Читати книгу - "Спогади життя, Ruti Mashkif"
- Жанр: 💙 Сучасна проза
- Автор: Ruti Mashkif
- 98
- 0
- 29.08.24
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вдень, 31 грудня, у Львові була сильна завірюха. Цілі кучугури були розкидані по всьому місту. Вулички Львова були прикрашені, створюючи новорічну атмосферу, а містяни чекали на свято. Наступає нове десятиліття, 2020 рік. Кожен має надію, що далі життя ставатиме тільки краще...
***
Увечері Мирон Мацкевич повертався додому горами снігу. Хлопець, якому пощастило народитися 1 січня, а завтра йому виповниться 25 років. Шлях додому був довгий, але йому хотілося його пройти своїми ногами, а не їхати на трамваї до свого рідного Сихова. Тим паче гуляти вечірнім зимовим Львовом неймовірне задоволення!
Зазвичай, у грудні люди люблять підсумовувати минулий рік та будувати плани на майбутній. Мирон робив підсумки року свого життя. 25 років - це чверть століття і хлопець пригадував події, які відбувалися протягом цього періоду.
В 1995 році Мацкевичі жили в Києві. В дитинстві Мирончик обожнював новорічні канікули. Новий рік, свій День народження, а ще день Святого Миколая. Стільки свят, подарунків і все за два тижні. Перший спогад головного героя датується травнем 1999 року. Мирону тоді було 4 роки, а його братові 7 травня виповнилося 2. Вся сім'я вирушила до Болгарії. Перше море, перший виїзд за кордон України. Ще тоді йому дуже сподобалися подорожі та з'явилася ідея відвідати кожну країну світу. Смак морозива, якого немає в Україні, залишився в пам'яті хлопця. Воно було фантастично смачним. В той день дуже яскраво світило сонце та здавалося, що все життя ще попереду.
Наступний спогад - Новий рік 2000, нове століття, вся сім'я святкує ще і перший ювілей Мирона - 5 років. Малий зростав активним хлопцем, полюбляв гуляти з друзями на вулиці та проводити час з молодшим братом. Брат Андрій був і є найкращим другом Мирона. Як у багатьох братів та сестер, у них були сварки, але це все некритично, бо братська любов міцніше. У хлопців було спільне хобі, вони колекціонували машинки.
2001 рік. Мирону скоро 7 і він йде до школи. Перед ним відкривається новий всесвіт. Перша вчителька - Наталя Валентинівна була професіоналом своєї справи та любила дітей. В професії вчителя дуже важливо вміти та хотіти вчити дітей, знайти до них підхід. Тому на уроках Наталі Валентинівни дітям завжди було цікаво і вони уважно її слухали. В першому класі Мирону сподобалася однокласниця Катерина, з якою він почав дружити. Вони проводили багато часу разом та гралися. На жаль, в третьому класі дівчинка разом з батьками переїхали в інше місто і зв'язок між дітьми обірвався.
Кожного року Мирон та Андрій їздили на літні канікули у Львів. Звичайно, за всі ці роки місто дуже розвинулося, але ще в 10 років Мирон відчував, що хоче жити в цьому місті в майбутньому. На відміну від брата Андрія, якому подобалися тихі містечка. Другу половину літніх канікул діти проводили в селі на Київщині. В селах своя атмосфера, але життя не таке насичене, як в містах. Львів був для гарних та цікавих прогулянок, смачної кави. А в селі навіть Мирону подобалося відпочити від шумних міст, зустрітися з друзями, які жили там. Також у бабусі в селі були свої кози, кури та собака. Діти любили взаємодіяти з тваринами та допомагати бабусі. Знаходився час і для подорожей закордон або Україною. Тому літні канікули Мирон обожнював не менше новорічних. А коли з'явився мобільний телефон з камерою, то хлопець багато фотографував, щоб запам'ятати моменти. Можливо, на такий телефон виходили не дуже гарні фотографії, але головне, щоб вони були. Мозок сам домалює і згадає львівську каву, гарні світанки, тепле море, козу Фросю та вівчарку Адель.
