Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук 📚 - Українською

Читати книгу - "Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук"

38
0
09.07.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Краєвиди підглядника" автора Богдан Миколайович Бойчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук» була написана автором - Богдан Миколайович Бойчук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук" в соціальних мережах: 

"Краєвиди підглядника" — це витончена та багатошарова книга від видатного українського поета і письменника Богдана Миколайовича Бойчука. У цьому творі автор відкриває перед читачами дивовижні пейзажі людської душі, її найглибші переживання та потаємні куточки свідомості. "Краєвиди підглядника" — це інтимний щоденник спостережень і роздумів, де кожна сторінка наповнена щирістю і глибиною. Це подорож у внутрішній світ людини, де кожен читач може знайти щось своє, близьке та знайоме. Через призму своїх переживань і вражень автор торкається найрізноманітніших тем: від кохання і втрат до радості і самотності. Це книга, яка змушує задуматися про сенс життя і наше місце у ньому. Богдан Миколайович Бойчук народився 11 березня 1927 року у селі Бортники на Тернопільщині. Він є однією з ключових фігур української діаспорної літератури, відомий як поет, прозаїк, драматург та перекладач. Бойчук — один із засновників Нью-Йоркської групи поетів, яка значно вплинула на розвиток української літератури у другій половині ХХ століття. Його творчість відзначається високою емоційністю, філософською глибиною та оригінальністю стилю. Серед найвідоміших його творів — збірки поезій "Вірші з Європи і Америки", "Час болю", романи "Ходім", "Вірші з війни".

Важливість читання українською

На сайті readukrainianbooks.com ви можете читати книги безкоштовно і без реєстрації українською мовою. 📚 Тут зібрані найкращі бестселери та літературні шедеври, що допомагають розвивати нашу мову і культуру. Читання українською мовою — це не лише можливість зберегти і поширити національну спадщину, але й важливий крок до зміцнення нашої ідентичності та підтримки рідної мови.

Сайт readukrainianbooks.com пропонує широкий вибір літератури, що задовольнить найвибагливішого читача. 📖 Кожна книга — це подорож у світ знань, культури та мистецтва, яка сприяє самовдосконаленню та духовному збагаченню. Читання українською мовою також є важливим інструментом для розвитку критичного мислення та розширення світогляду. "Краєвиди підглядника" Богдана Бойчука — це книга, яка відкриває нові горизонти і змушує задуматися про найважливіше. Вона стане незамінним супутником для тих, хто цінує глибокі роздуми та тонкі емоції. Не пропустіть можливість поринути у світ, створений одним із найталановитіших українських письменників, і відчути всю красу і силу його слова.

Читайте, пізнавайте, розвивайтеся разом з readukrainianbooks.com! 🌟


Читати ще книги автора Богдана Миколайовича Бойчука:

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 38
Перейти на сторінку:

Богдан Бойчук

Краєвиди підглядника

Частина перша

Коли любов сліпа, тоді вона в найкращій згоді з ніччю.

Приходь, розсудна ноче, ти, статечно вдягнена матроно, вся у чорному…

Шекспір, «Ромео і Джульєтта»

1

Жінки не люблять мене. Бо в мене чорні проникливі очі, і жінкам здається, що я роздягаю їх своїм гострим поглядом. У цьому вони не помиляються. Крім того, моє обличчя — наче сокирою тесане. Схоже на африканську маску. Рівне похиле чоло доходить до брів, а тоді, під різким кутом, падає до ромбоїдних очей. Ніс мій гострий, він справляє враження видовженої трикутної піраміди. А випуклі губи наче спаяні з трикутників. Та коли я часом дивлюся на себе в дзеркалі на повний зріст, то загальне враження від моєї особи не таке вже й погане. Я високий, пропорційно збудований мужчина, а моє кубістичне обличчя, обрамлене довгим чорним волоссям, виглядає навіть цікаво й досить екзотично. Дехто звірявся мені, що воно діє на людей гіпнотизуюче.

Моя мати недолюблювала мене. Весь час дорікала, що я виглядаю, як «чуперадло», коли всі інші діти такі гарні, аж мило глянути на них.

Нарікала також, що я був тягарем для неї, що вона працею своїх рук мусила годувати й зодягати мене. Цим вона натякала, що мій батько не надто цікавився моєю долею. Але, незважаючи на ці нарікання, я завжди був гарно зодягнений і в дитинстві мені не бракувало всяких ласощів. А нарікання матері, що вона працею рук утримувала мене, треба сприймати метафорично. Вона працювала у великій фінансовій фірмі на Волл-стріт і, вочевидь, досить добре заробляла.

