Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

Каміла

Сонце на вулиці нещадно радувало теплом,через що в машині було надто душно. Катя ввімкнула кондиціонер, але його начебто і не існувало. Як і рік назад. Адже саме стільки пройшло з моменту, як я вперше познайомилася з Катею. Це наче вчора відбулося, а насправді пройшов цілий рік. Рік, котрий був наповнений багатьма емоціями. Починаючи від приємного тремтіння, метеликів у животі, радісним передчуттям або хвилюванням і закінчуючи страхом, болем, та дірою котра утворилася в моїй душі. Чорною дірою.  Дірою котра наповнена спогадами про щастя і...трагедію всього мого життя.

Здається, моя психіка вже остаточно поїхала. Навіть зараз, коли ми проїхали парк я вкотре згадала як ми з Максом гуляли вночі таким же тільки в іншому місті. Той самий вечір, коли я вперше його поцілувала. Як наші губи злилися на секунду а потім він мене відштовхнув.

Можливо, він тоді мав рацію. Це  все було не правильно. Хоча...час назад не повернеш. І все що залишилося в мене це велика кількість спогадів. Спогадів котрі були пов’язані з Максом. Приємних спогадів, але зараз я впевнена. Якби я тоді знала, що наші хвилини щастя матимуть ціну смерті, я б краще продовжила кохати самотньо.  

Пройшло цілих 9 місяців. Мені не віриться, що я вже так багато часу не бачу його. Не чую його голосу. Здається, пройшов тиждень після всього інциденту, і я  переборола себе та зайшла до сусідньої кімнати. Його кімнати. Там все стояло, як і того вечора. Наче це той же самий період і я знову повернулася на 9 місяців назад, коли забирала з тумби папку.

Вечір презентації

В будинку були тільки ми двоє. Батьки вже поїхали, адже хотіли ще заїхати до батька Віктора. Я в своїй кімнаті одягала сукню котру купила разом з дівчатами у торговому центрі. 

- Каміла, ну ти довго ще?- почула голос за дверима.

Я посміхнулася сама до себе.

- Ну слухай, в тебе все легко. Сорочка піджак штани і все. Ти готовий світ підкоряти. А мені тільки сукню одягнути вартує стільки часу. 

Я потягнулася до повзунка в марній спробі защепити його. І хоча я не фанат суконь, але сьогодні вона була необхідна. А вивертати руки в різні сторони щоб побороти ці декілька сантиметрів у мене сьогодні не виходило. 

- Макс, можеш мені допомогти?- гукнула я.

Двері в кімнату відкрилися і зайшов Макс. У своєму чорному костюмі та плащі. Я дивилася на його відображення у дзеркало.

- Я все життя наче чекав коли все ж настане цей надто романтичний момент з фільмів зі мною. - сказав він посміхаючись.

- Який ж це момент? – спитала я відповідаючи на його посмішку

Він ступив на крок ближче і опинився надто близько до мене. Його надто великі руки торкнулися моїх локонів і перекинули їх на один бік.

- Коли головний герой підходить, наче випадково торкається оголеної шкіри дівчини, - я відчула його пальці від чого  пробіглися мурашки. Я глянула на його відображення у дзеркалі. Наші погляди зіткнулися. Цікаво, він побачив мою реакцію на його дотик?

- А потім він повільно тягне цей норовливий повзунок вгору. І герої просто дивляться один на одного через дзеркало.

Я неквапливо повернулася  до нього обличчям. 

- Дякую. Як бачиш нічого аж такого як у фільмах немає. – посміхнулася я йому.

Він відповів на посмішку але наші очі все одно наче грали у свої дивоглядки. Я просто не могла відвести погляду а він…просто дивився на мене. Ми просто дивилися один на одного посміхаючись як два ідіоти. Адже саме так з боку виглядала ця сцена.

- Ти хвилюєшся?- спитала я.

- Трішки. Все ж це перша презентація.

Я підійшла на крок ближче до нього. Хоча і відстань між нами і так була на мінімумі. Він уважно дивився на мене.

- В тебе все вийде. Я вірю в це. І ти повір. - сказала я пошепки.

Він почав нахиляти свою голову до мене і коли наші губи були в міліметр від дотикання він зупинився. Я зрозуміла німе запитання, і подалася вперед злившись в поцілунку. Саме в цей момент я зрозуміла. Він єдиний кому я можу довіритися. Єдиний котрий зараз справді має рацію. Макс зараз саме тією людиною, з котрим я хочу продовжити свої стосунки. Той з ким хочу прокидатися кожного ранку і засинати кожного вечора.

***

Ми зійшли на низ тримаючись за руки. Все обмежилося поцілунком адже Макс не хотів квапити події, хоча я по його погляді зрозуміла що він був готовий зробити зараз все. Але, можливо через випадок з Ігорем його відлякав. Врешті решт я просто погодилася з ним і ми пішли на низ. Хоча поцілунок був більш ніж приємним. Ми вже підійшли до виходу як Макс різко зупинився.

- Чорт, я папку забув з ескізами.

Він вже хотів повертатися але я його зупинила.

- Іди в гараж і вивези машину, а я заберу твою папку. Ми і так уже затрималися. - сказала я посміхаючись.

- Але це була приємна затримка. - сказав він відповідаючи на посмішку.

Макс вийшов, а я піднялася на другий поверх і зайшла до його кімнати. Папка стояла на тумбі біля ліжка. А його сорочки та піджаки були розкидані на ліжку в хаотичному порядку. Я посміхнулася. Він точно не вибрав першу сорочку котра попалася. А ще кажуть, що дівчата перебірливі.

Наш час

Біль, від усвідомлення, що я вже більше ніколи не відчую його дотиків на своїй шкірі. Що, вже ніколи не зможу обійняти його. Що вітер ніколи більше не розвіватиме моє волосся у шоломі від швидкості з якою Макс мчав на мотоциклі. Що я вже ніколи не зможе притискатися до нього на тому ж моцику різав гірше нагострених ножів.

- Каміла, ти думала про універ?- вирвала мене з думок Катя

- Я продовжу онлайн навчань. Не хочу повертатися до міста.

- Не хочеш повертатися до місць де була з Максом. - виправила мене Катя. - Я...я бачила що між вами щось більше ніж просто дружба. Ви ж мали ближчі стосунки. Правда?

Здається, мої вуха почервоніли до самих кінчиків. І ні, я не соромлюся цього. Але...Катя єдина хто сказала це вголос за ці 9 місяців.