Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Райдуга, Полтава Леонід 📚 - Українською

Читати книгу - "Райдуга, Полтава Леонід"

74
0
20.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Райдуга" автора Полтава Леонід. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Райдуга, Полтава Леонід» була написана автором - Полтава Леонід, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Райдуга, Полтава Леонід" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
Патріярхові-Ісповідникові Йосифові І
I. В'язень
Інтродукція
Софія і сніг —
Сива паморозь тисячоліть.
Над Дніпром — Володимир,
Хрест дрижить у залізних руках…
Мчить віхола по білих стежках,
Переносить татарське минуле
По драбинах століть…
Ви, що надто багато забули,
Не проспіть хоч себе, не проспіть!
Воркута
З хмари на хмару срібним лисом
Скаче голодний сибірський місяць.
Вовк, озвірівши від самотини,
Лиже пекучі сніжини,
Що пахнуть салом, чуреком, кумисом
І срібним лисом,
Недосяжним лисом!

Ох, ці безжальні сибірські ночі:
Людські очі — у вовчі очі,
Білі вітри — мов запінені пси…
Де ж ти. Боже, єси?!
Лапа — в капкан. За ґрати — рука.
Табір ЗеКа.

Під вітрами, підшитими зрубом,
Сплять, як підрубані, дроворуби.
Гаряча "буржуйка" танцює в бараці:
В червоно-п’янких черевиках на скрипах —
Кружляє між нарами, зойками й хрипом,
Танцює всю ніч — для всіх націй!

Сичать і чадять вогкуваті поліна.
Та полум’ям раптом обрісши по-горло,
Знов скаче "буржуйка", й червоні коліна
Втикає в обличчя, зчорнілі від горя.

Бушлати зітхають.
Розмерзаються рукавиці.
Сушена риба тріпоче…
На чорних стінах
Виступають промерзлі лиця
Воркутської хуртовини —
Білі лиця, лишайні лиця…
Барак.
Дивіться такожЛеонід Полтава — Поема про Тараса ШевченкаЛеонід Полтава — Поема про повстанську піснюЛеонід Полтава — Пані ГертаЩе 25 творів →Біографія Леоніда ПолтавиЗаметіль.
Срібна лисиця…

А все таки — зірка прорвалась у небі!
Виходить — в розгулі відьомської ночі
Вона загорілась для тебе,
Щоб очі не вовчі, а зоряні очі,
Щоб свічка в цю ніч була над тобою,
Засвічена
Неземною рукою!

"Богородице Діво, радуйся!.."—
Світ зорі над Сибіром розлився.

"Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився!"

Вий, віхоло, загробним звірем,—
Вифлеємська зоря — над Сибіром!
Не на тверді свят’юрських плит
Молиться Митрополит;
Не підхоплює Слова собор —
Лиш вітрів заполярний хор;
Не палає свіча Різдвяна —
Лиш примерзла зоря до вікна…
Налітайте ж сюди, сторожі,
Дивну свічку-зорю сторожіть,
Націляйтеся в неї,
Накидайтесь на неї —
Доки жар її світом іще не розлився!..

"Ой, радуйся, земле,
Син Божий народився!"
Карнавал
А від Львова до Києва —
Карнавал!
Палають церкви
І реве динаміт,
За обвалом обвал,
За провалом провал,
І на неба чолі —
Зливами піт.

Труби ревуть і свищуть свистьолки,
"Ми смєло в бой пайдьом!" —
Шаленіє над містом,
В обтятих спідницях
Захекані пруть комсомолки
І очі — їх очі без пісні!

На шибениці — ікони,
На налигачеві — Марія,
На шнурках гойдаються
Зубцями униз тризуби;—
Вигуки і прокльони
Сунуть попід Софію,
Аж мурів тисячолітніх
Скрегочуть стотонні зуби;
Ангели довгоносі,
Підстрибуючи, пруть Хрещатиком,
Святий Петро — у тачці,
Підштовхуваний Ваалом;
Юрба
Розірвала Христа,—
Тільки ноги босі
Ще волочуть за карнавалом!..
(О, сибірська пурґа, що звисає петлею
Над шевченківською землею!)

…Над Дніпром — Володимир.
Хрест дрижить у залізних руках…
А в кімнатці з дашком-картузиком,
У хаті під козацькою шапкою,
У полі під зоряним дахом,—
Молилась вселюдська Мати:

"Не дай, Христе-Боже,
У неволі погибати!"

