Читати книгу - "Великі проводи, Куліш Пантелеймон"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Куліш Пантелеймон
- 54
- 0
- 22.06.24
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як на мене шуря-буря
З півночі схопилась, –
Твоя хата, блага мати,
Мені відчинилась.
Як на мене хиже птаство
Важко налітало, –
Ти мене, благая мати,
Орлом величала.
Не орел я, стара нене, –
Голуб полохливий,
Яструбами закльований,
Совами ночними.
Під твою сховавсь я кришу
В завірюху злую;
Твоїм духом теплим дишу,
Твоїм серцем чую.
Ой ти вміла заспокоїть
Лякане серденько, –
Буркочу тобі тихенько,
Моя рідна ненько.
Пісня перва
І
Ой чого, чого
В славнім Гадячі
В усі дзвони задзвонено?
Ой чого, чого
Усі могилки
Корогвами закрашено?
Попи співають,
Свічки палають,
Козаки шабельками лискають.
Ой кого, кого
Пишним поїздом
У почеті привезено,
Вороного коня,
В сріблі-золоті,
За труною приведено?
Пани й панята,
Дуки, княжата
З’їхались труну проводжати.
Ой хто ж бо то, хто
На сиру землю
Пав у чорнім оксамиті?
Тяжко старому
Зоставатися
Сиротою на світі!
Є кому меди
І вина пити,
Нікому очей веселити.
ІІ
Годі тобі, годі,
Пане Рарожинський.
У сиру землю биться:
Ще ж бо ти на світі,
У похилих літах,
Не зовсім одиниця.
Не заливай, батьку,
Примерклого ока
Дивіться такожПантелеймон Куліш — Lago MaggioreПантелеймон Куліш — Чорна радаПантелеймон Куліш — СвятиняЩе 41 твір →Біографія Пантелеймона КулішаГіркими сльозами:
Єсть у тебе втіха –
Дочка ясноока
З чорними бровами.
Ой вона від жалю
Як степова квітка
Під росою, схилиась.
А на її красу,
На пишну уроду
Вся молодіж задивилась.
Схилилась над братом,
У чорних серпанках,
Як верба над водою;
Усім взяла очі,
Усім взяла серце
Молодою красою.
ІІІ
Під страшну негоду,
Через Жовту Воду
Не знайшли пани броду;
Помер молоденький
Панич Рарожинський,
Повернувши з походу.
Не низьким поклоном
Низове гультяйство
Паненя привітало:
Воно йому в груди
З довгої пищалі
Подарунок послало.
Чи то степи й балки,
Глибокі байраки
Красним маком процвітають:
Чи то хмельнищане,
Втікачі-панщане
Червону кров розливають?
Застукав Хмельницький
Гетьмана Калину
Із Потоцьким під Стебловим, –
Дякують панове
По костьолах богу,
Хто вернувся здоровим.
Ой уже ж Хмельницький
На всю Україну
Зичним голосом гукає:
“Гей, хто не хоче
Шляхті догоджати,
Хай до мене прибуває!”
Гудуть хлібороби,
Як весняні бджоли:
“Ой що маємо чинити?
Чи нам манівцями
За Дніпро втікати,
Чи ще шляхті послужити?
Уже ж ми служили,
Уже ж ми й робили,
Та що маєм за послугу?
Запродало панство
Наше тіло й душі
Орандарям у наругу!”
ІV
Ой у Лубнях крутоярих,
У високім замку,
Сидить пишний князь Ярема
На тисовім ганку.
Насупився князь Ярема
Все листи читає.
“Враже хлопство! Хамське кодло!” –
Раз по раз гукає.
“Наряджайте драгонію,
Лаштуйте гармати!
На всіх шляхах, перевозах
Поставити чати!
Усі стежки по яругах
Поперетинати.
А піймавши утікачів,
На палі вбивати!
На розпуттях шибениці
Славити по полю.
Щоб завчасу вгамувати
Ледачу сваволю!”
V
Кличе пишний князь Ярема
Поперед себе Голку, –
Молодого отамана
Панцерного полку.
“Пане Голко! ти вірністю
Своє ім’я вславив:
Тим я тебе серед шляхти
Високо поставив.
Хоч родився ти від козака,
Та шляхетну душу
В твоїх речах і учинках
Шанувати мушу;
Бо не дурно ти зо мною
З’їздив чужі краї:
Розумнішої людини
Над тебе не маю.
Вірний Голко! тепер тая
Година настала,
Щоб твоя душа шляхетна
Сонцем засіяла.
Занедужав Рарожинський,
Поховавши сина,
А тим часом закипає
Бунтом Україна.
Гадячане перші встануть:
Завзятії люде!
Як не впиним того хлопства,
То щось лихе буде!
