Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Одна година на бажання, Ді Мія 📚 - Українською

Читати книгу - "Одна година на бажання, Ді Мія"

297
0
09.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одна година на бажання" автора Ді Мія. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Одна година на бажання, Ді Мія - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0
00

Ді Мія
Електронна книга українською мовою «Одна година на бажання, Ді Мія» була написана автором - Ді Мія, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Любовне фентезі".
Поділитися книгою "Одна година на бажання, Ді Мія" в соціальних мережах: 

У захоплюючій книзі "Одна година на бажання" від автора Ді Мія розкривається дивовижна історія про час, кохання і важливість вибору. Це захоплююча подорож у світ, де кожна година може вирішити долю героїв, а кожне бажання може мати непередбачувані наслідки.

Головний герой книги - молода жінка на ім'я Елла, яка випадково отримує можливість зупинити час на одну годину кожного дня. За допомогою цієї надзвичайної здібності вона намагається змінити події в своєму житті і зробити щасливими тих, кого любить. Але кожне бажання має свою ціну, і Елла змушена зрозуміти, що істинне щастя не можна купити часом.

Ді Мія - талановитий автор, який здатний зачарувати своїх читачів неординарними сюжетами та яскравими образами. Її книги завжди наповнені емоціями та непередбачуваними поворотами подій, що залишають за собою слід у серцях читачів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 18
Перейти на сторінку:
Розділ 1

 Я накульгуючи йшла вулицями Ніреймору й витирала сльози з обличчя та досі не могла повірити у те, що щойно Рік мене покинув. І це він зробив прямо сьогодні, в день усіх закоханих! А я вже встигла спекти й подарувати йому його улюблені імбирні пряники у вигляді сердечок. Вони так й залишились лежати на столі. Шкода, що я їх не скинула на підлогу.

- Покидьок!  – Скрикнула я й декілька перехожих обернулися на мій крик.

 Я не стала просити вибачення, просто закуталася у свій улюблений бордовий шарф ще щільніше.

 Зимовий морський вітер пробирався під моє чорне пальто й торкався моєї голої шкіри. Я здригнулася. Треба було одягатися тепліше, але ж я йшла з Ріком на побачення у кафе, ось і вирішила одягнутися в гарну, але тонку та коротку сукню. Про холод, я думала в останню чергу. Дурепа.

 Кісточка на правій нозі боліла. Коли вибігала з кафе, після безжалісних слів Ріка, біля виходу підвернула ногу. І потрібно ж було саме сьогодні надіти ці чортові туфлі на підборах?!

 Вітер грав з моїм розпущеним довгим золотавим волоссям й жбурляв пасмо за пасмом мені прямо в очі. Я нервово поправляла їх рукою за вухо та витерала сльози, які все ще невпинно котилися моїми щоками. Сумно видихнувши глянула на небо.

- Чарівна леді, вам потрібна допомога?

 Я обернулася на голос й побачила як чоловік, що сидів на лавці, неподалік від мене, піднімається та простягає в мій бік хустку.

- Ееее... Це ви мені?!  – Здивовано скинула я брову дивлячись на нього.

 "Ого!" Мало не скрикнула я, придивившись до нього уважніше. Чоловік був дуже гарний. Високий, рудоволосий, із зеленими очима та милими ямочками на щоках. Вдягнутий він був в чорне пальто з-під якого виднілися чорні штани. Незнайомець променисто посміхнувся мені і його очі ніби блиснули у світлі ліхтарів.

- Звісно, вам! - Він підійшов ближче та заглянув у мої очі. - Мені здалося, що ви шкутильгаєте, що з вашою ногою, вам боляче?

 Я відсахнулася від нього, якийсь він був дивний, хоч і гарний. Хоча може він дійсно просто хотів допомогти, але життєвий досвід нагадував про те що довіряти не те, що незнайомцям, а найріднішим треба з обережністю і уважністю. І якраз сьогодні я не була готова "роздавати" комусь свою розірвану на шматки декілька хвилин тому довіру.

- Нічого, просто всього лише підвернула ногу. Все добре! - Я спробувала його обійти, але він, пропустивши мене вперед, пішов поруч.

Дідько. Як тепер його позбутися? Може він маніяк якийсь чи злодій? Можливо зайти до якоїсь крамниці та попросити допомоги, сказавши незнайомцю, що мені потрібно щось купити? Я замислилась та здригнулася, коли чоловік знову заговорив.

