Читати книгу - "Без почуттів, Ольга Джокер"

Дар’я

- Даш, мені дуже-дуже потрібна твоя дружня допомога у підготовці до свята, - просить Яна відразу після лекції. - Пропоную вирушити до мене і обговорити деталі за коктейлями. Кріс та Ніка теж підтягнуться.

Повісивши сумку на плече, злегка вагаюся. Взагалі-то особливих планів на день у мене немає, але віднедавна кожна поїздка до подруги в гості - схожа на каторгу.

- Навіть не думай відмовлятися - не те ображуся, - хмуриться Авдєєва. - Батько у відрядженні, а мати поїхала на курорт. Вдома нікого немає.

Я хочу поцікавитися: "Тільки батьків чи всіх?", але це виглядатиме надто підозріло.

Ні, я обожнюю наші з Яною посиденьки. І саму її люблю щиро та всім серцем, от тільки через Ратміра - старшого брата подруги і зволікаю зі згодою.

- Хіба що ненадовго.

До особняка Авдєєвих ми їдемо окремо - кожна на особистому автомобілі. Янка - на великому позашляховику, який отримала на вісімнадцятиріччя, а я на "Тойоті" - маневреному і легкому універсалі.

Пристебнувши ремінь безпеки, опускаю руки на кермо і гладжу світлу шкіру. Чи могла я мріяти про таке ще чотири роки тому, коли ми з матір'ю поневірялися по орендованих квартирах і ледве тягнули від зарплати і до зарплати?

Звичайно ж, ні.

Тепер все інакше. Я живу в самому центрі міста в елітному ЖК. У мене є новий автомобіль, можливість навчатися в найкращому виші країни, а гардероб буквально ломиться від дорогих брендових речей.

Ми не обмежуємо себе в коштах. Добре харчуємося, подорожуємо і якісно проводимо дозвілля. Все тому, що моя мати познайомилася з впливовою людиною і стала його коханкою. Якщо упустити романтику - утриманкою.

Судячи з розповідей - перша фатальна зустріч трапилася, ніби за канонами любовного роману. Мама працювала адміністратором у ресторані східної кухні. Один із клієнтів викликав її, щоб поскаржитися на недбайливого офіціанта, і буквально попав.

Один погляд. Одне слово. Позамежні емоції. Почуття. Спалах. Розряд по всьому тілу.

У мами і дядька Олега стрімко зав'язалися стосунки. В перший же тиждень ми змінили місце проживання. У другий - полетіли відпочивати за кордон. Чоловік здавався мені добрим, веселим і щедрим. Я не звертала уваги на дзвіночки, а вони, між іншим, були. Не дзвіночки, а дзвони.

Саме дядько Олег посприяв тому, що тепер ми нічого не потребуємо. За навчання в університеті міжнародних відносин, теж, до речі, платить він, бо мені не вистачило двох балів, щоб пройти на бюджет. Я думала подати документи до простішого вишу, але була зупинена мамою.

Як би там не було, але відчувати радість від фінансової свободи повною мірою - не виходить. Вона приправлена неприємною гіркотою. Здається, ніби всього цього я не заслужила.

До місця призначення ми з Янкою доїжджаємо приблизно за один і той самий час. Біля воріт на нас чекають Кріс і Ніка - нові сусідки моєї подруги. Дівчатка-близнючки і реготушки. Вечір із ними намічається не нудним.

- Проходьте - не соромтеся.

Авдєєва широко відчиняє вхідні двері будинку і пропускає нас всередину. Я не вперше тут перебуваю, але щоразу відчуваю естетичний захват, потрапляючи в просторе приміщення з високими стелями, світлими меблями та ідеально підібраним декором.

- Так, джин-тонік усі п'ють?

Подруга прямує на кухню, кинувши взуття та сумку у передпокої. Я - намагаюся відмовитися, бо планую повернутися додому, незважаючи на те, що там на мене ніхто не чекає, але Янка за лічені хвилини просить залишитися на ночівлю. З нею неможливо сперечатися. Вона мила і вміє вмовляти. Тому погоджуюся, думаючи, що сьогодні - це безпечно.

Ми з Яною познайомилися два роки тому в крутому мовному таборі в Британії. Подругу відправив туди батько, а мене - дядько Олег.

Я поводилася відокремлено, намагаючись взяти максимум корисного від поїздки. У Янки був інший настрій. Вона туди не хотіла і сприймала це як покарання.

Наша розмова зав'язалася ще у літаку. Слово за слово - і в перший же вечір ми попросили поселити нас в одну сім'ю і в одну кімнату на двох.

Я згадую той прекрасний період і відчуваю приємні щемливі почуття. Довгі прогулянки містом, захопливі заняття і спільне дозвілля.

Здавалося, ніби я зустріла близьку людину, яка всього лише з єдиного погляду розуміла мене, як ніхто і ніколи раніше.

Після довгих тижнів у Британії ми повернулися додому, але спілкування не припинили. Часто списувалися і зідзвонювалися, розмовляючи щонайменше по три години, і рідше - зустрічалися після уроків.

Закінчивши школу, ми вступили в один і той самий виш і на одну спеціальність. Навмисно, щоб більше не більше не розлучатися.

- Отже, День народження у мене за два тижні, бюджет необмежений, а я й гадки не маю, в якому стилі хочу влаштувати вечірку, - вимовляє Яна, поставивши коктейлі на журнальний стіл і плюхнувшись на диван. - Є ідеї?

О, так. Є. Ми озвучуємо їх навперебій. Перебираємо варіанти і навіть сперечаємося. До криків і хрипоти.

- Ні, у стилі олд мані навіть не пропонуйте. Скажуть, що я взяла ідею у Вертинської. Вона буквально минулого місяця відзначала дев'ятнадцятиріччя - хоча ідея крута, безперечно.