У 2007 році з'явився перший комп'ютер та інтернет, тому в 12 років у Мирона з'явилися нові заняття. Хлопцю подобалася інформатика, вивчення всіляких програм. На той час, це не було дуже популярним, від цього ставало ще цікавіше. Мирон вирішив, що обов'язково стане програмістом. У той час він продовжував гарно навчатися в школі та вивчав українські гурти. Хлопець дуже любив слухати музику.
В 15 років Мирон вперше закохався та почав зустрічатися з дівчиною з паралельного класу. Так, це можна було назвати дитячими стосунками, але тоді все здавалося інакше. Перегляд фільмів разом, походи в парки та кафе. Грошей в підлітків не багато, але коли вони були, то треба було насолоджуватися моментом. Вони мріяли про те, як вступлять до одного міста, після школи та почнуть жити разом. Насправді після випуску зі школи вони зрозуміли, що їхнім мріям не судилося здійснитися, адже пара розійшлася. Мирон та Ольга - різні люди, тим паче дівчина буде навчатися в Києві, а Мирон у Львові, як і хотів цього раніше. Ольга залишила гарні спогади, але дороги людей іноді розходяться, з ними доводиться прощатися та дякувати за час проведений разом.
Мрії Мирона здійснюються, тепер він живе у Львові з бабусею та навчається на програміста. Його сім'я далеко, але він все одно бачиться з ними декілька разів на рік. На жаль, у 2015 році вона померла, бо наші бабусі та дідусі не вічні, та помирають, коли ми зовсім молоді або малі. Для хлопця це була велика втрата, зі старенькою він був дуже близьким. А через рік померла і друга бабуся.
Тепер, у 20 років Мирон починає жити у квартирі у Львові на Сихові один. Мирон був не з тих, хто любить гучні вечірки, йому достатньо було мати двох-трьох друзів та іноді гуляти з ними. Брат Андрій тим часом залишився жити у Києві, вступив до університету і не збирається переїжджати в інше місто в майбутньому. Студентське життя було також непоганим, але Мирон вже не був таким відкритим, як у школі. Ще до закінчення університету він почав працювати, а після закінчення став більше приділяти увагу улюбленій роботі. Програмісти добре заробляють та можуть працювати віддалено. Мирону це було дуже важливо, йому все так само були цікаві подорожі. В березні у 2019 він вирішив зробити тур Європою. В кожній країні Мирон відвідував декілька міст. Отже, за 7 місяців хлопець побував у 20 країнах. Прага, Краків, Братислава, Загреб - міста, які схожі на Львів, але зі своїм духом та особливостями. Понад сто років тому ці міста об'єднувала одна країна - Австро-Угорщина, а зараз ці міста належать до різних країн, які також варто відвідати. Сонячний Піренейський півострів, Холодний скандинавський півострів, Мирон був в різних куточках Європи. Він чув різні мови, різні історії, зустрічав багато цікавих людей. Окрім англійської, Мирон знає іспанську та німецьку, то ж подорожувати зі знанням кількох мов ще легше та цікавіше. Подорожі штовхають на роздуми та переосмислення бачення на різні речі. В жовтні хлопець вже був у Львові та зустрічав свого брата, який приїхав до нього в гості. Андрія дуже вразило осіннє місто, а ще йому вже хотілося жити в якомусь місті, а не в селі, як в дитинстві. Львів не настільки великий та шумний, як Київ і хлопець прийняв остаточне рішення, переїхати сюди. В це місто неможливо не закохатися. Мирон вже давно вважав Львів рідним містом та найкращим в Україні, мав роботу, а тут ще й брат переїхав. Андрій працює архітектором та винаймає квартиру.
1 грудня 2019 року Мирон пішов в магазин і зустрів там ту саму Катерину, з якою він дружив в перших класах. Молоді люди вирішили, що це доля і почали зустрічатися. Вони мали багато спільних інтересів, а ще безліч історій, які треба розповісти один одному.
Ближче до Нового року Мирон зрозумів, що хоче відкрити бізнес. Це буде невеликий магазин імпортних товарів. Так, це не так легко, але юнак з усім впорається. Вже 25 числа і батьки Мирона приїхали до Львова на свята.
Ось Мирон дійшов до свого дому. У його вікнах горить світло, там його чекають батьки, дівчина та Андрій. А попереду наступний рік, нові цілі та можливості.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади життя, Ruti Mashkif», після закриття браузера.