Але мені постійно не давала спокою відсутність батька в нашому домі. Я просто впадав у розпач: інших хлопців батьки вчили грати в бейсбол чи софтбол, брали їх на стадіони, а мого батька ніколи не було вдома. Раз, не маючи з ким гратися в парку, я розплакався, прибіг додому й запитав у матері, де наш батько. Мати зворушилася, і з її очей покотилися сльози. З цього я здогадався, що вона любила мого батька. Але я наполягав на своєму, і вона нарешті сказала мені, що наш батько загубився в метро. Мені легко було повірити в таке, бо сам раз був загубився в натовпі нью-йоркського метро. Якась жінка помітила мене й відвела на поліційну дільницю. Звідти моя заплакана мати забрала мене додому. З цього я здогадався, що вона, все-таки, любила й мене.

Найбільшим лихом для мене були мої фотографічні очі. Проходячи мимо, я крізь найменшу щілину в одну мить міг побачити, що діялося за стіною, а побачений образ негайно відбивався на плівці пам'яті, мов фотографія, і залишався там назавжди. Та це саме собою не було аж такою великою бідою, але, на додаток до цього, я мав іще вроджену непереборну цікавість і схильність підглядати. Я не міг пройти повз ледь відхилені двері чи трішки недосунену фіранку у вікні, щоб не заглянути всередину.

Моя мати була дуже гарна жінка: висока, струнка, з великими карими очима та довгою чорною косою на плечах. А найкраща-таки була її усмішка, хоча мати дуже рідко усміхалася до мене. Я дуже любив її, був захоплений до такої міри, що зовсім не цікавився дівчатами у школі, з якими повсякчас теревенили мої друзі.

Щовечора, точно о десятій годині, мама випроводжувала мене спати. Я чистив зуби, роздягався і лягав у ліжко. Я мав окрему кімнату з вузеньким ліжком, столиком і поличками, на які складав книжки, пластикові авта й різні витинки з журналів, особливо спортовців та кінозірок. У цій кімнаті я просиджував майже ввесь час: спав у ній, вчився і мріяв про маму, коли вона була на роботі. Після того, як я вкладався спати, мама ще якийсь час переглядала журнали, тоді стелила собі постіль і йшла до лазнички.

Двері до лазнички не зачинялися щільно, — збоку, між завісами, була велика шпара. Мама, будучи в освітленні, не помічала її. Але я, лежачи в темній кімнаті, давно помітив ту щілину у дверях. Як я вже згадував, у мене був Богом данний дар помічати все крізь найменші шпари. Тож, як тільки мама заходила до лазнички і вмикала світло, я трішечки відхиляв двері до своєї кімнати, ставав на стілець і втуплювався зором у ту щілину.

Мама спершу напускала у ванну воду. Тоді стягала з себе блузочку й кидала на стільчик збоку. Відтак розстібала ззаду ліфчик, стягала його через руки й кидала на блузочку. Ліфчик завжди витискав червоний рубець на маминій спині. Мама мала дуже гарні плечі, які делікатно звужувалися від рамен до стану. А її руки виглядали, мов квіти, коли вона підносила їх, щоб розпустити косу. Розпущене чорне волосся цілком вкривало її плечі. Тоді вона зсувала з себе спідницю й рожеві трусики, недбало переступала через них і нагиналася над раковиною, щоб почистити зуби. Під цим кутом я не міг бачити її ніг, але знав, що у неї гарні ноги — може, трохи заповні литки — бо підглянув їх, коли мама натягала панчохи, вдягаючись ранком до праці.

Коли мама нахилялася над ванною, щоб випробувати рукою воду, її круглий задок розтулювався, і я помічав унизу затиснену дірку й чорне кучеряве волосся. Мама тоді залазила у ванну, підносячи то одну, то другу ногу. Вона не любила загарячої води.

Тепер вона була обернена передом до мене й пальцями відгортала за плечі своє волосся. Коли я перший раз побачив її великі груди з широкими темними сосками, то увесь затрусився від переляку. Мене й досі проймає дрож, коли вона обертається передом до мене. Але її стан був тоненький, як у наших дівчат у школі, а живіт ледь-ледь випуклювався вперед. Під животом, між ногами, вона мала дуже густе кучеряве волосся.

Коли мама лягала у ванну й намилювала тіло, я майже не бачив її під білою піною. Викупавшись, вона спускала воду, ставала на килимок і витиралася грубим рушником. Тоді сідала на край ванни, підстригала нігті на пальцях або намащувала тіло запашним кремом. Інколи вона гладила і стискала свої груди та водила пальцем між кучерями внизу живота. Тоді її очі ставали гарними й великими, тіло корчилося, уста розкривалися й видихали дивні музичні звуки. Я тоді ставав напружений, мов

1 2 ... 38
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Краєвиди підглядника, Богдан Миколайович Бойчук"