Читати книгу - "Моя автобіографія. Письменники. Сом, Остап Вишня"
- Жанр: 💛 Гумор
- Автор: Остап Вишня
- 74
- 0
- 23.07.24
📖 Вітаю вас, дорогі читачі! Я, Остап Вишня, радий представити вам свою книгу "Моя автобіографія. Письменники. Сом". Це збірка, що містить три чудові твори, кожен з яких відкриває окремий аспект мого життя та творчості.
"Моя автобіографія" – це не просто історія мого життя, а сповідь, в якій я ділюся найінтимнішими моментами свого існування. Народився я у 1889 році на Полтавщині, в звичайній селянській родині. Мої батьки прищепили мені любов до української мови та культури, що згодом вплинуло на мою літературну творчість. Важливим етапом мого життя стало ув'язнення за політичні погляди, що тільки загартувало мій дух і зміцнило віру в ідеали.
"Письменники" – це гумористичні нариси, в яких я зобразив життя і побут українських літераторів, показавши їх з людського боку. Тут ви знайдете іронічні портрети відомих письменників, які розкривають їхню справжню сутність. Я прагнув показати, що навіть великі митці – це передусім люди, зі своїми слабкостями та перевагами.
"Сом" – один з найвідоміших моїх творів, в якому я розповідаю про неймовірні пригоди рибалки на Дніпрі. Цей твір наповнений живим гумором, яскравими описами природи і фольклорними мотивами, що роблять його справжнім шедевром української літератури.
🌐 На сайті readukrainianbooks.com ви можете читати книги онлайн безкоштовно і без реєстрації українською мовою. Цей ресурс зібрав бестселери і найкращі книги світу, доступні для всіх охочих. Завдяки таким платформам, як readukrainianbooks.com, українські читачі мають можливість легко і зручно знайомитися з найкращими творами світової літератури.
📚 Читання та слухання книг українською мовою надзвичайно важливе для розвитку нашої мови та зміцнення національної ідентичності. Завдяки цьому ми зберігаємо і розвиваємо свою культуру, передаємо її наступним поколінням. Саме тому варто читати найкращі книги українською мовою, що допомагає не тільки збагатити власний світогляд, а й підтримати рідну мову.
🌟 Не пропустіть можливість відкрити для себе творчість одного з найвидатніших українських гумористів – Остапа Вишні. Пориньте у світ моїх історій, сповнених щирої любові до рідного краю, неповторного гумору та глибоких людських переживань. Читайте "Моя автобіографія. Письменники. Сом" на readukrainianbooks.com і відкривайте нові грані української літератури.
Читати ще книги автора Остапа Вишні на нашому сайті:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Остап Вишня
Моя автобіографія
У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ божий і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.
Трапилася ця подія 1 листопада (ст. стилю)[1] 1889 року, в містечку Груні, Зіньківського повіту на Полтавщині.
Власне, подія ця трапилася не в самім містечку, а в хуторі Чечві біля Груні, в маєткові поміщиків фон Рот, де мій батько був за прикажчика.
Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку — колиска з вервечками, з другого боку — материні груда. Трішки поссеш, трішки поспиш — і ростеш собі помаленьку.
З'явився я на світ другим. Поперед мене був первак, старший брат, що попередив мене років на півтора.
Так ото й пішло, значить: їси — ростеш, потім ростеш — їси.
Батьки мої були як узагалі батьки.
Батьків батько був у Лебедині шевцем і пив горілку. Материн батько був у Груні хліборобом і пив горілку.
Глибшої генеалогії не довелося мені прослідити. Батько взагалі не дуже любив про родичів розказувати, а коли, було, спитаєш у баби (батькової матері) про діда чи там про прадіда, вона завжди казала:
— Отаке стерво було, як і ти оце! Покою від їх не було! З горілки померли, царство їм небесне!
Про материну рідню так само знаю небагато. Тільки те й пам'ятаю, що частенько було батько казав матері:
— Не вдалася ти, голубонько, у свою матір. Хіба ж так, як оце ти, п'ють?! Царство небесне покійниці: і любила випити, і вміла випити.
