Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дикі володарі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дикі володарі"

228
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дикі володарі" автора Володимир Костянтинович Пузій. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Дикі володарі» була написана автором - Володимир Костянтинович Пузій, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Дикі володарі" в соціальних мережах: 

Біороботи, ельфи, дикуни й інопланетяни. Насправді вони живуть поруч. Вони завжди поруч, навіть якщо ми не підозрюємо про їхнє існування або вважаємо все це порожніми забобонами. Вони такі самі, як ми, — але зовсім не такі, бо у них є те, чого ми не маємо. І саме вони — справжні господарі Землі.
Вони-то знають, хто вони. А ким є ти?
Фантастика Володимира Арєнєва — це не просто фантастика. Це низка несподіваних запитань та неочікуваних відповідей не лише для героїв збірки, а й для її читачів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 36
Перейти на сторінку:

Володимир Арєнєв

ДИКІ ВОЛОДАРІ

МИ ЛЮДИКИ

Історія перша:

Листоноша в Чарівній долині

Омоль. Коли виросту, обов’язково буду листоношею.

Стражник. Ха-ха-ха! Листоношею! У дощ і спеку бігати від будинку до будинку і розносити листи багатим і бідним. Нічого казати, приємне заняття!

Омоль. Чому ти смієшся? Це найкраща робота на світі!

Рабіндранат Тагор. Пошта

1. — Щось ви сьогодні пізно, — пробурчав Тірхад.

Він оглянув мене від голови до ніг, осудливо піджав губи й кашлянув:

— Н-да, пізненько. Пані Джессіка й так мені всі вуха прогуділа… — старий зробив паузу, потім додав: — Тільки їй про це не кажіть. Образиться. Та й ні до чого.

Я кивнув, погоджуючись.

— Ну, чи не знайдеться чогось новенького? — тепер, коли обурення із приводу затримки пролунало, Тірхад визнав за можливе перейти до ритуальних фраз.

— Зараз подивимося, — в тон йому відповів я. — Думаю, щось таки відшукається.

Але сьогодні щиро дотримуватися правил гри не вдавалося — і старий, схоже, це помітив. Він звів до перенісся сиві брови:

— Бачу, хлопче, у вас не все гаразд. Ви чимось засмучені. Чи не запізненням, га? Не бійтеся, ніхто не скаржитиметься. Ми ж розуміємо…

«Нічого вони, звичайно, не розуміють — звідки? І, напевно, ніколи вже й не зрозуміють».

— Спасибі, пане Тірхаде. Ви завжди дуже добре ставились до мене. Справді, не хотілося б, щоб головний довідався. Можуть позбавити преміальних… ну, не мені вам розповідати. А для мене преміальні означають дуже багато…

— Пам’ятаю, пам’ятаю, — перебив мене старий. — Аякже, пригадую — ви розповідали про цю вашу… як там її? Розалінду, так?

— Мою дружину звуть Розалія, пане Тірхаде, — обережно виправив я.

— Звичайно. Саме так її і звуть. Пам’ятаю, пам’ятаю, — він розсіяно постукав пальцями по набалдашнику ціпка. — Розалія. І ви мрієте про невеликий будиночок, може, навіть у нашій долинці. Мені здається, це чудова ідея. Розумна ідея — жити далеко від брудних міст, шумних машин, посеред природи. Знаєте, адже тут зовсім не погано. Я б навіть сказав, добре. Тільки пошта іноді запізнюється.

Я — як і слід було — почервонів і поправив ремінь сумки. Конверти всередині зашелестіли, і це відволікло старого від подальших просторікувань. Можливо, мені не слід було підганяти його, але інші, напевно, теж чекали й теж хвилювалися через затримку.

— Отже, подивимося, що тут у нас, — промовив я, розстібаючи сумку. Зрозуміло, листи й бандеролі в мене завжди складені так, щоб можна було легко знайти потрібне. Проте, я навмисно довго («передчуття — одне із задоволень») перебирав по черзі щільні прямокутники, невеликі коричневі згортки й сірі металеві коробочки. Тірхад глухо зітхнув, почухав негнучким пальцем волохату брову й переступив з ноги на ногу. На жаль, сьогодні я не міг «гратися» з ним довше — потрібно було поспішати до інших. Тому закінчив «пошуки» і витягнув із пачки два листи й бандероль.

