Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Розмова двох кумів про земські діла, Мирний Панас 📚 - Українською

Читати книгу - "Розмова двох кумів про земські діла, Мирний Панас"

55
0
21.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розмова двох кумів про земські діла" автора Мирний Панас. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Розмова двох кумів про земські діла, Мирний Панас» була написана автором - Мирний Панас, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Розмова двох кумів про земські діла, Мирний Панас" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:

Різдвяна віршівка

Присвячується панам гласним “Полтавского губернского земского собрания XXXI оч[ередного] созыва”

– Здоров був, куме! Звідкіля

Господь несе тебе додому?

– Водив на продаж я теля

В Полтаву жидові рудому.

– Ну що ж, продав таки як слід

Чи збув його аби-то збути?

– Хвалити бога, на обід

По панотцеві, може, й буде…

Царство небесное йому,

Впокой ти, боже, його душу!

Тепер без його одному

Мені отут не мало струсу.

– Та чув я, куме, що й тебе

Лиха година зачепила…

– Що ж мусиш ти робить? Таке

Життя вже наше, бачиш, миле…

– А вже життя!

Облиш тужить!

Воно само загладе муки…

Уже ж не зможеш підложить

Під умерущого ти руки?

– Та так то так, та шкода, бач…

– Де тії шкоди не буває?..

Харпак її тут зна й багач,

Та хто її тільки не знає?

Покинь журитися, кажу,

Бо від журби добра не буде;

А ти от краще розкажи,

За що продав теля ти людям?

– Та якби людям, то й не жаль,

Вони б таки його зростили,

А то, бач, жидові продав…

– Хіба телятина не мила

Жидам, ти думаєш?.. їдять

Вони тепер усе на світі…

Колись я вивіз поросят,

І поросят купили, кляті!..

Тепер, бач, і жиди не ті,

Якими ми колись їх знали, –

До всього нашого падкі,

А крадькома їдять і сало,

Телятину ж і бог велів!

– Та не базікай, куме-брате!

Мій жид теляточко купив

Панам обід наготувати.

– Що ти верзеш? Невже ж пани

Жидівську страву стали їсти?

Що ж то обридли їм свої

Лагоминки, то не жидівські?!

– Та ні, не те… А, бачиш, жид

Якусь-то клубу взяв держати,

А в клубі тій отой обід

Пани й звеліли зготувати.

Там їх наїхало тепер

Такая сила – мати божа!

– А що великий хто помер,

Зібрались поховать, як гоже?

– Ні, не про те, про земські, бач,

Діла зібрались рахувати:

Мости де ставить, путь вести,

Як від пожежі страхуватись;

Як від хвороби боронить

Людей і всякую скотину;

Де школи треба наробить.

Щоб грамоти навчить дитину…

Багато діла, що й казать!

Хоч і панів було немало,

Та всі від діла аж пихтять…

– А не від жидової страви?

– Ось годі, куме, реготать!

Хіба панам не треба їсти?

А якщо хочеш, бува, знать

Про діла земські які вісті,

То слухай, що тобі скажу.

– Хіба і ти сидів з панами?

– А що ж ти думаєш, збрешу,

Коли скажу, що був між ними?

– Хто, ти? й телятко, може, їв?

А чи дививсь, як другі їли?

І вина, може, з ними пив,

Та тільки в рот не покотило?

– Глузуй! А от тобі – бог свят! –

На земському і я був з'їзді;

Дивіться такожПанас Мирний — ПовіяПанас Мирний — До дівчиниПанас Мирний — Лихі люди (Товариші)Ще 58 творів →Біографія Панаса Мирного

Найшовсь в Полтаві якийсь сват:

“Ходімо, каже, Грицьку, їсти…”

Ну, знаєш, у шинок пішли,

Та випили по чарупині,

В крамарки буханця знайшли,

Та невеличких дві рибини

Купив я свату за свої.

Ото ми й сіли заїдати,

Розговорились… Про мої

Заміри він почав питати:

Куди я йду, звідки прийшов,

Чого оце сюди забився?

– Ну, звісно, свата ж ти знайшов!

– Якого свата? Вперш дивився

Йому я в вічі! Так назвавсь

Якийся невідомець сватом.

– Що ж, і накрив тебе, небійсь?

– Ні, одсахнула божа мати!

