Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова 📚 - Українською

Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

911
0
30.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поцілунок по-дорослому" автора Анна Харламова. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза / 💙 Підліткова проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова» була написана автором - Анна Харламова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Молодіжна проза / 💙 Підліткова проза".
Поділитися книгою "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова" в соціальних мережах: 
Перше кохання, перший цілунок–знайома мрія? Софія теж усім серцем мріє саме про це. Небанально про банальне–ось про, що ця історія. Хтось хоче отримати:славу, заможного чоловіка, кар’єрний зліт, багатство чи познайомитись з «принцом», а от Софія мріє про речі, які здавалось так легко отримати, але... Її шлях з юних років до дорослої жінки, буде сповнений запитань та відповідей. Життя Софії це шлях пізнання себе, боротьби за щастя, любові та підтримки, дружби та віри у справжнє кохання. Пізнати справжнє кохання–це і є нагорода за терплячість. Кожна дівчина мріє про казку і вона здійсниться, треба просто вірити

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 60
Перейти на сторінку:
Глава 1

Вітаю, любі читачі. Дякую, що обрали мою творчість, дл ягарного настрою. 
Мирного неба.

Глава 1.

   Стоячи у великому холі школи, і фотографуючись з документом який засвідчує, що я закінчила школу, я була на сьомому небі від щастя. Усмішка на моєму обличчі була наче приклеєна. Я не могла і не хотіла припиняти посміхатись.
   Це ж доросле життя! Тепер я сама буду вирішувати, о котрій ранку я буду прокидатись. Ого, яке перше доросле рішення. Розвеселивши саму себе, я знову посміхнулась. Мої роздуми перервали мамин голос, який казав мені: «скажи сир» і татів фотоапарат, що блимнув спалахом мені у вічі.
   Протягом півгодини я позувала для сімейного альбому. Потім ще пару разів сфотографувавшись з батьками, я побігла до однокласників.
   Святкування випускного балу проходило добре, не зважаючи на те, що у мене немає кавалера. Мене це зовсім не хвилює, хоча іншим це питання  не дає спокою. Впродовж тих десяти хвилин, що я стояла і спокійно пила сік, до мене підійшли три однокласниці й одна вчителька з одним і тим же запитанням «де мій кавалер?». Я одноманітно відповідала їм: «мовляв усе гаразд, і я просто насолоджуюсь вечором». Вони посміхались і хлопали мене по плечу, кажучи, що я обов’язково когось знайду. Незважаючи на них, я спокійно далі пила сік.
   Підійшовши до дзеркала, я поправила свою пречудову сукню. Довга, жовтого кольору сукня, з великим вирізом на спині, здавалось робила мене дорослішою. Коси з одного боку були зачеплені невеличкою шпилькою, а з іншого невимушено спадали хвилями. Задивившись на сукню, я не помітила Лізи, яка підійшла позаду.
   — Софіє! Дивись який хлопець! — крикнула вона.
   — Лізо, ти що! Ти збожеволіла?! Хто ж так підкрадається? — відчитала я її.
   — Ой, які ж ми вразливі.
   — Ліза ти краще скажи, хто тут тобі не подобається?! Тобі всі хлопці, які знаходяться у цьому залі – красені.
   — Та, ну тебе Софі. — Повертаючись, сказала подружка.
   Згодом Ліза перевела свій природній магнетизм спокусниці на діджея. Під її впливом він просто млів, тому вмикав тільки ту музику, що нам з Лізою була до смаку. У знак вдячності Ліза посміхнулась і надіслала йому повітряний поцілунок.
   Натанцювавшись вдосталь і нафотографувавшись, немов зірки на доріжках, ми з Лізою ледве пересувались на підборах. Хоча, це я пересувалась, а Ліза взагалі зняла взуття і останні три танці танцювала вже без нього. Вона так босоніж і пішла до машини, коли мої батьки приїхали по нас.
   Висадивши Лізу біля її хати, ми поїхали далі, а вона швидко побігла в дім.
   Оминувши ще два будинки, ми під’їхали до нашого дому. Ледве пересуваючи ноги, я опинилась у своїй кімнаті. Прийнявши душ, вдягнувши піжаму, я вляглась у ліжко і тихо промовила: — Тепер, я доросла.