Оце ж мушу сусідові
Допомогу дати
І тебе послать у Гадяч
Рейментарювати.
Честь велика! Уся шляхта
Завидує збоку.
А за вірність дамо тобі
Награду високу:
Дамо тобі крулевщизну
У Липовім Броді,
І будеш ти, з ласки сейму,
Шляхтич на загроді”.
Уклонився пан отаман,
Засіяли очі:
“Я більшої, ясний князю,
Милості не хочу.
Аби мені панам своїм
Добре догодити
І від них ласкаве слово
Собі заслужити”.
VІ
Чого ж се ти, Голко,
Чого ж се ти, друже,
Одійшов од князя
Та й зажуривсь дуже?
Чи ти зажурився,
Чи ти загадався, –
Хто ж би то по тобі
Дорозумовався?
Глибокий колодязь, –
Тільки дно блищиться:
Твоя думка глибше
У серці таїться.
Глибокий колодязь,
Води не достати:
Тебе не збагнув би
Ні батько, ні мати.
Глибокий колодязь,
Не сягне ключина:
Тебе не збагнула б
І вірна дружина.
З панами ти виріс,
Панам сподобався
І рідного батька
Змалку відцурався.
Панським тебе мати
Личком наділила,
Бо в панських будинках
Тобою ходила.
Уродлива мати,
Як намалювала,
Бо в панських будинках
Вона пробувала.
Чого ж тебе серцем
Козаки шанують?..
Козацьку натуру
Вони в тобі чують.
Як заграєш в полі
На воронім коні, –
З тобою, Голко,
Козаченьки роєм!
Як виїдеш збройно
Граничить границі, –
Вони за тобою –
Що вольнії птиці!
Вірно Голка, вірно
Свойому пану служить…
Чого ж його серце
Потай усіх тужить?
З веселої учти
Голка утікає,
І панська шаноба
Його не втішає.
Ой б’є-розбиває
Щука-риба ряску?
Не вважає Голка
На дівочу ласку.
Летить орел в небо,
Розпустивші крила:
З козаками Голці
Розмова не мила.
По синьому морю
Лебідь виринає:
Не простацьку Голка
Думку собі має…
VІІ
Пішла-повилася
З Лубень крутоярих
Дорога розлога…
Обняла козацьку
Безоднюю душу
Велика тривога.
“Де ти живеш, славо,
Праведне лицарство,
Де тебе шукати?
Ой ще ж тебе, славо,
На вік не явили
Високі палати.
Ой чи то ж то слава
Велика заслуга,
Щоб свій рід підняти?
Чи то слава славная
На божому суді,
Щоб люд рятувати?
Ой із’їздив-звідав
Я чужії землі,
Розуму набрався;
Ой бачив я славу
Понад синім морем –
Я в їй закохався.
Ой шумлять байраки,
Луги Низовії
Буйними вітрами:
Ой настало врем’я,
Настала година
Розмовлять з панами.
Ой буде розмова
У чистому полі
Довгими списами:
Гей, пишнеє панство,
Шляхетне лицарство!
Розквитайтесь з нами!
Ой буде розмова,
Гарматная рада
Огнем, порохами;
Напишемо листи,
Вічні договори
Гострими шаблями!”
VІІІ
Їде Голка чистим полем
На воронім коні;
За ним повчок панцерників
У ясненькій зброї;
За ним слуги молодії,
Вози скарбованії;
Під білими попонами
Коні дорогії.
Блищить шабля козацькая
Від срібла та злата;
Зрядив його пан ласкавий
Як рідного брата.
Горять в полі, против сонця,
Сукні-єдамашки:
“Не забувай, вірний слуго,
Княжецької ласки”.
“Не забуду, не забуду!
Хіба жив не буду!
Ой я вам, вельможне панство,
За все вдячен буду:
І за те, що панські очі
Й панські брови маю;
І за те, що свого батька
Змалку відбігаю;
І за те, що моя мати
Пішла за водою,
Породивши паненятко
В лузі над Сулою;
І за те, що ви достатком
Мене наділили,
Награбивши, наздиравши
З рідної Вкраїни.
Ой Яремо, пишний князю!
Не дивись звисока:
Не засліпиш сріблом-злотом
Козацького ока!
Було мене в чужі землі
З собою не брати,
Коли хотів з мене слугу,
Дворянина мати.
Було мене не пускати
На тайні розмови
До тих людей, що по світу
Ширять розум новий.
Ой ти, князю, в єзуїтів
Учивсь панувати.
А я учивсь у тих людей
Братів рятувати.
Заковані брати мої
В шляхетські статути…
Пора, пора поскидати
Невольникам пути!”
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великі проводи, Куліш Пантелеймон», після закриття браузера.