Читати книгу - "Туманне місто, Карлос Руїс Сафон"

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2022

ISBN 978-617-12-9710-4 (fb2)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Перекладено за виданням:Ruiz Zafón C. La Ciudad de Vapor : Los Сuentos / Carlos Ruiz Zafón. — Barcelona : Planeta, 2020. — 224 p.

Дизайнер обкладинки Іван Дубровський

Руїс Сафон К. 

Р38 Туманне місто : оповідання / Карлос Руїс Сафон ; перекл. з ісп. І. Оржицького. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімей­ного Дозвілля», 2022. — 192 с.

ISBN 978-617-12-9579-7

ISBN 978-84-08-23500-2 (ісп.)

Чи готові ви знову зануритися у світ, сповнений химер? Де ви не завжди бачите те, що є насправді…

Тут старовинну Барселону XVI століття мало не знищує крапля фантастичного еліксиру, привезеного зі Сходу. Загадковий італієць спокушає Сервантеса написати шедевр, який так і залишиться невідомим. Відчайдушний і таємничий барселонський адвокат грає в шахи на дýші своїх суперників, виграючи завжди… крім останнього разу. Неперевершено приваблива багатійка звертається до славетного архітектора Ґауді з майже фантастичним та нездійсненним проханням побудувати на Мангеттені колосальний хмарочос. А нікому не відомий хлопець закохується у дивну дівчину, що віщує загибель світу…

УДК 821.134.2

© DragonStudios LLC, 2020

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2022

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2022

Незабаром, наче зіткані з імли, силуети батька та сина зникли в людському потоці Рамблас, і їхні кроки назавжди загубилися в тіні вітру.

Тінь вітру

Від видавця

Завершивши головний труд свого життя — «Цвинтар забутих книжок» — публікацією в листопаді 2016 року «Лабіринту духів», останнього роману тетралогії, Карлос Руїс Сафон запланував наступною справою зібрати свої оповідання в одній книжці. Йому хотілось, аби читачі мали у своєму розпорядженні оповідання, що раніше побачили світ у різних форматах: чи то з’яви­лися в періодиці, чи долучалися до окремих видань романів, або й просто залишалися неопублікованими.

З такою метою він довірив видавцеві цієї книжки надрукувати оповідання, що оце виходять у світ уперше, а також зібрати вже опубліковані попередньо, аби підготувати том, що не скидався б на звичайне зібрання усіх його оповідань. Проте насамперед через поблизький вихід завершальної частини тетралогії, а потім із причини хвороби автора доречно було відкласти це видання.

Карлос Руїс Сафон розумів для себе цей твір, виходячи не лише з його власне художньої природи, але і як знак удячності своїм читачам, що стежили за всією сагою ще від «Тіні вітру», якою вона розпочалася. Тепер же цей том, зважаючи на його посмертний характер, так само стає пошанівком видавництва самому авторові, стає визнанням, до якого, поза сумнівом, долучаться й читачі одного з найулюбленіших авторів нашого часу.

«Туманне місто» розширює літературний світ «Цвинтаря забутих книжок» — чи то розкриваючи невідомі сторони якогось персонажа, чи поглиблюючи історію побудови міфічної бібліо­теки; у кожному разі тематика, мотиви, сама ­атмосфера цих оповідань будуть знайомі читачам саги. Прокляті письменники, архітектори-візіонери, підмінені ідентичності, неймовірна пластичність опису, майстерно вибудувані діало­ги… і насамперед упевненість читача, що описи, оповідь, сам факт писання поведуть його у новий чарівний простір.

Починаючи з «Бланка і прощання», оповідан­ня, що відкриває книжку, і до «Апокаліпсису за дві хвилини», оповідання завершального, історії сплітаються голосом оповідача, хронологією або деталями, вимальовуючи перед нашими очима повнокровний світ — нехай і вигаданий, та справж­ній імлистий всесвіт.

Що ж до літературних жанрів, «Туманне місто» засвідчує вправність, із якою Карлос Руїс Сафон з них користується, створюючи власний своєрідний стиль, де ми знаходимо елементи роману виховання, роману історичного, готичного, трилеру, роману романтичного, і все з неодмінним улюбленим прийомом оповіді в оповіді.

Але не будемо більше відволікати тебе, дорогий читачу. Певно, що зайве й говорити про рівень оцінки та визнання, який здобула творчість автора, котрого постійно порівнюють із Сервантесом, Дікенсом, Борхесом… Ласкаво просимо до нової — на жаль, останньої — книжки Руїса Сафона.

Еміль де Роз’єр Кастелен[1]  

Бланка і прощання

(Зі спогадів такого собі Давида Мартіна про те, чого ніколи не сталося)

Завжди я заздрив умінню забувати, властивому деяким людям, що для них минуле — це ніби зміна пори року чи старих черевиків, які достатньо довго ув’язнили в глибині шафи, аби вони вже не спромоглися знову пройти загубленими слідами[2]. Я ж мав нещастя пам’ятати про все, а оте все, своєю чергою, пам’ятало про мене. Пригадую холод і самотність раннього дитинства, вмерлі миті, коли я споглядав сірість днів і те чорне дзеркало, яке приворожувало погляд мого батька. Заледве згадаю якого-небудь друга. Можу викликати в па­м’яті обличчя хлопчаків із кварталу Ла Рібера[3], з якими іноді грався чи бився на вулиці, але жодного, яке хотів би визволити з країни байдужості. Жодного, за винятком обличчя Бланки.

Бланка була на кілька років старшою від мене. Я познайомився з нею одного квітневого дня майже перед під’їздом мого будинку, коли вона проходила повз зі служницею, і та зайшла до невеличкої букіністичної книгарні навпроти не­добудованого концертного залу забрати якісь книжки. Так уже судилося, що книгарня того дня не розпочинала роботи до полудня, а служниця підійшла туди о пів на дванадцяту, тож лишився тридцятихвилинний проміжок очікування, у який і мала визначитися моя доля, хоч я того й не підозрював. Сам я ніколи б не наважився навіть заговорити до неї. Убрання,