Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наречені на свята, Лана Кохана 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

164
0
10.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречені на свята" автора Лана Кохана. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Наречені на свята, Лана Кохана» була написана автором - Лана Кохана, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Молодіжна проза".
Поділитися книгою "Наречені на свята, Лана Кохана" в соціальних мережах: 

У захопливій книзі "Наречені на свята" від талановитої письменниці Лани Коханої розкривається тема кохання, дружби та важливості родинних зв'язків у час святкувань. Це історія про групу друзів, які переживають незабутні пригоди під час різдвяних та новорічних свят.

Головний герой книги - Денис, молодий та амбіційний чоловік, який намагається зрозуміти справжню значимість сімейних традицій та дружби під час свят. Він опиняється у центрі непередбачуваних подій та зустрічей, які змінюють його уявлення про світ та власні цінності.

Лана Кохана - відома українська письменниця, яка спеціалізується на романтичних та сімейних історіях. Її твори завжди наповнені теплом, гумором та вірою у добро, а "Наречені на свята" не є винятком.

"Наречені на свята" - це книга, яка привертає увагу своєю легкою, але захоплюючою манерою оповіді та залишає почуття тепла та задоволення у серці кожного читача. Ця книга стане чудовим вибором для тих, хто шукає веселу та розслабляючу історію для читання під час святкового сезону.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 146
Перейти на сторінку:
Розділ 1. Тринадцятирічний бублик

Розділ 1. Тринадцятирічний бублик

Я сиділа на дивані в позі кренделика й перебирала спогади. Ну, знаєте, старі світлини, листи й вітальні листівки… Декоративні скриньки напхом напхані різноманітними скарбами: переважно милими дрібничками, як-от: браслет із бусин і бісеру, що його Злата подарувала мені на знак вічної дружби ще у третьому класі, чи гребінець із чудернацькими візерунками, якому бракує одного зубчика, — саме цим гребінчиком бабуся розчісувала мені волосся перед сном, коли я приїздила до них із дідусем на вакації.

Є серед усього цього добра й абсолютно безглузді (для когось, але не для мене) абищиці на кшталт черепашки з лазуриту, яку я виканючила в мами під час першої подорожі до моря, чи каменюки в білу крапочку, яку я з того ж моря виловила.

І якщо з черепашкою все зрозуміло — вона вінтажна і блискуча, — то камінчик може скидатися на непотріб.

Але ж ніт.

Мені було п'ять, я ганяла чайок на пляжі Євпаторії, коли раптом побачила його. Мені воно було треба. Я кинула лозину й рішуче рушила до води. Відтак повзала навкарачки, шукаючи саме той камінчик, і не зважала ані на мамині застереження, ані на підступні хвилі. Мене ледь не змило в Чорне море. Мама вчасно вихопила мене із води — я ще з пів години відкашлювалася й потирала пекучі очі, але камінчик не впустила. І пишалася собою понад усе.

Я потерлася об нього носом. Пахне бризом, досі.

— Гей! — обурилася, коли хтось висмикнув у мене навушники.

Тепер Тейлор Свіфт співала, що вони «Ніколи, ніколи й нізащо не будуть разом знов» [1], з яскравих подушок дивана. Злата перехилилася через його спинку:

— Лише на пів години тебе саму лишила, а ти знов за рибу гроші!

— Узагалі-то на три години, — бовкнула я й згорнула плейлист.

Просто хтось геть не відчуває плину часу серед сотень примірювальних, вішаків і запопадливих консультантів, охочих впихнути тобі нову колекцію не-зрозумій-чого «за найнижчими цінами».

— Це шо? — строго запитала Злата, потягнувши на себе кутик пледа.

— Це мені холодно, — щільніше закуталась я.

— Лізонько, сонечко… у квартирі двадцять три! Нам батареї врубили, наче за осінь борг повертають, тож годі брехати. Це той плед, шо його тобі моя мама зв'язала, так?

Я промовчала. Вона ж знає, що так. Її мама зв'язала нам однакові. Точніше, усім своїм дітям і мені. Тиміш свій загубив, коли подорожував Європою, Златиним повечеряла міль, доля двох інших пледів мені не відома, а от мій — цілісінький. І такий же кусючий, як і десять років тому.

— Отже, ти знов обмазуєш шмарклями мою канапу, — констатувала подруга, відкидаючи пшеничні пасма за спину. — Знаєш, як важко було натягувати цю тканину?

— Та навіть ти не знаєш! Це ж хлопці з філологічного натягували.

— Але я її розписувала. Ручна робота — це тобі не забавки для рюмс!

Я пирхнула:

— Чула щось про ностальгію?

— Ага, але то, шо в тебе, зветься «шиза».

— Ось! — Я тицьнула в неї браслетом, який вже встигла на себе натягти. — Це ти мені плела, на знак вічної дружби, пам'ятаєш?

Злата торкнулася бусинок, покрутила деякі, усміхнулася. І в мить, коли я менш за все того очікувала, шльопнула мене гумкою, на якій браслет тримався.

— Трясця! Боляче!

— Геть не так боляче, як на тебе дивитися! Я гадала, ти давно викинула весь цей мотлох.

— Мотлох я й викинула — а це не він.

— Та невже?

Злата обійшла диван і плюхнулася поруч зі мною. Сунувши руку в коробку, що стояла на столику, вона дістала надкушений бублик. Словами її погляд було годі й передати.

— Воно мені треба, — вказала я пальчиком на те, що колись було їстівним.

— Воно — це шо, Лізо? Біологічна зброя? Скільки років цьому обкусишу?

— Тринадцять.

— Тринадцять?! — скрикнула Злата.

— Ти не розумієш — це обіцянка.

— Яка в біса обіцянка? Тобі було вісім!

— А Макар вже пообіцяв мені руку, серце й бублик.

Златі кортіло щось сказати: вкриті блиском губи рухалися — звук не линув. Я уявляла, як за кілька секунд вона набереться духу й гаркне: «Якого дідька, Лізо?! Він же тебе зрадив!». «Двічі», — підтакну тоді я. «З твоєю ж сестрою!» — поведе далі Злата. «Половинчастою», — вкотре нагадаю я.

Однак у реальності Злата й надалі мовчала. Склала губи бантиком, покачала головою.

А потім узяла й запхала мій бублик собі до рота!

— Ти що робиш, дурепо?! — заверещала я й кинулася до неї. — Сплюнь! Фу! Ану, плюнь, я сказала!

Злата відбивалася від мене руками, ногами й диванною подушкою. Я почула хрускіт бублика. Не знаю, чому було болючіше: моєму серцю чи Златиним зубам.

— Він же зіпсований, — кректала я й тисла на її щелепу. — Ще й лаком укритий. Траванешся, ну!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречені на свята, Лана Кохана"