Читати книгу - "Оманливий рай, Світлана Литвиненко"

   Щоранку, перед тим як йти на роботу, Єва купувала собі каву та заходила до міського скверу. Який був розташований через дорогу, напроти банку в якому вона працювала. І сьогодні дівчина теж не зрадила своїй звичці. Цей зимовий ранок був ясним, але доволі морозним  та холодним. Єва вдихнула на повні груди свіже та чисте повітря. Місто, ще повністю не прокинулося і дороги, ще не були переповнені автомобілями і тільки де-не-де хтось швидким кроком поспішав на роботу.  Приємна тиша… Вона підняла голову милуючись деревами на гілках яких ще виднівся блискучий іній. Неймовірна краса… Та головне, для неї була ця ранкова, зимова тиша, яка заряджала позитивною енергією на цілий робочий день.

  В Єви ще був час і вона не поспішаючи прямувала у бік дубової, довгої лави, яку ще вночі злегка притрусив легкий сніжок. Та, у теплому пуховику їй буде зовсім не холодно посидіти на ній. Та раптом Єва помітила хлопця на голову якого був накинутий капюшон і який щосили біг оглядаючись. Мабуть від когось тікає, подумала Єва зупинившись, відходячи у бік тротуару пропускаючи бігуна. Він вдало пробіг мимо і Єва провела його поглядом. Потім розвернулася, щоб продовжити свій шлях, радіючи, що її не зачепили і кава лишилася цілою. І саме у цю мить на неї буквально налетів інший чоловік, який намагався наздогнати того який втікав. Єва трохи не впала, сама дивуючись, як їй вдалося втриматися на ногах. Та каву все-таки розлила, але не на себе і не на сніг, а на незнайомця.

-Якого біса,- вилаявся незнайомець відскочивши від пролитого на нього окропу,- стала на дорозі незграба… тепер мені його не наздогнати…

-Ви самі на мене…,- перелякано почала було Єва.

-Дурепа,- продовжував кричати на Єву чоловік кидаючись образливими словами,- коза… чого стоїш… витріщилася... зіпсувала мені весь одяг… Який невдалий ранок і де ви всі взялися на мою голову… Чого стала, як укопана?  

  Незнайомець скинув з себе чорну дублянку, а потім білу сорочку. Бо кава розлилася саме на неї, бо він біг розстебнутий.

-Вам боляче?- наважилася запитати Єва дивлячись на червону пляму на його грудях.- Можна мені подивитися? І тоді, можливо я вам хоч чим-небудь зможу зарадити.

-Не смій до мене торкатися незграбо,- крикнув знову він на неї,- пішла геть з моїх очей.

  Єва не стала наполягати, завмерши на місці намагалася опанувати свої емоції. Ранок вважай зіпсовано і настрій теж.

-Не треба на мене кричати і тим більше ображати. Самі винні, необхідно було дивитися куди біжите,- сказала Єва у відповідь і різко розвернулася та пішла в напрямку банку, бо тепер їй вже нічого не хотілося,- хамло і сам козел…

-Що ти там сказала?- почула запитання у слід та вона не обернулася.

  По стежці біля неї пробіг ще один чоловік, який потім зупинився, біля свого друга.

-Ден, друже, що з тобою сталося? Чому серед скверу стоїш роздягнутий? Холодно ж, хоч і весна вже на носі. Чи ти вирішив загартовуватися?

-Та пішов ти Антоне знаєш куди…, не до жартів зараз,- Денис одягнув свою дублянку на оголене тіло, а сорочку викинув у сміттєвий бак, який стояв біля лави,- не встиг я припаркуватися і відійти від своєї машини, коли дивлюся, як якийсь шмаркач хотів у мене її викрасти. Це ж добре, що я помітив та кинувся наздоганяти. Але упіймати злодія не вдалося, втік гад…

-А хіба, сигналізація не спрацювала?- поцікавився Антон.

-Я її не вмикав, думав швидко зараз куплю сигарет та кави і повернуся. Ще ця незграба стала на дорозі та ще й каву на мене вилила. І як мені тепер у такому вигляді до банку йти?- Денис щосили ногою вдарив у купу снігу зганяючи злість.- Скажи, чому цей ранок почався так невдало? Я був переконаний, що й ти запізнишся і не встигнеш привезти мені папку з документами.

-Ти ж знаєш, що я намагаюся ніколи не запізнюватися. Та знай, у мене теж настрою немає. Катя на мене образилася, бо підчас сварки я обізвав її капризною і неурівноваженою. Тому мені прийшлося прямо серед ночі викликати їй таксі. Ну, а тоді я вже не зміг заснути,- зізнався Антон, діставши з кишені пачку сигарет та простягнув другові,- останнім часом все її не так не то. Вимотала всі нерви.

-Співчуваю,- Денис підпалив сигарету,- мені треба десь сорочку купити.

-Магазини-то ще зачинені,- Антон подивився на годинника,- та я можу поїхати до тебе додому та привести.

-Не треба, бо ми втратимо час. Піду до банку в такому вигляді, просто не буду скидати верхній одяг. Хочу хоч одну проблему зранку вирішити. Ти всі документи підготував?- запитав вже серйозно Денис.

-Так,- кивнув головою Антон,- папка лежить у мене в машині. Банк тільки-но відчинився, але ми ще встигнемо кави попити.

-З мене досить кави. Вдячний за це тій козі, з самого ранку треба ж було з таким опудалом зіткнутися. Пішли,- Денис викинув недопалок і направився у бік автостоянки за паперами.

-А як на мене доволі симпатична дівчина. Личко у неї таке загадкове, а фігурка, а ніжки… З такою би я закрутив і Катерину свою забув. Шкода тільки, що під шапкою та шарфом волосся було не видно. Цікаво блондиночка чи брюнетка, а може риженька. Ти як гадаєш?

-Гадаю, що зовсім лиса,- Денис зупинився біля машини друга,- годі про неї. Ти, Антоне починаєш смак втрачати, якщо тобі таке сподобалося. Краще ввечері до нічного клубу підемо. Вип’ємо та дійсно на вродливих дівчат подивимося, виберемо собі для нічних розваг. Хочеться чогось новенького… Завтра субота, вихідні, тож можемо розслабитися почавши з сьогоднішнього вечора.

-А як же твої Маша та Тома? Невже набридли?- Антон дістав папку з салону автомобіля та простягнув Денисові.

-З ними сумно, ні про що навіть поговорити. Крім гарних форм у них більше нічого немає. Мозку, так точно немає. Так що ввечері зустрічаємося, бо в офісі мене сьогодні не буде. Впораєшся без мене?

-Звичайно… Отож ввечері зустрічаємося, я тобі ще зателефоную,- погодився Антон,- успіхів тобі в банкові.

-Сподіваюся, там мені-то пощастить.