Читати книгу - "Підкова"

Підкова Ірина Жиленко Була зима. Ішов зелений сніг. За ним — рожевий. Потім — фіалковий. І раптом протрюхикав на коні Дідусь Мороз. І загубив підкову. Та не просту. А золоту. Таким, на місяць схожим, серпиком лежала, — аж розгубились в небі літаки, кричали: "Мама!" — Й крильцями дрижали. А я знайшла. Сказала їй: — Світи тут, на вікні. Щоб все мені збулося! — Зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв. Стоять вони і досі... Круг них світився то зелений сніг, то голубий, то ніжно-фіалковий. Вони стояли вперто, день при дні, — зачарувала їх моя підкова. Що ж, покладу підкову в чемодан, куплю я шубу. А тоді поїду в Лапландію. Хоч трішки і шкода, вже так і буть — віддам підкову Діду. Оце і все. А сніг звичайним став. Легкий і рівний, пада, пада, пада... Роти закрили всі сімсот роззяв. І розійшлись... І полягали спати.