Читати книгу - "Щира правда, Костомаров Микола"
- Жанр: 💙 Класика
- Автор: Костомаров Микола
- 84
- 0
- 25.06.24
Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.
Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.
Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Щирая правда, коханий; ніколи її не зневажу.
– А як мені, так святіш королеві щирая вірность.
– Що ж, хоча правда, хоч вірність – все рівно, і те, і другеє! –
Так між собою Харкевич із Вронським балакали нишком.
Вронський той був каштелян, а Харкевич хорунжий; злюбились
Хлопці собі на сій мові. Харкевич сказав: "Щира правда". –
Вронський же: "Вірность", – і думали: "Правда і вірность – все рівно!"
Слушна война запалала тоді на Вкраїні:
Хмельницький з Потоцьким,
Воля з налигою кріпко зчепились, і там, під Корсунем,
Ляхи розбиті втікали, а інші похляли голодні,
Гинули в топкім багні, бо туляче життя волочили
Між татарвою в неволі: таківська була їм заплата
За те, що шкури лупили з людей та пекли на залізі.
Коло Чернігова бився Радан-есаул з ворогами.
Повипихав поляків з городів українських до злидня,
А бузувірів-жидів перерізав і рушив козацькеє військо
В Новгород-Сіверський. Там каштеляном був Вронський, в повіті ж
Був там хорунжим Харкевич, його неізмінний друзяка.
Сила козацькая вже розтяглась по широкому полю,
Міцно та бойко охопила кріпость, і город, і замок.
Довго вовтузились хлопці, але… не домислили, як би
Кріпость узяти, бо Вронський її боронив як потребно:
В мури втеребив гармати, по згору – страшенні колоди.
День і ніч козаки на облозі, турбуються, знай, коло валу.
А як гармати тарахнуть, бо зверху колода горгусне,
Глянь, і скотилася сотня униз головами додолу.
Кинуть хотіли войну, та вже й сам есаул занудився;
Бачив, що вже й козаки ледащіють, мало й зосталось.
Тут їм якраз посилає Господь несподівану поміч:
Добрий Харкевич, що щирою правдою дуже кохався,
Нишком прийшов до Радана з ватагою хлопців на раду.
– Біг помагай тобі, – каже, – послухай мене лиш, добродій:
З річки у город іде під землею прорита канава,
Я усе знаю, не бійся, Радане, я ваш, українці!
– Дякую! – мовив Радан. Як порадили, так і зробили.
Ніччю давай накидати на город – розбурхали ляхів.
Вронський всю силу злучив і риштує на наступ козацький.
Б'ються, січуться, стріляють, – не ладиться бідним козакам.
Ляхи регочуться: лихо своїм ворогам вони бачать.
Вронський усіх звоювать намагався, аж от тобі диво!
В замці козаки, січуть і плюндрують, не-дай-світа валка;
Страшні ракети пустили по вітру, ляхам подіяли жаху.
Вронський не змислить, що треба робити: у замок полине –
Ворог ворота трощить! На башти – всередині лихо!
От коли круто прийшлося; пропали, немає визволу!
Вийшов наш Вронський на башту та й просить:
"Змилуйтеся, братці,
Будьте ласкаві нам, бідним, душі пустіть на покуту!
От вам і замок, і скарби, й гармати, і страви – все ваше!"
Чує Радан і зласкавився, він-то жалкий був, сердяга,
Гукнув по строях – і більше козацькі шаблюки не сяють.
От і рушниці унишкли, от зарипіли ворота.
Вронський виходить з ключима; край церкви соборної стрінув
Він есаула, а з ним і Харкевич, колишній друзяка!
Тільки побачив, як крикне: "Ізгинь ти, проклятий яриза!"
Свиснула куля – і бідний Харкевич шелехнув об землю!
Наче скажені рвонулись козаки, шаблюки брязкочуть,
Тут положили і Вронського – оба вони щось казали.
Вронський стогнав: "Загубили мене та за щирую вірность".
Вимовив тихо Харкевич: "Забит я за щирую правду!"
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щира правда, Костомаров Микола», після закриття браузера.