інші химерні створіння, родина лісових тролів дала притулок синові капітана небесних піратів, якого згодом назвали Живчиком. Він жив як звичайний лісовий троль, допоки якось не збився зі стежки та не опинився наодинці з підступним і...
Як воно, коли в тебе відбирають майбутнє? Коли одного дня ти усвідомлюєш, що власне життя — лише ілюзія, а світ сповнений брехні? Залишається лишень грати за правилами, навіть якщо їх встановлюєш не ти. Навіть коли це твоя остання гра. Залишається тільки пройти крізь лабіринт, аби віднайти Елізіум і звільнити душі всіх убитих до тебе. …Вона має на...
Темноліс, Каменосад, Крайріка… Нижнє місто і Санктафракс… Назви на мапі… Та за кожною з них криються тисячі історій — як занотованих у стародавніх сувоях, так і переказуваних із покоління в покоління — історій, що їх переповідають ще й нині. Подана нижче — лишень одна з них. Ілюстрації Кріса Рідела З англійської переклав Анатолій Саган...
Дивні часи настали у Санктафраксі. Страшна посуха і кам’яна пошесть прикували до землі повітряні кораблі. У підземеллях Нижнього міста орудує молотоголовий гоблін Титуґґ. І хоча небо ще патрулюють Бібліотекарські Лицарі, жителі Санктафракса передчувають катастрофу. Лише спілчанського голову і Найвищого санктафракського Академіка Вокса це не лякає....
Світокрай переживає не найкращі часи. Зникло летюче місто Санктафракс, а нову летючу скелю ушкодила «кам’яна хвороба», що знищила усі літай-камені. Відтепер спілчанські кораблі втратили летючість і разом зі своїми командами опинилися на землі. Тим часом у Темнолісі узурпатор Вокс Верлікс вигнав із Нового Санктафракса Найвищого Академіка і захопив...
Здається книга таки не повна тут - текст обривається прям посередені експерименту.
Не озирайся і мовчи
О
Олекса
28.05.25
Дуже цікава книга. Але, дуууже багато помилок, через це трохи важко читати і в кінці погано відредаговано - весь текст не поміщається, потрібно шрифт робити вкрай дрібним
Сліпий ліс, Ілля Вінницький