Потягнувшись у м’якенькому ліжечку, я змусила себе відкрити лише праве око, бо ліве здавалось відмовлялось просинатись. Нарешті з великими зусиллями на кімнату дивились обидва ока. Рука потяглась в напрямку тумбочки, щоб дістати будильник. Цей старенький, оливкового кольору будильник мені подарували батьки на десятиріччя. Протягом восьми років, я кожного ранку щось у нього жбурляла, щоб дав хоча б ще трохи поспати. Дивовижно, але він бідолаха витримав усі мої знущання, і досі мав достатньо пристойний вигляд.
   — Ого! Майже дванадцята. Добре я сьогодні виспалась, — позіхаючи, пробелькотала я.      
    Поставивши будильник, туди де він стояв хвилину назад, я встала з ліжка. Одягнувши кімнатні, та солодко потягуючись, я підійшла до вікна. Упевненим рухом, розсунувши штори, та відкривши вікно, я впустила літній полудень до кімнати. Сонячні промінчики швиденько залили увесь простір невеличкої спальні своїм яскравим світлом. Стоячи біля вікна, я ніжилась у теплі та свіжості чудового ранку. Навіть якщо за вікном був би дощ, все одно день мав бути чудовим, бо це перший день по закінченні школи. Доки я блукала у своїх думках, хтось постукав до кімнати.
    — Заходьте. — Бадьорим голосом запросила я.
Не встигли повністю відчинитись двері, як великий, пухнастий муркотун вбіг у кімнату і заскочив на ліжко.
   — Привіт Велетню.
   У відповідь я почула задоволене мурчання. Я вже навіть не пам’ятаю з якого часу у нас в будинку з’явився цей кіт. Тато приніс його, коли він був зовсім крихітним кошеням.  Я тоді теж була ще зовсім дитиною, отже ми з Велетнем зростали разом. А тепер це добре відгодований, здоровенний кіт, якому дуже пасує його ім’я.
   Нарешті у дверях я побачила матусю.
   — Він як завжди перший. Зовсім знахабнів. — З веселими нотками у голосі зауважила мама. — Я зайшла сказати, що ми з татом їдемо до магазину. Сніданок чекає на тебе на столі, швиденько одягайся і спускайся до кухні. Обов'язково поснідай, або вже правильніше сказати пополуднай. — Вже виходячи з кімнати, договорювала мама.
   — Добре мам! — крикнула я їй у слід.
   Через хвилину я почула, як унизу грюкнули вхідні двері, отже батьки  вже пішли. Я голосно включила музику. Велетень цього не оцінив, і вискочив з кімнати, наче йому хвоста притиснули. Відходячи від сну, я попленталась до ванної. Помила голову і завернула її у рушник, почистила зуби, при цьому не припиняючи пританцьовувати. Закінчивши усі справи у ванній, я пішла застеляти ліжко та одягатись. Діставши з шафи темно-сині джинси та білу майку, я одяглась і попрямувала до кухні. Виходячи з кімнати, я випадково перечепилась через Велетня, який все ж таки підслуховував музику під дверима.
   — Вибач котику! Пішли гарненько тебе нагодую.
    Взявши його на руки, я спустилась до першого поверху. Увійшовши до кухні, я опустила Велетня на підлогу. Він миттю опинився біля своєї миски, і нетерпляче чекав коли зможе добряче попоїсти. Після того, як я насипала йому корм, я заварила собі чай. Взявши до чаю млинці, які мені лишила мама, я сіла за стіл. З’ївши три млинці, я потягнулась за четвертим, але зрозуміла – ще один і я не зможу встати зі стільця. Поївши, я вимила посуд і почала розставляти його на полиці, ставлячи останню тарілку, почула як задзвонив телефон. Не поспішаючи, я пішла до вітальні відповісти на дзвінок.
   — Алло. — Вимовила я.
   — Привіт Софія! Ти вже не спиш? Вже зібралась? — скоромовкою запитувала Ліза.
   — Не поспішай подружко, я тебе зовсім не розумію. І взагалі, куди я мала зібратись? — здивовано запитала я.
   — Яка різниця куди?! Не сидіти ж вдома. Ми нарешті звільнились від школи, не варто гаяти ні хвилини! Я зайду за тобою через годину. Збирайся швидше. — Закінчивши свою натхненну промову, Ліза поклала слухавку.
   — Ну як так можна! Невже моя думка її зовсім не хвилює!? — знизуючи плечима, я жалілась Велетню.
   Перед тим як вийти, мені треба було зробити дві речі: по­-перше ­– зачіску, а по-друге – трохи підфарбуватись. Знов треба було пройти важку дистанцію сходами до своєї кімнати. Діставшись останньої сходинки, я відчувала себе як скелелаз, який дістався найвищої точки гігантської гори. Не встигла я зайти до кімнати, як Велетень знов проскочив між дверей.
   — Я тебе точно коли не будь притисну ненароком! — зиркнула я невдоволено на нього.

​​​​​​​

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"