Читати книгу - "Під деревом зеленим"

Томас Гарді

Під деревом зеленим

ПЕРЕДМОВА

У цій історії про меллстокський хор і парафіяльних музик я намагався на основі власного досвіду якомога правдивіше розповісти про звичаї та спосіб життя оркестрів, які були популярні в селах п'ятдесят-шістдесят років тому. Ця тема також висвітлюється у творах “Двоє на вежі”, “Старовинні характери” та деяких інших.

Багато хто висловлює незадоволення тим, що традиційні церковні оркестри були замінені поодинокими органами (спочатку часто навіть звичайними шарманками) чи фісгармоніями. Окрім того факту, що священикам, без сумніву, стало набагато легше контролювати одного музиканта, аніж цілий хор, у цілому такі зміни не виправдали сподівань духовенства, зменшивши, а з часом і зовсім відбивши в прихожан інтерес до справ церкви. Раніше шість-десять дорослих музикантів і приблизно стільки ж співаків щонеділі офіційно брали участь у службі й докладали максимум зусиль, щоб догодити музичним смакам вірян. Коли відповідальність за музичний супровід було перекладено тільки на плечі дружини чи дочки священика або шкільної вчительки та школярів, відчуття безпосередньої дотичності до життя церкви зникло.

Вочевидь, лише любов до своєї справи змушувала цих музикантів після виснажливого робочого тижня прокидатися щонеділі ні світ ні зоря і за будь-якої погоди пішки йти до церкви, яка часто була розташована далеченько від їхніх домівок. За свої виступи ці люди, зазвичай, одержували настільки мізерну платню, що з певністю можна сказати: керувалися вони виключно безкорисливими мотивами. У парафії, яка стала прототипом для цієї розповіді, щороку на Різдво музиканти отримували таку винагороду: десять шилінгів і вечерю від поміщика, десять шилінгів від священика, по п’ять шилінгів у фермерів і по шилінгу з кожного обійстя. Разом — не більше ніж по десять шилінгів^ рік на особу. Як сказав мені якось один старий музикант, цього ледве вистачало на струни для скрипки, ремонт інструментів, каніфоль та нотний папір (який вони зазвичай розграфлювали самостійно). Ноти музиканти переписували від руки вечорами після роботи і самі зшивали їх у зошити.

У тих зошитах, зазвичай, записували також танцювальні мелодії та народні пісні. Писали одночасно з обох кінців зошита, і десь посередині церковне та світське зустрічалося, створюючи химерний ефект: поруч із церковними гімнами можна було знайти прості народні пісні, сповнені того давнього грубуватого гумору, властивого нашим дідусям і, можливо, бабусям, який у наші дні вважається вульгарним.

Згадані скрипкові струни, каніфоль і нотний папір купували у вуличного торговця, який спеціалізувався на цих товарах і заїжджав у кожну парафію десь раз на півроку. Церковні скрипалі досі з жахом згадують, як одного разу, якраз коли вони репетирували новий псалом на Різдво, торговець дещо припізнився, бо в долині намело багато снігу. їм тоді довелося викручуватися, замінюючи струни жилами й нитками. Часто торговець і сам був музикантом, а іноді навіть писав музику, якою нерідко поповнював хоровий репертуар. Ці мелодії, окремі з яких зараз лежать переді мною, з характерними для них повторами рядків, напіврядків, фуг і переходів, співають і досі, хоч їх навряд чи коли-небудь внесуть до збірника церковних пісень, якими користується нині в церквах світське товариство.

Серпень 1896 р.

Роман “Під деревом зеленим” вперше був виданий влітку 1872 р. у двох томах. Спочатку я збирався назвати історію "Меллстокський хор”, що було б більш доречно. Однак у подальших виданнях цей варіант додавався лише у формі підзаголовка, оскільки міняти назву, під якою книга вперше побачила світ, було б недоцільно.

Перечитуючи історію через багато років, я не міг не помітити, що описані в ній реалії, які тут лише окреслюються, а часом навіть подаються в жартівливій та глузливій манері заслуговували глибшого дослідження. Однак обставини, що склалися на час написання роману, не давали змоги заглибитися в ці питання. А тому меллстокський хор має дійти до наших днів у тому вигляді, в якому він зображений на сторінках цієї книги, якщо не враховувати кількох згадок про цих парафіяльних музик у деяких моїх віршах.

Квітень 1912 р.

Томас Гарді

Частина перша ЗИМА

Розділ І

ДОРОГА ДО МЕЛЛСТОКА

Для мешканців тих околиць майже кожне дерево в лісі мало свій голос і свій характер. Від легкого подуву вітру ялинки хиталися, схлипуючи й постогнуючи; падуби присвистували, наче змагаючись між собою; ясені сичали, тремтячи на вітрі; буки шелестіли листям, то піднімаючи, то опускаючи гілля. І навіть зима, яка, зриваючи з дерев листя, змінювала їхній голос, не могла знищити тієї своєрідності.

Холодного зоряного різдвяного вечора через темні зарості стежкою до меллстокського перехрестя ішов один чоловік, прислухаючись до шепотіння дерев. Про його вдачу свідчили легкі й швидкі кроки та бадьорий голос, яким він наспівував поширену в тій місцевості пісеньку:

З трояндою і лілією,

І з жовтим нарцисом

Юнаки й дівчата

Йдуть стригти овець.

Одинока стежина, якою простував юнак, поєднувала одне із селищ меллстокської парафії з Верхнім Меллстоком і Левгейтом. Коли він час від часу підводив очі вгору, сріблясто-чорні берези з характерними вітами, буки з блідим сірим гіллям і покриті чорними тріщинами в’язи видавалися лише темними пласкими обрисами на тлі неба, де білі зорі мерехтіли так сильно, що здавалося, ніби то птахи тріпочуть своїми крилами. А на лісовій доріжці нижче від обрію було темно, як у могилі. Підлісок обабіч стежки неначе формував стінки труни, і навіть у цю пору року віття перепліталося так густо, що вітровії з північного сходу оминали цей шлях, лиш зрідка даючи про себе знати легеньким вітерцем.

Минувши лісосмугу і досягши меллстокського перехрестя, стежина звивалася далі між темними рядами живоплоту білою стрічкою із рваними краями. Такого вигляду їй надавали купки листя, наметеного вітром із рівчаків, що тяглися по обидва боки.

Пісню час від часу переривала короткочасна задума, і юнак щоразу відновлював її з того місця, до якого доспівав би, якби не змовкав. Раптом її остаточно було обірвано протяжним “Аго-о-ов!” Вигук долинув з перехресної стежини, що вела до Нижнього Меллстока, праворуч від співака, який щойно