- Ви плачете не від болю в нозі, правда? - Він дивився вперед, але іноді кидав на мене крадькома погляди.

- Скажімо так, не лише через це. - Нервово кинула йому я.

- Ви посварилися з хлопцем? - Серйозним тоном з нотою співчуття спитав він.

– Це що так помітно? – Тихо прошепотіла я. Ні я не втратила настороженості, але він зачепив рану, що ще тільки почала кровоточити.

- Очі з яких щойно викачали щастя мерехтять не гірше за тих, у яких воно все ще приховується. Просто сяйво має інший відтінок.

 Я пирснула нервовим сміхом.

- І який же?

- Фіолетовий. - Сказав він не роздумуючи все ще йдучи поряд й дивлячись у далечінь.

– Дивно, чому не чорний? - Здивовано пробурмотіла я. Хоча яка там різниця, все одно чоловік говорив якусь маячню.

 Може він божевільний? Треба було терміново від нього якось втекти. Поблизу, як на зло, не виявилося жодного магазину чи кафе. Хоча ні, було одне кафе, але у такий час воно вже було зачинене. Трясця, треба заговорити його поки що й не дратувати, а то мало що може спасти йому на думку.

- А який тоді відтінок сяйва у щасливих очей?

– Білий. - Так само швидко відповів він, як і вперше.

- Як цікаво. - Я спробувала надати голосу зацікавленості.

- Так, це насправді дуже цікаво. - Сказав він ствердно хитнувши головою та знову простяг мені хустку. На цей раз я взяла її та витерла сльози.

Після цього я віддала її назад. Він узяв хустку й поклав до кишені.

- Як вас звати?  – Запитав він чарівно усміхнувшись.

- Дафна. - Швидко сказала я, а потім прикрила рот рукою.

 Якого біса я назвала своє справжнє ім'я? Яка ж я дурепа!

 Посмішка незнайомця стала ще ширше.

- Гарне ім'я, воно вам пасує! Скажіть, Дафно, а чи є у вас якесь заповітне бажання? - Знову подивившись у мої очі промовив він.

 Я на мить розгубилася. Ніколи про це не думала.

- Кохання. Хочу бути коханою та кохати. - Випалила я перше, що спало на думку. - Напевно, банальнішого бажання й не вигадаєш. - Я нервово хихикнула.

- Ну чому ж? Ні, насправді у людей бувають дуже різні бажання. Хтось хоче слави в тій справі, якою займається чи хотів би зайнятися. Хтось, просто грошей. А хтось мріє, щоб він чи дехто з його близьких одужав. Усі різні й в цьому є своя чарівність.

- Звідки ви знаєте? - Я знову нервово хихикнула.

 Напевно, я теж була схожа на якусь божевільну. Можливо, у мене починалася істерика.

- Спостережливість, - пригладив він рукою руде волосся, яке стовбичило на потилиці.  - Люблю сидіти подовгу у парках чи тут й дивитись на море. І волею-неволею стаю свідком сотні розмов.

- Ааа... - Розуміючи протягнула я. - Звідки ви знаєте, що те, що вони кажуть - правда?

- Люди думають, що вміють брехати. - Куточки його вуст знову поповзли вгору. - Але насправді більшість із них проколюється на банальних речах. І, коли людина говорить щиру правду, вона поводиться абсолютно інакше, хіба ви не помічали?

- Звичайно, помічала. - Неохоче погодилася я, згадавши як кілька разів зловила Ріка на брехні. Цілком банальній, але він так і не зміг пояснити мені чому він брехав по таких дрібницях.

 Наприклад, сказав мені, що поїде до батьків, а пізніше я дізналася, що мої друзі бачили його в барі, де він дивився футбол.

 Він тоді довго просив вибачення і казав, що плани змінилися та він просто не сказав мені про це. Що було дуже дивно, адже ми вдвох любили футбол та могли подивитися його разом. І все було б не так сумно, якби в той момент, коли йшов матч, він мені не написав повідомлення в якому йшлося про те що з ним все гаразд і він перебуває зараз у батьків та їсть запечену качку. А у виправдання цього повідомлення він сказав, що написав мені його, щоб я не переживала за нього та спокійно лягала спати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одна година на бажання, Ді Мія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одна година на бажання, Ді Мія"