Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Антон та інші нещастя 📚 - Українською

Читати книгу - "Антон та інші нещастя"

405
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Антон та інші нещастя" автора Гюдрун Скреттінг. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Антон та інші нещастя» була написана автором - Гюдрун Скреттінг, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги".
Поділитися книгою "Антон та інші нещастя" в соціальних мережах: 

У житті дванадцятирічного Антона постійно трапляються якісь нещастя. Його мама загинула, коли він був ще маленьким, а сам Антон, як розповів йому тато, з’явився на світ через «прокол у гумі». Хлопчик вирішує довести собі й усім, що він — не випадковість, і для цього йому потрібно здійснити щось вартісне. Наприклад, повернути своєму татові віру в життя і знайти для нього кохану. Та це не так легко, як видається на перший погляд, адже тато зовсім не любить сюрпризи. Добре, що в Антона є найкраща подруга Іне, яка завжди готова прийти на допомогу і якій теж часом потрібна підтримка.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 43
Перейти на сторінку:

Антон та інші нещастя.

Ґюдрун Скреттінґ

Присвячується усім чудовим татам.

Особливо моєму — найліпшому в світі.

Колись давно у Всесвіті існувала планета на ім’я Тея. Вона була велика, кругла й гарна, але іноді відхилялася від курсу — у ті часи з планетами часто таке траплялося. Сонячна система — це суцільне кружляння планет, не дивно, що котрійсь могло запаморочитися в голові.

І ось одного дня, чудового дня, коли планети собі мирно, як і належиться, оберталися навколо своєї осі, Тея закружляла швидше. Швидше, ніж зазвичай. Туди крутнулася, сюди крутнулася, заметалася, раз по раз вистрибуючи з глибокої синяви своєї атмосфери, раптом втратила орієнтацію, зірвалася з власної орбіти й гепнулася просто на Землю, здійнявши в повітря фонтан каміняччя.

Велетенський бабах. Аж Всесвіт крекнув.

Це сталося якось нехотячи. Зовсім нехотячи. Лише мить неуважності, як посеред швидкого руху на дорозі. Але вже нічого не вдієш. Земля досі перехилена після того удару. Так ніколи й не оговталася.

Для планети Теї усе скінчилося ще гірше. Вона зникла назавжди.

Але з каміння й пилу, які здійнялися після удару, утворився маленький м’ячик. Так заведено у Всесвіті — усе стає м’ячиками, великими й маленькими. Цей м’ячик став Місяцем.

Наш Місяць — це рештки гігантського зіткнення.

— А Місяць — добрий товариш, — закінчив свою казку тато.

Не відразу — минуло трохи часу, — і я зрозумів, що він мав на увазі.

Та почнімо від початку. Я мав би здогадатися, що щось не те. Зазвичай тато не надто приглядається, коли я ремонтую свій велосипед. Латання шин — не його клопіт. Але саме сьогодні він з незвичайним інтересом розглядав велосипедну шину, занурену у воду.

Певно, відчув, що настала слушна мить. Ось нагода, на яку він чекав. Тож тато кахикнув, двічі обійшов мене й відро з водою і знову кахикнув. Майже нічого надзвичайного.

І все ж вони застали мене зненацька, оті його слова над відром з водою:

— Так-так, дивні наслідки може мати невеличкий прокол у гумі…

Подальша розмова аж ніяк не стосувалася велосипедної шини.

Згодом у моєму списку небажаних знань з’явилися два пункти:

1. Які протизаплідні засоби вживали мої батьки (на які, як виявилося, не можна покладатися).

2. Я, Антон Альбертсен, — наслідок подертої гумки.

Мої батьки докладали купу зусиль, щоб я НЕ з’явився на світі. За допомогою кондома.

А вже після цієї розмови тато розповів мені казку про Місяць. Про велике зіткнення і м’ячик. Казка мала б мене розрадити.

Мені відразу спало на думку щось значно серйозніше, ніж зазвичай.

Я подумав: «Це, мабуть, десь так, як у тата з мамою. Таке собі зіткнення, як у Всесвіті».