Про діда (материного батька) балачок зовсім не було. Не любили, очевидно, того діда зовсім. Далеко пізніше я довідався, що він хотів був повіситись, та не пощастило йому того зробити, так він узяв та й умер от білої-білої, як буває білий сніг, гарячки.
А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі.
За двадцять чотири роки спільного їхнього життя послав їм господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному.
Коли, було, хто з сусідів натякне батькові:
— Чи не припинили б ви, Михайле Кіндратовичу, часом діточок?
А батько йому на те:
— Нічого! Господь дав дітей, дасть і на дітей.
Помер батько 1909 року, на п'ятдесят восьмому році свого плодотворного життя.
І як згадує, було, мати про покійника:
— Скільки це є вже дітки, як наш батько помер?
— Та вже, мамо, літ із десять.
Замислиться, було, матуся і прокаже:
— Це б у вас іще було братів та сестер штук із шестеро. А в мене б усього було б оце діточок... Скільки, дітки?
— Двадцять троє, мамо.
— Еге ж. Двадцять троє... Ох-хо-хо! Хай царствує покійничок.
Почав, значить, я рости.
— Писатиме, — сказав якось батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу.
Справдилося, як бачите, батькове пророкування.
Але, нема де правди діти, — багацько ще часу проминуло, доки батькове віщування в життя втілилося.
Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина.
Що проста людина? Живе собі, проживе собі, помре собі.
А письменник — ні. Про письменника подай, обов'язково подай: що впливало на його світогляд, що його оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері під цицею й плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію.
А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, «куди дірка дівається, як бублик їдять».
Бо письменники так, спроста, не бувають.
І от, коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лікарем чи просто собі толковим кооператором.
Підскочать оті явища — і записала людина.
Головну роль у формації майбутнього письменника відіграє взагалі природа, а в українського письменника — картопля, коноплі, бур'яни.
Коли є в хлопчика чи в дівчинки нахил до замислювання, а навкруги росте картопля, чи бур'ян, чи коноплі — амба! То вже так і знайте, що на письменника воно піде.
І це цілком зрозуміло. Коли дитина замислиться й сяде на голому місці, хіба їй дадуть як слід подумати?
Зразу ж мати пужне:
— А де ж ти ото сів, сукин ти сину!? Нема тобі за сажем місця?!
І «знімайсь» моментально. І натхнення з переляку розвіялось.
Тут і стає в пригоді картопля.
Так було й зо мною. За хатою недалеко — картопля, на підметі — коноплі. Сядем собі: вітер віє, сонце гріє, картоплиння навіває думки про всесвіт, про космос, про соціалізм.
І все думаєш, думаєш... Аж поки мати не крикне:
— Піди подивися, Мелашко, чи не заснув там часом Павло? Та обережненько, не налякай, щоб сорочки не закаляв. Хіба на них наперешся?!
З того ото й пішло. З того й почав замислюватись. Сидиш і колупаєш перед собою ямку — все тебе вглиб тягне. А мати було лається:
— Яка ото лиха година картоплю підриває? Ну, вже як і попаду!!
Пориви чергувались. То вглиб тебе потягне, — тоді ото ямки колупаєш, то погирить тебе в вишину, на простір, вгору кудись. Тоді лізеш у клуні на бантину горобці драти або на вербу по галенята.
Конституції я був нервової, вразливої змалку: як покаже було батько череска або восьмерика — моментально під ліжко й тіпаюсь.
— Я тобі покажу бантини! Я тобі покажу галенята! Якби вбився зразу, то ще нічого. А то ж покалічишся, сукин ти сину!
А я лежу було під ліжком, тремтю, носом сьорбаю й думаю печально: «Господи! Чого тільки не доводиться переживати через ту літературу!»
Із подій мого раннього дитинства, що вплинули (події) на моє літературне майбутнє, твердо врізалася в пам'ять одна: упав я дуже з коня. Летів верхи на полі, а собака з-за могили як вискочить, а кінь — убік! А я — лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся... Тижнів зо три після того хворів. І отоді я зрозумів, що я на щось потрібний, коли в такий слушний момент не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя автобіографія. Письменники. Сом, Остап Вишня», після закриття браузера.