Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Убивство у Мюнхені. По червоному сліду 📚 - Українською

Читати книгу - "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду" автора Сергій Миколайович Поганий. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду» була написана автором - Сергій Миколайович Поганий, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Публіцистика".
Поділитися книгою "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду" в соціальних мережах: 

Новий твір Сергія Плохія – «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду». Автор на основі архівних матеріалів та протоколів суду пише історію одного з найвідоміших агентів КДБ, вбивці Степана Бандери і Лева Ребета, Богдана Сташинського. Детально і вичерпно описаний день, коли був убитий провідник ОУН, а також слідство, що велося після події.
Автор пропонує новий погляд на долю Сташинського, чия історія є головною у цьому творі. Це драма людини, яку держава змусила зрадити власну сім’ю, народ, навчила вбивати співвітчизників. Переконавши себе в тому, що служить вищій меті, Сташинський піднявся на вершину кілерської ієрархії, здобув визнання на найвищому рівні, але постав проти держави, яка контролювала його протягом усього життя.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 104
Перейти на сторінку:

Сергій Плохій

Убивство у Мюнхені. По червоному сліду

Видається з дозволу Basic Books, an imprint of Perseus Books LLC. (США) та літературного агентства Олександра Корженевського (Росія)

Перекладено за виданням

Plokhy S. The Man with the Poison Gun. A Cold War Spy Story / Serhii Plokhy. – New York: Basic Books, A Member of the Perseus Books Group, 2016 – 384 p.

© Serhii Plokhy, 2016

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2016

© Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2016

Передмова

Восени 1961 року, коли радянські й американські танкісти напружено дивилися у приціл через новий кордон між двома Берлінами, британський оперативник Дейвід Корнвел, якого світ знає під псевдонімом Джон Ле Каре, задумував свій перший роман – «Шпигун, що прийшов з холоду», – а західнонімецька поліція допитувала радянського шпигуна.

Худорлявий тридцятирічний чоловік мав паспорт на ім’я Йозефа Лемана, громадянина Німецької Демократичної Республіки, але назвався Богданом Сташинським і сказав, що він громадянин Радянського Союзу. На допиті чоловік зізнався, що вистежив і убив у Мюнхені двох провідних діячів української еміграції, Лева Ребета і Степана Бандеру. Інструментом убивства стала нова, спеціально розроблена зброя: пістолет-спрей, який стріляв рідкою отрутою і не лишав слідів. Степана Бандеру вважав особистим ворогом сам Микита Хрущов – до того, як стати на чолі СРСР, він багато років пропрацював в Україні і розумів, що до чого. Комітет державної безпеки не раз намагався їх ліквідувати, і врешті-решт це зробив Сташинський.

Свідчення Сташинського, з яких випливало, що Кремль причетний до політичних убивств за кордоном, стали сенсацією, справжнім шоком для світу міжнародної політики і шпіонажу. Справа Сташинського вплинула на тактику Радянського Союзу в холодній війні і змусила КДБ відмовитися від широкомасштабної практики убивств за кордоном. Вона ж зруйнувала кар’єру Александра Шелепіна, який плекав надію заступити Микиту Хрущова й Леоніда Брєжнєва на вершині влади. Крім того, історія Сташинського серйозно вплинула на юридичну практику в Західній Німеччині – німецькі суди почали по-іншому ставитися до справ проти нацистських злочинців. Спираючись на прецедент Сташинського, підсудні будували захист на тому, що вони просто виконували накази, а головні винуватці – ті, хто ці накази віддавав. Врешті-решт, законодавці змінили закон, щоб нацистські злочинці не могли розігрувати «партію Сташинського».

У Сполучених Штатах справу Сташинського розглядав окремий підкомітет Сенату, і її матеріали було враховано у висновках комісії Ворена з розслідування вбивства Джона Кенеді. Багато прихильників теорії змови досі впевнені, що Лі Гарві Освальд отримав підготовку в КДБ, так само як Богдан Сташинський.