Від гори святоюрської
До святокиївських гір
Встала райдуга, наче Слово —
Вінком благодаті Божим:
— Вір, Україно,
Всупереч маврам — вір!
І звір тебе не переможе!
Божа райдуга з Еспанії на Україну,
І з усіх країн — і у кожну країну!..
Громовиця обвалів.
Динаміт — і трибанний лебідь!
Зойкнув зірваний хрест,
Угрузаючи в ребра полів…
А вгорі,
В українському чистому небі,
Над запіненим карнавалом —
Непорушно-живі
Хрести журавлів.
Світ
Гримить сибірська каруселя.
Полярним вітром приграє —
До танцю смертного деревам
Московським вітром приграє!

Пилки гарячими зубами
Впиваються у соковите —
І, наче скраклі від удару,
Лягають сосни.
Ліси вмирають.

Ліси вмирають, щоб ожити
І щоглами пливти стрункими,
І стати східцями,
І дерев’яними мисками,
В яких аж паруватиме пожива!
Сибірське жниво, біле жниво!
Людське приречення…
Вже все умерло. Тільки очі
— не вовчі! — зоряно-живі
Молитву Господа шепочуть.

І на завійній корогві —
На заметільній корогві —
Господнє чудо об’явилось:
Устала райдуга!
У ній
З небес усіх країн явились
Найкращі барви!
Буре — стій!
Тут — моляться приречені,
Розстріляні хуртечами,
Без тіла — а катовані,
Без ланцюгів — а сковані;
Тут на скелі з крижаних плит
Молиться Митрополит!
У той день збожеволів чекіст:
Тисячі, що рубали дерева,
Підіймались, як духи, на райдужний міст
І не брали їх кулі крицеві!
І у тиші, що впала, неначе удар,
Спів з-за хмар над Сибіром розлився:

"Ой, радуйся, земле.
Син Божий народився!"

А вони йшли на райдугу, наче на міст,
Несучи із двох сосен хреста.—
І тоді-то уперше здригнувся чекіст,
Закрутивсь, заметавсь
І від власної кулі на сніг повалився…

"Ой, радуйся, земле.
Син Божий народився!"

Ой, зрадуйся, та Божая Мати!
Мати матерів — дай нам заспівати:

"Воскрес днесь із небес,
Щоб спасти мир увесь!.."

Дай нам заспівати!
Над Дніпром — Володимир,
Хрест дрижить у залізних руках…
Мчить віхола по білих стежках,
Переносить татарське минуле
По драбинах століть…
Ви, що надто багато забули,—
Не проспіть же себе, не проспіть!
II. Кардинал
Інтродукція
З-під Розп’яття — взяли розп’яти,
Не дали й попрощатися з нами…
Цвіль бараку — твоя палата,
Ліс тайги — вівтарі та брами;
Люд сибірський — твоя громада,
І замок — це твої уста.
Будеш тут,
Будеш тут аж до зради
І себе, і Христа!..

Десятки неповторних літ —
Тайґа, тундра, прокльони, піт…
Дерев покоси… смертний крик…
Барак… погрози… большевик…
Десятки юродивих літ,
Що мали "обновити" світ,
Вселюдський світ — та без людини,
Народу цвіт — без України!..
Десятки літ — у порожнечу,
В осиний сніг, у заметіль, в хуртечу,
У реготання сніговій!..
О, неповторний духа бій!
Та що всі термопільські битви,
Коли в душі — десятки літ
Мовчазної, безсмертної молитви
Проніс ти крізь сибірський сніг —
І переміг!
В дорозі
Сива сибірська нудьга…
Мертва сибірська пурґа…
Біла від гніву тайга…
Серед ночі, повитої темними снами,
У барак увірвався чекіст:
— Сабірайся с вєщамі!
Зоря затріпотіла, мов свіча —
Зоря, примерзла до вікна бараку
Невтішно-гірко хтось крізь сон заплакав,
Хтось тихо скиглив, наче дитинча;
Всі спали покотом на нарах…
Лиш віч-на-віч чекіст і ти,
Вже високо,
Вже десь у Божих хмарах,
Яких ніхто не зможе досягти!..
Благословив ти з тих висот
Усіх, кому ім’я — народ,
Із ким ти жив, кому служив
І радо б душу положив,
Для кого всі десятки літ
Проніс так гордо честь і піт
Через сибірський переліг —
І переміг!

