Читати книгу - "Наша зваблива зима, Анна Харламова"

Присвята.

Наше кохання вічне.

Те, що поєднав Господь - вічне. 

Кохаю тебе.

Герою Слава!
                                                                              

 "Біля каміна"

Лія.

 Мен.

  ЛЮБЛЮ СИДІТИ у своїй затишній кімнаті з каміном та слухати, як легко потріскують дрова. Вечірньому спокою додає аромат какао з зефірками, які я накидала цілу гору, і тепер ловлю їх ложкою. 

   Тепло від каміна огортає, немов плед, і мої щічки пощипує від того, що я занадто близько сиджу біля вогню. Але мені ще замало і я додаю ще дров. Жар б'є в обличчя ще дужче, і в цю мить я згадую той єдиний цілунок з Крістіаном, який спалахнув між нами, як полум'я в каміні. Моє серце завжди згадує той день… той гарячий цілунок з хлопцем, який миттєво вкрав моє серце на веранді у Ноа та Слім.

  Ох, той цілунок… Чутливість губ Крістіана, м'якість дотику, яка змусила моє серце стрімко битися і нестись галопом. Я відчула, що і він втратив голову від шаленства, яке нас захопило. Все гарно почалось, але не все гарно продовжилось. М'яко кажучи, - він мене відшив. Причини я і досі не знаю. 

   Він приходив ще раз до мого будинку, коли моя нога бажала кращого і я з розтягненням тримала її на дивані. Тоді я була не сама, а зі своїми подругами та сестрою. Вони так зраділи приходу Крістіана, що швидесенько втекли, щоб нам не заважати. Але чому заважати? Він поводився так, наче між нами стіна, причому не одна, а ще й з дротом. Саме тоді я взнала, як розбивається серце. І це м'яко кажучи. Щоб було зрозуміліше, то це виглядало приблизно так. Крістіан змусив моє серце закохатись, потім він його вийняв з моїх грудей своєю байдужістю, і кинувши його об підлогу, розчавив. От те, що я відчуваю більше місяця. На носі Різдво, а мене нічого не тішить. Я закохана. Але я сама. 

   Нахиляю голову і кладу її на диван. Дивлюсь то на вогонь в каміні, то на всю свою вітальню, в якій я зробила перестановку і думаю, де розташувати ялинку?..

   Кімната оздоблена в теплих кольорах, м'який кремовий килим прямісінько біля каміна, і в моїй голові одразу спливають фантазії. Я не раз уявляла, як ми з Крістіаном кохаємось на цьому самому килимі, потріскує камін і ми злітаємо в ейфорії до небес. Знаю. Наївність зашкалює. Нічого цього не буде, бо він увімкнув до мене повне ігнорування. Я важко видихаю і дивлюсь на старовинні дерев'яні меблі, які створюють атмосферу затишку та спокою. Підлога обшита темним паркетом, а на стінах висять карти та фотографії, які розповідають історію моєї родини і цієї місцевості.

   З фотографій на мене дивляться закохані пари. Ілай та Саммер, Ноа та Слім і Лейла з Лукою. Тут не вистачає моєї щасливої фотокартки з Крістіаном. Я хочу плакати від того, що він більше не подзвонив і ні разу не зайшов, хоча я знаю - він відчув до мене такий самий потяг, як і я до нього. Це побачили всі. Але він чомусь мене відштовхує. І я хочу знати причину. Але ж не подзвоню я і не запитаю ось так просто - “Ти що собі думаєш?! Чому ігнориш мене? Я ж знаю, я тобі подобаюсь!”. 

   Бляха! Що з моєю головою?! Хоч я і бачила пристрасть в його очах, це не означає, що він думає про мене в ці хвилини. Ми бачились у наших друзів після того поцілунку і того приходу до мене, але він тримався осторонь. В той вечір… я повернулась додому, і відкоркувавши пляшечку Шардоне, розпочала перестановку. Хотіла пофарбувати волосся у рожевий, але передумала. Добре, що хоч на це клепки вистачило.

  Дивлюсь у бік. За вікном ніжний сніг сповільнює час, створюючи кришталеві візерунки на склі. Світло вуличного ліхтарика з веранди потрапляє до вітальні, створюючи відчуття казкової атмосфери. Люблю зиму і хотіла б щоб ця зима подарувала мені казку. Тобто - Крістіана і нашу звабливу зиму. 

   Я думаю про те, щоб зняти десь будиночок і відсвяткувати там Різдво. Сама. Не знаю - чому я так вирішила?.. Напевно це депресняк через мега сексуального хлопця, якому я до лампочки. Зима в штаті Мен чарівна і десь за містом… я б могла собі влаштувати канікули. Уявляю себе десь в лісі. Сніг покриває дерева і гори, створюючи чудову атмосферу Різдва. 

   Я навіть подумала про те, як добре десь покататись на лижах, на ковзанах чи санчатах. Давно я так не відпочивала. Хоча… і хотілося б сходити на якісь зимові фестивалі, зустрітись з рідними… Хочу все! А головне - я хочу ось так з гарячим напоєм біля каміну бути потрібною тому, в кого я закохалась. 

   Мій телефон вібрує на столику поруч зі мною і я тягнусь за ним. Дивлюсь на екран - Слім. Мимоволі усміхаюсь. Підіймаю слухавку і чую її голос.

   — Привіт, Ліє. Чим зайнята?

   — Привіт, Слім. — Думаю чи сказати про те, що жалію себе? Але розумію, що не варто. Я і так дівчатам всі вуха прожужала про те, як мене відшив Крістіан і як мені, м'яко кажучи, фігово. Тож кажу. — Сиджу біля каміна… і…

   — Думаєш про Крістіана. — Читає мої думки Слім і запитує. — Він більше не приходив?

   Я важко зітхаю і це в принципі моя відповідь.

   — Ні. Йому до лампочки я.

   — Не кажи так. Він же ж тебе поцілував… приходив до тебе…

   — І відшив мене. — В моїх очах з'являються сльози, але щоб не почати істерику, я видаю перше, що приходить в голову. — Знаєш… я напевно поїду у Сандей Рівер* і відпочину трохи. 

   — Ааа! Крута ідея! А можна ми з Ноа поїдемо з тобою? — Пищить Слім, і я вже не розумію, як пищу разом з нею - бо це ж просто офігенна ідея. 

   — Звичайно! Я буду безмежно рада! — Ми знову пищемо і чую на задньому фоні Ноа, який запитує у Слім, - “що таке?”. 

   — Зараз все поясню Ноа, а завтра приїду до тебе і ми все обговоримо. Ок?

   Я хитаю головою, наче Слім мене бачить. Ловлю себе на цій думці і одразу говорю.