До того, куме, не дійшло,

Хоч по зашийкові й досталось…

Та слухай краще, як було,

Я розкажу тобі все зараз.

Ото як з сватом підкріплялись,

То сват мені і розказав,

Чого пани поназ'їжджались,

Нащо й теля жид купував.

А далі й каже: “Дивне діло,

Той земський з'їзд! Цікаво там

Сидіть та слухать. Достається

Управі часом по шиям!”

“А ти ж, питаю, по чім знаєш?

Хіба ухожий ти туди?”

Зареготався сват та й каже:

“Туди доступно всім дійти!

То діло общеське, громадське,

І всі повинні про те знать,

Як робиться воно”…

Зненацька

Кажу йому: “Цур не брехать!” –

“Та й дурень ти який, як бачу!” –

На те мені він відказав, –

“Як хочеш, то й тебе, товкачу,

Я поведу на той базар”.

“Ану, веди! – присікавсь я, –

Веди мене туди, між люди…

Побачим, правда то чия, –

Моя, а чи твоя то буде?”

Він мовчки встав собі та й йде,

А я за ним не одступаю,

Ану, до чого доведе

Брехня його? – сам розмишляю.

Та й наглузуюся ж тоді

З свого названого я свата!

А він іде та й йде собі.

Й доходим ми, мій куме-брате,

До того дому, що стоїть

Перед майданом, наче дід

На майдан вигнув свою шию, –

Такий, бач, виступ приробили.

Ну, думаю, тепер мій сват

Назад поверне від порога;

Так ні – іде… за ручку – хвать!

Та – шасть у двері якомога!

Зостався я перед дверима…

Чи йти-то – думка, чи не йти?

А він, мов злая та личина,

Відхилив двері… “Йди сюди!” –

Гука на мене. Я й пішов.

Аж там народу повні сіни,

Згори кричить хтось: “Що, знайшов?”

А знизу сторож: “Раз ходили

Та не знайшли”. “Послать ще раз! –

Гука згори, – бо зараз буде

Собраніє одкрите!” Враз

У сінях заметались люди!

Той шубу віддає лакузі,

Калоші другий з них скида…

Гуде у сінях, як у лузі,

Реве – як в лотоках вода!

Та всі мерщій біжать нагору,

Посунули із сватом й ми.

“Нам краще буде, як на хори

Ми заберемся. Ну, верни

На праву руч”, – мій сват гукає,

Узяв я вправо. Він вперед,

Як кішка тая, поспішає,

А я за ним – боюсь одстать.

Насилу вибрались на хори

Та й посідали у кутку.

Звідти усе, як на долоні,

Нам стало видко, що внизу

Робилося… А там уряд

Предовгі два столи стоять,

А третій їм навперейми –

Став на кінці. “Отам пани

Самі найстарші засідають, –

Шепче сват мені на ухо, –

Управа, що її доймають

Чимало всі, – ти тільки слухай…

А посередині якраз –

Самий найстарший – предводитель.

На ліву руч від його – князь,

Великий, кажуть, він водитель

Обідів всяких… Далі, бач, –

За тими довгими столами

Сидять все гласні – он між ними,

Дивись, – сидить з Ромна багач,

Розумний, дока, про все знає;

Добра уміє стерегти…

Хоча дочку у його й вкрали,

Не устерігсь тії біди!

А он дивись – з Золотоноші

Який одмітний від других, –

Покрасив в чорне брови й уси,

А голову, немов на сміх,

Зоставив сиву… То, бач, моду

З чужих країв таку завіз…

Він, кажуть, там проводив годи,

Додому ж прибіжить, як біс,

Ухопе грошей та і драла…

Либонь, тепер урвався бас!..

Земля родити перестала…

І гласним, бач, пішов до нас…

А он із Гадяча… Рубака,

Завзятий спорщик, хоч кудиі

Не згавка за його й собака,

Сухий виходе із води!

Він був десь, кажуть, прокурором,

Та, на лихо йому і сором,

Його старшого хтось убив…

Злякався він – і залишив

Те місце й службові надії…

Та як було й не залишити,

Коли знайшлися такі злодії,

Що мусили й царя убити?..

Он із Хорола пан кумедний,

Усім на посміх здався він:

Як скаже що та ще й приверне,

То регіт, наче з неба грім,

Так і розкотиться по хаті!..