— Ось, пане Тірхаде, — це, схоже, для вас.

Старий чіпко підхопив конверти, сховав під пахву згорток і кивнув:

— Спасибі, хлопче.

— Розпишіться отут.

Він поставив свої звичні закарлючки, я подякував, сховав ручку, бланк, застібнув сумку й подивився на годинник. Ого! Так швидко ми з ним ніколи не закінчували. «Не дратувати — це головне». Але таких, як він, тут півтора десятка. І всі чекають.

— З вашого дозволу, пане Тірхаде…

Старий занервував, його жовтуваті пальці завмерли, так і не надірвавши до кінця бандерольку:

— Як, ви вже йдете? Мені здавалося, вам насправді цікаво знати, що пише Сагон. І подивитися… ну ж бо — подивіться: ось так-так! Яка звірюга, ви тільки погляньте! Такі, напевно, водяться на великих глибинах, еге ж? На дуже великих глибинах. Не виключено, що подібні істоти науці навіть невідомі. Багатозуб Сагона — звучить, згодні? А що він пише? «Здрастуй, дорогий тато!»… Ну, це ми пропустимо, як завжди, «здоровий», «не хворію» — зрозуміло, що не хворіє, в нас у роду, слава Богу, хлюпиків не було. «Недавно відкрив новий вид глибоководних плазунів, Polidontia tyrhaddy…» Ні, як вам це подобається! Хлопчисько ще не увічнив своє ім’я, а вже…

Старий скрушно похитав головою.

— Ну, його ім’я увічнює хоча б те, що він відкрив нову тварину, — розважливо промовив я. — А те, що ваш син насамперед подбав про свого батька, ще раз підтверджує: хлопчик отримав гарне, правильне виховання. Втім, пане Тірхад, я сподіваюся, ми обговоримо з вами це трохи згодом. Зрозумійте, зараз мені слід бігти. Я б з величезним задоволенням залишився й по… поговорив з вами, але ви ж уявляєте, що зробить зі мною пані Джессіка, — (уф, мало не сказав «побалакав би»; добре, що не сказав).

— Уявляю, — хихикнув старий. — Гаразд, ідіть. І не засмучуйтеся, парубче, наступного разу я розповім вам, про що пише Сагон. Та й лист залишиться, так що…

— Дякую вам, дякую! — звичайно, перебивати Тірхада на півслові ризиковано, але в противному разі він міг базікати ще дуже довго. Мене це зовсім не влаштовувало.

Я вклонився й вийшов, прикривши за собою хвірточку. Скочив у велосипедне сідло й помчав (намагаючись зовні зберегти неквапливість і солідність: вони дуже не люблять поспіху) — помчав далі. Будиночки тут, у долині, розташовані на пристойній відстані один від одного, й тому доводиться користуватися велосипедом. Звичайно, можливість прокататися безлюдною курною дорогою, що поросла по боках густою травою й височенними деревами, мене більш ніж улаштовувала. Натискаєш на педалі, роздивляєшся по сторонах, радієш кожному птахові, об’їжджаєш жуків — відпочиваєш; благодать! Але сьогодні, на жаль, день не заладився із самого ранку.

…Ранок почався, загалом, непогано. Якщо не зважати на те, що будильник задзвонив на півгодини раніше. Ну, тепер-то я міг тільки завдячувати долі за це, але спочатку розлютився: лягати досипати вже не хотілося, а їхати на роботу було ще рано. Однак виїхав. Саме тоді все й почалося…

2. Спогади довелося перервати — з-за дерев вискочив пудель, схожий на сиву і неймовірно життєрадісну кульбабку. Кульбаба махнула хвостом, і я — вкотре — затамував подих, очікуючи, що вовна із хвоста зараз злетить парашутиками й полине геть, у траву, звідки й з’явилося це чудовисько. Але, звичайно, ніхто нікуди не полетів. Пудель, щоправда, майже добрався до моїх холош — я енергійніше запрацював ногами, намагаючись збільшити відстань між велосипедом і хижаком. Відстань не збільшувалася. Я б сказав, навіть навпаки.

Натомість віддалік з’явився будиночок

1 2 ... 36
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дикі володарі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дикі володарі"