Читати книгу - "Моя автобіографія. Письменники. Сом, Остап Вишня"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Якби ви знали, які це прекрасні письменники! Як з ними хорошо на полюванні!
Коли ранок, коли над лиманом срібний туман устає, коли сидиш у ямці й очі твої плавають у тумані, вишукуючи десь аж он там чорну крапку з чиряти або з крижня.
Ах!
А праворуч од тебе Хвильовий, а ліворуч од тебе Досвітній. Як їх не любить?!
І коли вони, — ні Хвильовий, ні Досвітній, — ніколи не говорять про літературу.
А решта всі — хороші письменники, — так тільки ж вони весь час про літературу, і стрілять не вміють.
Я й їх люблю, тільки менше.
Із старих письменників мені подобаються: Нестор Літописець[39] та Остромир[40].
Як ставлюся до театрів? Я їх люблю. Я люблю березільців, франківцїв, одещан, заньківчан...[41] Я всіх люблю. Я навіть оперу українську люблю. Слово честі. І якби, приміром, оперові директори любили свої опери так, як я їх люблю, у нас би, не вважаючи на те, що так багато в нас є оперових директорів і відділ мистецтв, — у нас би, їй-богу, була українська опера. Бо я знаю, що театр — це велике знаряддя, а коли він велике знаряддя, то треба дуже великого на директорів знаряддя, щоб театр був великим знаряддям.
Із тварин — найбільше люблю кіз. Із комах — осу. Найулюбленіший колір — жовтобурий. Запах — фіалка. Із квіток найбільше люблю — фуксію. Котів люблю за хвіст тягати. Із страв найсмачніша — смажена картопля, щоб хрумтіла на зубах. Жінок люблю стрижених і голених, і щоб у чоботях. У бога перестав вірити через два дні після того, як було приказано, що бога нема.
Крім усього цього, я: член МОПРу[42], Авіохему[43], «Геть неписьменність»[44], товариства «Змичка»[45] і літературного клубу ім. Вас. Блакитного[46]. Жонатий.
Це все — для психології творчості!
Якось я запитав у свого сина:
— Вячку! Чим ти будеш, як виростеш?
— Людиною буду!
Я й подумав:
«А й правда. Хай буде людиною. Не письменником, а людиною. Йому це легше тепер зробити, ніж нам колись було. Він барині ручки не цілуватиме, і нема біля нього картоплиння та бур'янів. Нема де замислюватись».
Занотував я отут найголовніші моменти з свого життя та найголовніші риси моєї вдачі й світовідчування, що лягли в основу моєї літературної роботи. Як лягли? А вам що до того? Лягли — хай лежать. Не займайте їх.
Як бачите, лінія в моєму літературному житті була правильна. Що, робота ні к лихій годині не годиться? То нічого: аби була лінія правильна.
P. S. Чому я поспішав так із своєю автобіографією? Через віщо сам я оце її випускаю в світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію... А так сам зробиш, — знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть.
15-16 березня 1927 р.
Харків
Письменники
Слово «письменник» походить від дієслова «писати», а не від якогось там іншого дієслова.
Отже, виходить, що письменником зветься людина, що пише…
І то не така людина є письменник, що випадково там щось напише і стане… Ні! — письменник так він увесь час пише й нема йому нікоторого впину.
Це починається завжди так.
— Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…
Дивитесь.
— Не підійшло б… Знаєте… Не такого нам треба… Нам би якби щоб отакого…
— Так у мене є й таке. Ось…
— І це не таке… Нам би якраз не такого треба…
— Так у мене є й не таке. Тільки вдома… Я принесу…
— Принесіть…
Ви дивитесь йому вслід, як він повернувся йти, дивитесь… дивитесь… дивитесь…
— Нда! — кажете собі. — Єсть!
Потім приноситься «не таке, а отаке».
— У мене й ще!
— Та ні, нам так що й цього досить… Продивимось… Зайдіть так через тиждень…
— Бувайте!
— Товаришу! Там друкарня прохає на «корпус»…[47] Робітники стоять…
— І ти, лиха година! Дивись… І нема нічого підходящого… Ага! Ось… Почекайте трохи… Продивлюсь… Ммм… «Били ми Врангеля»… «Червонці наші… орли»… «Загнали в море»… «Хай живе»… Щось підходяще… Нате… На «корпус», скажіть, хай беруть… І пішло.
А як уже пішло, то тоді держись.
— Товаришу! Я ще вам приніс… Ось… і ось… і ось…
— Добре! Продивимось. Залишіть.
У всякім разі, з цього моменту вважайте, що є ще один новий письменник, якому кажуть:
— Випишетесь! Нічого… Не святі горшки ліплять… Потім так місяців через два, дивись, уже в «Гарті»[48], або в «Плузі», або в «Більшовику»[49] він про «форму» і «зміст» жарить та:
— У Тичини, знаєте, є щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є… Отаке щось, знаєте… Не таке, а отаке…
Маєте письменника кваліфікованого.
Отак, як бачите, письменники получаються…
Далі із зростом чуприни зростає й той чи інший письменників світогляд, та чи інша його ідеологія, та чи інша платформа…
Власне, платформа не «та чи інша». Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а виключно радянська.
Світогляд здебільша революційний…
Ідеологія здебільша пролетарська або пролетарсько-селянська…
Коли до цього ще додати порожній здебільша шлунок, прекрасний апетит, гарячу кров, хоч і без відповідного числа червоних кров'яних кульок, то внутрішній вигляд письменників уже можна собі уявити добре.
Назовні письменники всі в штанях, іноді дуже добрих, іноді дуже дірявих (залежить від талану), мають вони (як уже говорилось) здебільша довге волосся.
Більше особливих ознак, здається, нема.
Довжиною рядка в творі всі письменники поділяються на прозаїків, на поетів і на футуристів.
Прозаїками звуться ті письменники, у яких рядок дуже широкий, і дуже довгий, і дуже дешевий.
Поети — це ті, що рядок у них коротенький, яскравий. І на кінці в нім причеплено або риму, або асонанса, або алітерацію.
Коли цього не причеплено, то такий вірш зветься верлібром, або ліверною ковбасою.
Футуристи походять від слова латинського futurum, тобто майбутній. Отже, це, власне, ще не є справжні письменники. Це письменники майбутні. Ще колись писатимуть, а тепер вони тільки бавляться, граються, вчаться на письменників і лаються.
А взагалі народ вони всі симпатичний і мали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя автобіографія. Письменники. Сом, Остап Вишня», після закриття браузера.