А он – дивись, який рудий, –

То Переяслів нам магната

На земський з'їзд прислав сюди,

Бідовий, кажуть – в батька вдався,

А батько – у столиці був,

З царем самим, либонь-то, знався,

В дугу усякого він гнув,

Аж поки-то якась Зозуля

Його із міста не зіпхнула.

Тоді купив Баришполь він

Та швидко й вмер. Зостався син,

Хоч не такий значний, як батько,

Та слава батькова й його

Винесе вгору, як той дідько

Підожде – діждеться свого.

Одно тільки, що нетерплячка

Його немала розбира,

Безслав'я, наче та болячка,

І сон, і їжу одбира.

А он, дивись – полтавці наші:

Ото чорнявий, бачиш, князь,

Хоч його батько на Кавказі

Овець по горах десь-то пас,

Та син у нас пішов у люди,

Зібрали маршалом пани,

Хоч з його й маршал такий буде,

Як із запаски ті штани.

Про діло він не дуже дбає,

А от дівчат перебира…

Черкеську кров у собі має –

Гарячу, наче та смола!”

Отак про кождого доводе

Мені мій сват… А це дзвінок

Як залетенька!.. “Тепер годі!” –

Промовив сват та й сів в куток.

Дивлюсь – підводиться найстарший

І тихо та всім чутно мове:

“Щоб нам не гаять марно часу:

За діло візьмемось, панове,

Бо в нас його таки чимало,

А час стоять не хоче – йде.

Ось про освіту нам управа

Рацію немалу веде.

Як скажете: чи все читати?

Чи тільки ге, що рає нам

Управа у царя прохати

Задля користі мужикам?”

“Усе читали ми і дома, –

Хтось обізвався, – прочитать

Я раю те, що наша вправа

Від нас запевне хоче знать”.

“Управа каже, щоб на курси

Учителям грошви дали”.

“То й дать, що вправа на се просе.

Се діло ладне”. – І дали.

“При земських школах позаводить

Книгарні треба хоч малі,

На діло це управа просить…”

І на книгарні їй дали.

“Химернії ліхтарні рає

У кожному повіті мать”.

“Се добре діло – всякий знає, –

І на ліхтарні гроші дать!..”

“Та щоб то грамоти навчати

Усіх дітей і поменшить

Розходи наші непремінні,

Управа рає нам: просить

Заводить невеличкі школи,

Далеко менші, аніж є”.

“Коли на се та є припони,

Нехай управа подає

Від нас цидулку, куди треба”.

“Якщо се вкоїться, то в нас

В учителях буде потреба.

Міркуючи про їх запас,

Управа каже: треба курси

Одногодичні завести

Замісто дорогої бурси”…

“Чи завести, то й завести.

А краще нам і бурсу мати

На щот царевої казни,

Пораєм вправі попрохати,

Щоб в нас і бурсу завели”.

“Та ще немалая скорбота:

У наших школьних книгарнях

Книжок дозволених – пустота,

А їх немало ж треба мать”.

“Як більше треба – хай управа

Чолом від нас низенький б'є,

Бо книжка – не одна забава –

Користь від неї справжня є”.

“Управа просе ще дозволу,

Якщо, бува, на хуторах

Ми позаводим нові школи,

А батюшок-то там нема,

То щоб святе письмо учити

Дозволено учителям

Не тим, що в попи посвятитись

Засягли права, а усім”.

“І це розумно вправа рає,

Нехай клопоче і об цім”.

“А от про що вона ще дбає, –

Це вже на самому кінці, –

Прохати не шмагать різками

Того, хто школу покінчить,

Як будуть знать про це селяни,

То будуть більш дітей учить”.

Мовчить весь з'їзд, анітелень!

Немов у рот води набрали.

Аж ось нешвидко з-за людей

Підвівсь багач з Ромна.

“Панове! –

Усім вклонившись, він мовля, –

Я маю вам на се сказати,

Що думка про різки – бредня!

Та й небезпечно устрявати

В се діло земству. Де закон,

Що нам дав право за се братись?

Вкажіть мені, і я готов

До самого царя податись!

В уставі нашому закона

Нема такого… А нема,

То зась нам бити і поклони.

Бо нам се діло сторона!

Та личить тут і те сказати,

Чи варт то різку скасувати?

Вона для темного народу – мати,

Безпутного – зна, як справляти!

А що, як грамотний захоче

Жить не по-божому? Його

Вже різка, бач, не полоскоче,

То – привілегія його!