Історія Сташинського полонила уяву західного світу. Розлогу статтю цій справі присвятив журнал «Лайф»; вона фігурує в незмінно популярній книжці «Великі шпигунські історії», яку упорядкував колишній голова ЦРУ Ален Далас. У романі Яна Флемінга «Людина із золотим пістолетом» Джеймс Бонд, дезорієнтований радянськими спецслужбами, стріляє у свого ж начальника з пістолета-спрея, зарядженого ціанідом. Теле- і радіопередачі про Сташинського йшли по всьому світу. Про нього написано багато книжок, знято кілька документальних фільмів, є як мінімум два романи, дві п’єси і художній кінофільм.

Десятиліттями КДБ заперечував будь-який зв’язок зі Сташинським, десятиліттями ЦРУ не мало абсолютної впевненості, що ця історія правдива. Навіть сьогодні деякі автори стверджують, що Сташинського спеціально відправили на Захід з дезінформацією, щоб прикрити реальних агентів, які й виконали смертоносне завдання.

Цю книгу написано на основі нових, раніше недоступних джерел, які дають нарешті змогу розібратися з різними теоріями і чутками про справу Сташинського. Його історію показано в широкому контексті холодної війни – запеклої боротьби двох ідеологій, культур і систем – і внутрішньої політики авторитарної радянської держави, яка чинила руйнівний вплив на суспільство по східний бік залізної завіси.

Більшість із того, що ми знаємо про Богдана Сташинського, його злочин і кару, зводиться до матеріалів судового процесу в Карлсруе в жовтні 1962 року. Тепер ці відомості можна доповнити щойно розсекреченими архівними матеріалами Центрального розвідувального управління США, Комітету державної безпеки СРСР і польських спецслужб, а також спогадами й інтерв’ю колишніх працівників КДБ. Окремі епізоди історії Сташинського знайшли підтвердження в берлінських цвинтарних реєстрах, а завдяки інтерв’ю, яке мені пощастило провести з колишнім керівником південно-африканської поліції, вдалося простежити шлях Сташинського у ПАР. Не виключено, що Сташинський і досі живе там, звиклий постійно озиратися через плече.

Пролог

П’ятнадцяте жовтня 1959 року випало на четвер. У Мюнхені стояв сонячний ранок. Минула одинадцята година. Трамвай з центру зупинився на мосту Людвіга через річку Ізар.

– «Німецький музей», – оголосив кондуктор.

Німецький музей науки і технологій мав до війни найбільшу у світі колекцію наукових артефактів. Головний корпус музею розташовувався на острові – йти від зупинки зовсім близько. На фасаді досі видніються сліди бомбардувань – в останні роки війни авіація союзників перетворила центр Мюнхена на порох. Туристам відкривається й картина повоєнного відновлення: старе музейне приміщення відбудували, а прямо через річку, на розбомбленій Цепелінштрасе звели нові корпуси. Двері трамвая відчинилися.

Худорлявий чоловік років тридцяти, який стояв на мосту Людвіга, інтересу до трамвая не виявив. Пропустив він і трамвай у протилежному напрямку в бік Карлспляц і Гауптбангоф – центрального залізничного вокзалу. Заходити в музей він теж не збирався. Стояв собі на мосту й дивився на річку і Цепелінштрасе. Потім пішов по вулиці до будинку № 67, під яким запаркувався синій «Опель-капітан». Підійшов на відстань, з якої можна роздивитися номер, потім повернувся на міст і далі спостерігав за машиною і будинком. Нарешті десь опівдні сталося те, що він, очевидно, хотів побачити, – з будинку вийшов чоловік років п’ятдесяти з молодшою жінкою, і вони сіли в авто. Машина поїхала по Цепелінштрасе від мосту. Спостерігач провів авто очима. Щойно «Опель» зник з поля зору, він сів на перший-ліпший трамвай у бік центру.

За чверть години молодик з моста Людвіга вже був на іншому кінці міста, зійшовши з трамвая на Масманплятц. Пройшов до рогу найдовшої в Мюнхені Дахауерштрасе і коротшої Зандштрасе. Потім повернув праворуч і пішов по Крайтмайрштрасе в бік собору Св. Бенно в кінці вулиці. Проходячи повз новий будинок за номером 7, він зазирнув в арку, яка вела у двір до гаражів, але сподіваного не побачив: синього «Опеля-капітана» там не було. Чоловік повернувся на Дахауерштрасе і знову

1 2 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивство у Мюнхені. По червоному сліду», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду"