Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Неправильні, Сайко Оксана 📚 - Українською

Читати книгу - "Неправильні, Сайко Оксана"

84
0
01.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Неправильні" автора Сайко Оксана. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Неправильні, Сайко Оксана» була написана автором - Сайко Оксана, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Неправильні, Сайко Оксана" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Ще не встиг продзеленчати дзвоник, як, рвучко схопившись з останньої парти й закинувши на плече сумку, Володька вмить опинився біля дверей класу. Очі Надії Василівни здивовано поглянули на нього поверх великих окулярів.

– Петренко! – обурилась вона. – Я ще не оголосила домашнього завдання! Поверніться на своє місце!

– Дуже шкода, Надіє Василівно, – заговорив скоромовкою він, – бабуся з базару тягне важкі торби з продуктами! Треба терміново допомогти, щоб не стався інсульт, а то матиму потім на совісті, і ви теж, Надіє Василівно!

– Петренко!.. – великі очі хімічки стають ще більшими і вкрай сердитими. Під дружній регіт класу Володька швидко зникає за дверима, вже не чуючи обурень учительки. Набридло! Нудьга та й годі! Залишився останній урок – геометрія, ще гірший, ніж хімія. І понаставляли ж їх у розкладі, мов на зло: англійська мова, алгебра, хімія, геометрія… Краще б щодня була фізкультура чи трудове навчання, від тих предметів принаймні хоч якась користь! А то спробуй-но висидіти отаких шість нестерпно нудних уроків, коли на вулиці така гарна весна, та ще й Лізки нема…

До лікарні близенько – рукою подати. Лише кілька трамвайних зупинок. Можна проїхати "зайцем". Хоч у таку сонячну погоду добре було б пройтися, але ж у трамваї завжди цікавіше. Він навіть, коли був малим, мріяв бути водієм трамвая, хоча друзі його завжди вважали, що це не надто цікава професія – їздити колом за колом одним маршрутом – і сміялися з його фантазій.

На зупинці Володька несподівано наткнувся на Гусака, вчителя математики. В останню мить насунув кашкета на очі, та той його таки впізнав, бо гукнув у спину:

– Куди це ти, Петренко? В нас через десять хвилин урок!

На щастя, саме вчасно нагодився трамвай, тож не довелося нічого вибріхувати, й Володька, хвацько стрибнувши на підніжку, зник за спинами пасажирів. Не виключено, що завтра у нього будуть неприємності… Гусак злопам'ятний. Та дарма, він до того звик, якось виплутається.

Взагалі закинув би усі ті уроки подалі, якби не Лізка… Але ж пообіцяв… А Лізка не пробачає невиконаних обіцянок.

Біля лікарняної брами купив букетик фіалок. Дорогою можна було б десь нарвати квітів на якійсь клумбі, але тільки не для Лізки. Якось прийшов до неї з нарцисами, які нишком поцупив на грядках у сусідки під вікном.

– Звідкіля квіти? – спитала з підозрою.

– Та… зірвав по дорозі… – промимрив, бо їй збрехати чомусь не міг.

– Тоді забери. Вони вкрадені.

Ось такою принциповою була Лізка.

Сюди приходив щодня, вже майже тиждень. Через карантин нікого у відділення не впускали. Отак походжав під лікувальним корпусом, зиркаючи на просторе вікно, що виходило у лікарняний садок, поки не з'являлася вона. Напевно, ще зараз не вигляне – думає, що він на шостому уроці. От буде сюрприз! Санітарка, тітка Слава вже знає його, і тільки побачивши, насуплено бурмоче:

– Ну що ти тупцяєш тут і тупцяєш! І так тебе не пустять!

– Тітко Славо, передайте квіти, – прохає.

Дивіться такожОксана Сайко — ЗрадаОксана Сайко — Кав'ярня на розіОксана Сайко — Подарунок на святого МиколаяЩе 17 творів →Біографія Оксани Сайко

– Ну давай, що з тобою вдієш… – тітка Слава важко зітхає, скрушно хитає головою і, витерши руки об халат, бере квіти.

За якийсь час Лізка нарешті з'являється у вікні, тримаючи фіалки. Обличчя її зовсім бліде. Вона ледь всміхається йому. Так, саме ледь. Тільки вона так вміє – усмішкою Мони Лізи. Вони перемовляються жестами й мімікою, розуміючи одне одного без слів.

– Що там у школі? – запитувала Лізка.

– Нічого цікавого, як завжди, – відказував.

– Ти знову втік з геометрії?