Чого ж такій неправді бути:

Тому, бач, різки, тому – ні?

Та з нас сміятись будуть люди!

Чудне затіяли, смішні!

Моя ж вам думка, щоб ви знали, –

Варт про ученого нам дбать:

Як він те вдіє, що невчений,

То його дужче одшмагать!

Бо ми йому науку дали,

Хай буде вдячний і за се,

Живе, як вказують скрижалі,

Й своєї честі стереже!” –

Сказав оце та зразу й сів,

І знову всюди тихо стало,

Немов ударив з неба грім

Та приглушив усіх… Чимало

Пройшло так часу в тишині;

Коли се той – з Золотоноші,

Що брови крашені та уси,

А голова зосталась – ні, –

Устав і трохи похитався,

У руку кашлянув й почав:

“Панове! де не повертався

А от такого не видав

Ніколи я, як ся затія,

Щоб різку скасувать зовсім.

Не буду я казать, що діє

Святая різка з мужиків, –

Усім вам краще про те знати,

Не даром багатир з Ромна

Сказав, що різка мужикам – то мати,

І справді мати їм вона!

І ми-то матері самої

Лишити хочем мужиків?

Що ж ми дамо їм замість неї?

Тюрму, як і закон велів?

Нал аяв батька син – в тюрму!

Матір зневажила дочка –

Нехай посиде в суточках І

А вам відомо, що се стоє?

Хто раз посидів у тюрмі,

На добрий путь його не згониш,

Уже нічим не справиш, ні!

Пропав навіки! Розпустивсь!

Що ж вам бажається сього

Тому, хто з пантелику збився;

І не від того, щоб його

Тягло до того, а другії

Та дурний розум підвели?..

Добро той вдіє, хто навіє,

Йому гарячих у штани!

А у тюрму не посадове,

Щоб душу погубить навік!..

На бога згляньтеся, панове,

Хіба мужик не чоловік?

Побійтесь душу християнську

Навіки-вічні погубить,

Не згодьтеся на раду лядську,

Що наша вправа гонобить!” –

Гукнув та й сів… Ще тихше стало

На земськім з'їзді, ніж було,

Немов кого там поховали

Та сумували про його.

Нешвидко встав старший та й каже:

“Ще, може, хоче хто сказать?”

“Не треба! буде! і так гоже!

Голоси просим одібрать”.

“А як: відкрито чи шарами?” –

Старший, підводячись, пита.

“Шарами краще, бо між нами…

Та й річ ся, бачите, не та”

Щоб уставанням розрішити.

Не личить важну таку річ

Відкрито всім голосувати.

Мерщій шарами! Бачте, ніч

Уже у вікна заглядає;

А може, дехто і не їв.

Мерщій, благаємо, шарами!

Шарами сам закон велів!”

А другі як гукнуть: “Відкрито!

Чого боятись і кого?

Немає вказу, щоб закрито!

Нема закону такого!”

Зчинився крик, такий, що боже!

Насилу дзвоником спинив

Старший той крик та й каже: “Гоже

Шарами голосить”, – й звелів

Оті шари внести у хату,

І ящик до шарів звелів.

Ну й почали шари вкидати

У ящик, хто куди хотів.

Хто там за різку – кидай вправо.

Хто проти неї – вліво луч…

Минуло часу-то немало,

Зовсім настала глупа ніч.

От як усі поукидали,

Старший шари почав щитать…

Аж тридцять шість за те, щоб драти,

А двадцять шість – кажуть не драть,

Як то почули про се люди,

Почали шикати, свистать…

Зчинився гук, неначе в гуті!

Гласні щосили ну кричать:

“Сторонніх вон! женіть із хати

Нікчемних дурнів! По шиям!”

Старший собі почав гукати:

“Прошу сторонніх вийти вон!

Бо як не вийдуть, бува, самі,

То за десятником пошлю!..”

Тут почалось таке між нами,

Що й досі я не розберу…

Усі кричать: сторонні й гласні;

Далі сторонні – ну втікать!

І я за ними… Тут де взявся

Десятник та й давай шмагать

Мене по шиї якомога…

“За що?” – питаю я його,

А він як крикне: “Мужицюга!

Мерщій тікай!..

1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розмова двох кумів про земські діла, Мирний Панас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розмова двох кумів про земські діла, Мирний Панас"