Хай там як, мами не стало, як і Теї. Після зіткнення з автобусом № 15. Мама теж не надто дотримувалася правил дорожнього руху.

Тато досі кружляє на своїй орбіті. Трохи перекособочений. Приблизно, як земна куля.

І цієї миті Антон Альбертсен збагнув:

Місяць — нещастя. Точнісінько, як і він сам.

ІНЕ

У світі дуже важливий баланс.

Це як іти по дошці. Розставивши руки й переставляючи одну ногу поперед другої. Іне і я, кожне від свого дерева. Дошку ми взяли вже давно в домі Іне, коли її тато ремонтував кухню, і поклали між двома деревами, на найнижчу гілляку одного і на найнижчу — другого. На тій дошці ми щодня ходимо-балансуємо. Можливо, трохи по-дитинячому, але це вже стало традицією. Саме тому, повертаючись зі школи, ми обоє не відразу йдемо додому, а робимо гак до нашої дошки.

— Нещастя? — Іне дивиться на мене зі свого дерева.

— Ага! — відповідаю я. — Гумкове нещастя.

Вона підходить ближче. Хитрувато всміхається.

— Це те, про що я здогадуюся? — хихоче вона й на мить зупиняється — ану ж я її ударю.

— Дурепа! — я теж сміюся.

Ловлю рівновагу, дивлюся просто поперед себе, переставляю одну ногу. Я ще ніколи не вдарив Іне по-справжньому.

Ось ми вже зійшлися разом. Тепер найважче: руки вгору, щоб ненароком не скинути одне одного додолу, розвернутися на п’яті й пальці ноги, відновити баланс.

— Так-так, — каже Іне. — Можеш себе втішити, що твоїм батькам було принаймні приємно.

Знову розставляємо широко руки й рухаємося назад — кожне до свого дерева.

— О?

— Звісно, їм було приємно, — каже Іне, злазячи з дерева. — Якби не було приємно, не захотіли б того робити.

Я зістрибую на землю. Очко Іне!

— У моїх батьків навіть цього не було.

— Чого не було? — перепитую я.

— Ну, а ти як думаєш? Їм навіть любитися не довелося, — стишила вона голос. — Чув про пробірки?

Я вже саме хотів запитати, чи вона не дитя непорочного зачаття чи щось таке.

Ага, отже, дитина з пробірки. Це вже щось новеньке. Люди в білих халатах беруть у батьків те, що їм треба, і змішують у пробірці. Які ж люди різні.

— Нема чого витріщатися! — вигукує Іне.

Та я зовсім не тому витріщаюся. По-перше, у її волоссі застрягли сухі гілочки. А по-друге, я щойно відкрив для себе: Іне має страшенно маленькі вушка й трохи кривий передній зуб.

Але нічого про це не кажу. Розповідаю натомість історію про Тею та Місяць, про планети й кружляння на орбіті, зіткнення й фонтан каміняччя у повітрі. А ще про тата, маму й про себе.

Іне зовсім не вражена. Хіба можна порівнювати Всесвіт і автобус № 15. Треба ж знати міру! До того ж я говорю, як старий філософ, каже вона. Ну ось, знову прозивається!

Ми підбираємо наші наплічники і йдемо далі дорогою додому.

— Але можу в одному з тобою погодитися, — підводить риску в розмові Іне. — У твого тата таки трохи зсунулася вісь.

Я знову вражено роззявляю рота.

— Гадаєш, став гомо?

— Та ні… просто трохи пошкодився. Депресняк у нього чи що…

Сердечно дякую! Мені страшено кортіло пояснити їй, що я ще й не таке знаю. Небажані знання на довгі часи. Вона ж не психолог. Крім того: тато ж має мене.

— Депресняк? — перепитав я.

— Єп-п!

— Але ж… він не рюмсає… нічого такого?

— Їм не обов’язково рюмсати, — каже Іне.

— А ще в нього купа книжок з анекдотами…

Я й сам чую, що аргумент слабенький.

Іне теж це чує.

— Йому потрібна жінка, — каже вона.

Я підгилюю черевиком камінець.

— Тато вже

1 2 ... 43
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антон та інші нещастя», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Антон та інші нещастя"