Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

На головній площі проходили збори для вожатих, котрі ледве стримували позіхання, викликані промовою директорки. Галина Андріївна знову вирішила нагадати своїм підлеглим правила поведінки в таборі. І хоч більшість присутніх приїжджали сюди щоліта, і знали її вимоги напам'ять, вона не могла промовчати.

- За дітей довго говорити не буду, і так знаєте, - Галина Андріївна ходила туди-сюди, раз у раз відкидаючи бордову прядку волосся, що лізла в очі. - А ось вам хотілося б нагадати. Перше - не пити. Друге - не палити. З дітьми не фліртувати, - вона впивалася поглядом у кожну молоду вожату. - Все зрозуміло? Можу голосовим у чат продублювати.

Від такої пропозиції всі, звісно ж, відмовилися. Панічно кивали, аби не отримати нотації ще й у телефоні.

Діана, що приїжджала сюди багато років поспіль, ледве ховала посмішку. Так не вистачало цієї атмосфери, цих людей, вона б і директорку із задоволенням розцілувала, але такі думки актуальні тільки в перший день приїзду, зовсім скоро має виникнути бажання втекти.

Судячи із задоволених перешіптувань друзів, не тільки вона стримувала надлишок щастя від перебування в таборі. Іноді до неї долинали коментарі найкращої подруги Аліси, все це підкріплювали жарти Діми та злісний сміх Христини. Тільки Валера і Лариса, що стояли позаду і були років на десять старші, тримали кам'яні обличчя, сподіваючись пережити ці збори й піти святкувати приїзд.

Не все так гладко було в їхньому колективі. Дванадцять вожатих стояли у дві шеренги, невдоволено переглядалися, і чимось нагадували суперників, що боролися за головний приз. І це тривало вже котрий рік...

Навпроти себе Діана помітила нове обличчя. Молодий хлопець стояв трохи відкинувши голову назад, і вдивлявся в далечінь, вивчаючи місцевість. Він привернув увагу до своєї персони написом на білих шкарпетках "У мене проблеми". Ким би не був цей незнайомець, він уже викликав відразу, хоча б тому, що перебував у шерензі навпроти. А якщо він не за нас, то - проти нас.

Від досліджування нового персонажа Діану відвернув голос директорки.

- Вероніко Григоріївно, ви б переодягнулися, - Галина Андріївна спопеляла поглядом високу дівчину, що стояла в майці з декольте. - Ні я, ні діти не захочуть таке бачити.

Серед вожатих пронеслися насмішки, а їй соромно стало. Вона прикрилася довгим нарощеним волоссям, що доходило до пояса, і пішла в наступ.

- Взагалі-то це нормально, всі в такому ходять, - Вероніка поставила руки в боки. - Ви себе згадайте в моєму віці.

- Ви мене почули, - навіяла директорка.

Вероніка неохоче пообіцяла, що перегляне свій гардероб, а Галина Андріївна вирушила до кабінету, на ходу роблячи в телефоні нотатки щодо розподілу обов'язків.

До приїзду дітей, що буде вже завтра, потрібно встигнути багато чого: перевірити готовність кімнат, програму на кожен день, яка детально розписувалася і також чітко виконувалася. Одна половина вожатих працювала в їдальні, враховуючи, що на прибиральницях директорка економила. А інша половина допомагала цій самій економній директорці з перестановкою в її кабінеті. Надто вона полюбляла зміни у власному житті, але найбільше страждав саме кабінет.

***  

Ввечері шестеро вожатих нарешті закінчили зі своїми обов’язками і могли перейти до власних планів. За багато років сформувалися певні традиції, про які нічого не знала директорка.

- Замовляйте, що в магазині брати, - вимагав Валера, чухаючи вологу від спеки потилицю. В майці та квітчастих шортах він мав особливо комічний вигляд.

- Ось список, - Христина простягнула блокнотний аркуш із переліком покупок.

- Допишіть мені вино, - втрутилася Аліса - наймолодша серед колег. - Не хочу я ваш коньяк пити.

- Тоді будеш за всіх перед Галинкою відповідати, - пожартував Діма.

Незадовго до закриття магазину двох чоловіків відправили за спиртним, слідом ув'язався фізрук Михайло, який з самого початку віддав перевагу їхній компанії, а не "цим". Гідної назви решті колег придумати фантазії не вистачило, достатньо було раз назвати їх "цими", щоб надалі характеризувати так кожного з шести осіб.

- Ой, дівчатка, я за вами так сумувала, - Христина обійняла двох подруг за плечі. - З кінця минулого літа мрію про наступне.

- Могла б у гості приїхати, - випалила Діана, стукнувши її пальцем по носі. - Мені довелося з роботи втекти, щоб потрапити на день народження Аліси.

- А мене бос не відпустив, - нагадала Христина.

Вони були з різних міст, розташованих недостатньо далеко, щоб вважати відстань перешкодою. Аліса з Дімою жили поруч, але навіть там друзі бачилися не часто. У кожного свої справи, і тільки в таборі вони могли бути всі разом. Це місце, як можливість втекти від проблем, зануритися в інший світ.

Коли почало темніти, а перші комарі вилетіли на полювання, дівчата вирушили до кімнати. Христина жила трохи далі разом із Ларисою, котра хоч і була старшою, здавалася такою ж молодою і сучасною. Спілкуючись з юнаками, піддавалася їхньому впливу. Зараз її затримала директорка з черговим завданням, але до початку збіговиська вона обіцяла вирватися.

Поки хлопці не повернулися з магазину, подруги вирішили виконати останнє на сьогодні завдання - випрасувати краватки. Тепер їх носили тільки вожаті, у кожного свій колір - орієнтувалися за веселкою і старшинством. У першого загону - червоні, у другого - помаранчеві, у третього - жовті й таке інше.