Зникає потягу закручена стріла…
Твій машиніст — із Київщини родом:
Його неначе доля зберегла
Для зустрічі із рідним, із народом,—
Довідавсь, православний, кого віз,
І, хоч мужчина — не ховає сліз…
Розтав Байкал… Повищали ліси…
Зникає сніг, як видиво примарне
Від сяйва Божої краси…
А ти вслухаєшся в далекі голоси,
І на крутім чолі — снуються думи хмарні;
Пливуть, пливуть вітрилами думки,
Дзвенять, дзвенять молитви водограї,—
І помахом дрижачої руки
Ти в машиністі — всіх благословляєш,
Усі народи,всі материки,
Всі космоси і — краї, і безкраї!
Далекий шлях із Воркути до Риму…
Молитву мовлять втомлені вуста…
Над димом потяга — могутній знак хреста
Розкинув руки владно, нескоримо…
У дим кадильниці
Ти обернув сибірський сніг,
Всім нам належачи — ти став собою,
Біблійним Йосифом підвівся над Землею!
Ти переміг в найважчому двобої,
І б’ють колеса по залізних реях:
Ти переміг! Ти переміг!! Ти переміг!!!
Рим
Над Вічним Містом—сонце, голуби
І небо — усміх вічної Мадонни…
Петра святого стоголосі дзвони
Звіщають новий день надії і журби,
І смутку й радости, спочинку й боротьби —
Життя земного неземні закони…

На римських вулицях — тисячоликий хор
Народів, націй і племен незнаних…
Пливуть річками всеземні прочани
На гойну площу, де Петрів собор.
Везуть калік… Ведуть сліпих — прозріти…
Сліпий веде сліпця… Тут зрячі і незрячі,
Стрункі й горбаті, ревні і ледачі…
І квітами по площі — діти…
І раптом — тиша, наче залп!
Вікно… Балькон… У білому — людина,
Яку Господь отут обрав за сина,
Щоб вивести народи із проваль,
Щоб колізей навіки був музеєм,
А не продовженням сибірських магістраль!
Благословляє води і народи
Отець Отців…

Упали на коліна
І білі, й чорні… Падають країни,
Віддаючи Всевишньому поклін,
Що підійма народи із колін!
Упала на коліна й Україна!..—
Благословляючи, чи знав,
Кого на площі він благословляв
Між ріками народу в ту хвилину?..
У тиші, що гула, як амонал,—
В старенькому плащі, на тверді римських плит,
Мов сизий голуб, наш стояв Митрополит —
Стояв його майбутній Кардинал.
Кардинал
Із далеких сибірських пустель
Ти приніс із собою хреста,
Для якого ні меж, ані стель;
Ти молитву приніс, що її шепотіли уста —
І спиняли сибірські сніги,
І змовкали в ту мить вороги;
І любов ти приніс, що плекаєм у серці своїм,
Із якою народний возводимо дім;
Ти нам Слово приніс,
Що колись в Назареті постало—
Будь же славний вовіки-віків. Кардинале!—
Ти, що хрест неземний в заметілях проніс,
Щоб свобода й добро Україну осяли,
Щоб земля обернулась із Острова Сліз
У Христові Сади,—
Кардинале!
Воркута… Рим і Львів…—
Скільки нам невідомих шляхів
Ти пройшов і ще пройдеш,
Щоб щастя засяло!..
Будь же славний вовіки-віків,
Всіх Знедолених Кардинале!
III. Патріярх
Тихий морок палати.
Поминальне десь здвони гудуть
Римське сонце — розтоплена ртуть.
Що це?— клітка, золочені ґрати? —
Поминальне десь дзвони гудуть…
О, душі ланцюгом на скувати!
Ковалі ланцюгів — пропадуть!
Ти підвівся, мов леґінь крилатий,
В Україну торуючи путь:
Там під стріхами гасне вже річ,
Там і день обертається в ніч…
Навали громів, злив і бур
Вже витримав Твій сивий Юр!
А скільки вже впродовж віків
Прибив указів і замків
На Божій Брамі супостат!
І чи ж не йде на брата брат,
Чи ж не кляне сестра сестру,

І чи по Тибрі і Дніпру
Не кураї та ворожнечі?..
— Не ждіть! Я смертю не помру!
Я йду дорогою Христа:
Без ваших згод — на ветхі плечі
Беру народного хреста;
Беру в мої старечі руки
Мільйони тих, що відійшли,
Беру усі хрести, всі муки,
Щоб відродилися орли,
Щоб там, де висне чад-розбрат,
Підвівсь як твердь — Патріярхат!
Задріботів секретар-каламар:
— Немає курії згоди…—
Кинуло душу в жар:
— Хто тебе нищить, мій народе?!
Тридцять третій минув, і кінці у воду?.
1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Райдуга, Полтава Леонід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Райдуга, Полтава Леонід"