– Пусте. Тим більше, я не встиг списати домашнє завдання.

– Завтра не тікатимеш! – сказала владно, ніби наказала.

– Не тікатиму, – покірно погоджується Володька.

Виконувати обіцянки іноді дуже непросто. На якусь мить вона зникає у вікні.

Напевно, Лізка була єдиною людиною в світі, якій до нього не було байдуже. Батька він ніколи не знав. Мати залишила його на тітку й подалася кудись на заробітки в далекі краї, і вже шість років лише посилала гроші й пакунки з безглуздими речами: кофтинками з ведмедиками, кашкетиками із зайчиками… Хоч він уже давно виріс із того віку… А тітка намагалася влаштувати своє життя, їй ніяк не щастило вийти заміж, отож була надто зосереджена на собі й своєму особистому житті. Може, тому він так і поводився – немов усім на зло: грубо, зухвало й нахабно? Часто затівав бійки, зривав уроки. Однокласники його побоювалися, вчителі лаяли. Сусіди нарікали, бо він курив у під'їзді, непристойно висловлювався й голосно співав під гітару вуличних пісень. Репутація важкого підлітка… Ось такий він, "неправильний".

А Лізка перевелася з іншої школи. Одного дня прийшла і сіла за його парту. І всміхнулася йому. Не запопадливо, не дурнувато, як інші дівчата, а так тепло і щиро… І було у ній щось таке світле, від чого аж захоплювало дух, хоч і не була вона красуня. В неї було гарне білясте довге волосся і блакитні-блакитні очі. Ні в кого він не бачив таких блакитних очей. На першому ж уроці алгебри він намагався у неї списувати.

– Це ж насправді зовсім нескладно, – сказала вона йому. – Давай після уроку поясню, і сам будеш розв'язувати!

Він здивувався. Досі ніхто йому такого не пропонував. Усі лише підказували, розв'язували йому завдяння або давали списати, намагаючись вгодити чи боячись відмовити, ото й усе.

А Лізка була не такою, як усі. Вона його розуміла. Одного разу навіть сказала йому (чим теж його дуже вразила):

– Ти вперто хочеш здаватися гіршим. Мов черепашка, ховаєшся у свій панцир! Але ж ти не такий!

В її присутності Володька справді ставав зовсім іншим. Без тієї навмисної грубості, недбальства й хамовитості. З нею було просто, легко, спокійно. І саме з нею він був справжнім і навіть розповів їй, як у дитинстві мріяв бути водієм трамвая… І вона не засміялася, як інші. Вони могли годинами сидіти на майданчику і розмовляти про все на світі або допізна блукати містом. Тільки надто вже всі почали перейматися їхньою дружбою. Дівчата перешіптувалися, а щойно помітивши їх, змовкали. І тільки язиката Вірка якось кинула Лізці у спину:

– Знайшла собі добрі "плечі". Що ж, вигідно!

Випадково почувши це, Володька хотів було дати їй штурхана, але стримався – Лізці це б, напевно, не сподобалося. Тому лише пригрозив кулаком, Вірка все й зрозуміла. А класна керівничка, та не раз намагалася Лізку отямити:

– Ну що у вас може бути спільного? Ти – відмінниця, розумниця! В тебе такі перспективи! А від того лобуряки можна тільки негативу набратися! Він невиправний! Це тебе дуже компрометує!

Не допомагало. Тоді повідомили Лізчиній матері і та зчинила справжній скандал. Посварившись з батьками і зачинившись у своїй кімнаті, Лізка намагалася втекти через вікно. Й, невдало стрибнувши з першого поверху, травмувала ногу.

– Ну що, кавалер? – прямуючи з біксами в інший корпус, тітка Слава на мить спинилась і простягнула йому складений аркуш паперу. – Маєш листа!

Володька прояснів і розгорнув папір. "Нехай вони усі говорять, що хочуть! – писала Лізка. – Нас просто не розуміють! Напевно, ми обидвоє "неправильні"! Але все буде добре!"

Від тих слів у Володьки ніби крила виросли! Та він увесь світ переверне! Та він заради неї зможе стільки! І буде кращим, ніж є! І сидітиме, уважно слухаючи, усі шість найнудніших уроків! І навіть кине курити! І ніколи не брехатиме!..

– Ліз-ко-о-о! – гукнув щосили, аж повилазили цікаві з інших лікарняних вікон. – Все буде добре!

Знову з'явившись у вікні, вона ледь всміхнулася йому усмішкою Мони Лізи.

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неправильні, Сайко Оксана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неправильні, Сайко Оксана"