Читати книгу - "Твоє хворе кохання, Крістіна Жиглата"

- Тара, нові клієнти, восьмий столик! Вони твої! - Кричить мені Аня, моя напарниця і за сумісництвом найкраща подруга. - Солідні дядьки - гарні чайові! - додає вона, погравши бровами. - Звичайно, я віддаю тобі таких красенів, скріпивши зубами від досади, але... Я як завжди входжу в твою ситуацію! - додає вона, ляснувши мене по сідницях рукою.

Я обдаровую Аньку вдячною усмішкою, беру блокнот і ручку, і відразу вирушаю приймати замовлення.

Працюю я в ресторані ось уже три роки – простою офіціанткою. Починала з посудомийки. Таке собі кар'єрне зростання, але це краще чого я могла досягти, опинившись у дуже складній життєвій ситуації.

Після смерті батька, моя мати злягла в лікарняне ліжко з тяжкою депресією і довгий час не виходила з неї, знаходячи втіху в алкоголі. А все тому, що фірма батька збанкрутувала і весь статок, який був у нас - заарештували. На жаль, батько вів не зовсім «чистий» бізнес, що стало відомо після його смерті, тому нам з мамою довелося пережити найгірші часи в нашому житті.

Нам довелося відмовитися від шикарного, забезпеченого життя, нашого улюбленого будинку та інших благ, які давали нам гроші тата. І незважаючи на те, що мені теж було складно звикнути до нового життя, я все ж таки абияк пристосувалася. Мама ж – ні, знаходячи втіху в алкоголі.

Так було кілька років, аж доти поки одного разу їй не стало погано. Після обстеження у лікарні мені сказали, що у мами рак і їй потрібна не лише операція, а й дороге лікування, а згодом реабілітація.

І ось, я як показова, хороша і жаліслива донька, чомусь вирішила, що допомогти мамі – моя головна ціль у житті. Втратити маму і залишитися однією, мені було набагато страшніше, ніж втратити перспективи хорошого майбутнього.

Мені довелося кинути університет на останньому курсі та влаштуватися на дві роботи. Часу нам давали рік. А потім операційне втручання та лікування вже могло не допомогти.

Тепер я вдень працюю в ресторані, а вечорами на вихідні танцюю у клубі. Крім того, я не лінувалася хапатися за іншу додаткову роботу, яка підверталася мені. Іноді я давала уроки англійської сусідським дітям або займалася перекладом текстів через інтернет.

Втім, життя моє нелегке і не нудне. Відпочивала я мало і мало часу витрачала на себе. Але мене завжди підтримував мій хлопець і друзі, яких було в мене достатньо.

Аня ж знала про мою складну ситуацію, тому частенько поступалася мені місцем, коли в ресторані з'являлися вигідні клієнти. Найчастіше багатих та важливих людей видно неозброєним поглядом, і вони завжди платили непогані чайові. А для мене навіть одна копійка грала велику роль. Я наполегливо відкладала гроші для мами, з кожним днем все більше і більше наближаючись до мети.

Наразі мені потрібно було зібрати на операцію. Потім я планувала взяти кредит на лікування та заробити ще на реабілітацію.

Плани були грандіозними. Я впевнено йшла до наміченої цілі і вже досягла значних результатів. Тому, незважаючи на те, що прогнози мами невтішні, я ніколи не сумувала і продовжувала старанно працювати.

Єдине, що мені заважало, це алкогольна залежність мами, яка так нікуди й не поділась. На жаль, мама менше вірила в те, що вона вилікується, ніж я, оскільки взагалі не боролася за своє життя. Тому мені постійно доводилося підтримувати оптимізм за нас двох і… Навчитися добре ховати від мами свої зароблені гроші, які я відкладала на операцію для неї.

Крім того на мені була оренда квартири, продукти та комуналка.

Правда зовсім недавно мій хлопець почав оплачувати замість мене оренду квартири, щоб якось допомогти, але все ж таки грошей (на інші життєві потреби) йшло дуже багато, як би я не намагалася економити. Тому все одно доводилося крутитись як білка в колесі і працювати за трьох.

Складно було завжди… Особливо танцювати у клубі, бо там свої мінуси у роботі. Але, оскільки за нічну зміну мені платили досить пристойну суму, я продовжувала танцювати. А мій хлопець, який працював вишибалою в клубі, допомагав мені у всьому і захищав від нахабних та нав'язливих клієнтів.

Щодо ресторану… Мені подобалося працювати в цьому закладі, оскільки тут був чудовий колектив, а я за три роки опинилася на доброму рахунку у начальства. Тому тут до мене завжди ставилися з повагою та допомагали, якщо  була така  необхідність.

Я теж старалася і ніколи не підводила свого шефа та цінувала те, що мала.

Загалом, незважаючи на всі проблеми та негоди, моє життя протікало цілком спокійно і добре… Аж до сьогодні, поки я випадково, не зіткнулася з людиною з минулого, яка досі була причиною всіх моїх кошмарних снів та фобій…