Читати книгу - "Пиріг, Olha Alder"

— Звідки стільки крові? Тут що, свиню різали?

Мартін, з'являючись з-за рогу, сатанинські усміхнувся:

— Це була лише розминка. — Він витягнув ніж з-за спини. — А зараз почнуть різати справжню свиню.

14 годин тому.

— Ви… син відомого колишнього айдола та скандально відомої репортерки, ваше ім'я...

— Сон Хун. Ви погано підготувалися до інтерв'ю, Мартіне. — Він підсунувся ближче, навалившись усім своїм тілом на "Мартіна", що сидів навпроти.

— А... О... Е...

Насправді, його найкращий друг, який писався в напівлегальній жовтій пресі під псевдонімом "Мартін", захворів і попросив Чон До-рака відвідати дуже важливе інтерв'ю з скандальною особою, відомою своїми дикими вечірками.

Це взагалі була сумнівно відома сім'я, яка постійно потрапляла в скандали й завжди була на перших, рідше на других сторінках новин.

Батько, отримавши умовно-дострокове звільнення за вживання наркотиків, змушений був залишити індустрію. Мати підтримувала політиків-хабарників і побудувала свій бізнес на корупційних грошах, прикриваючи фінансові махінації.

А син виріс точно так само, як і батьки, і, здається, не може відкотитися від дерева гріха.

— Отже, Сон Хун... — повторив До-рак, — так вас звуть, правильно? — Він ледь усміхнувся, моргаючи віями.

Він відкинувся на спинку крісла, розвалившись: широко розставив ноги, руками тримаючись за підлокітники, і здавалось, розважався, розглядаючи зніяковілого До-рака.

— Ви ж не "Мартін"? — Він криво посміхнувся.

— Мій друг захворів і попросив підмінити його.

— Йому так потрібен ексклюзив, але він вибирає когось на кшталт тебе для цієї роботи? — Він підняв брови. — Ну добре, я дам йому ексклюзив особисто, якщо прийдете обидва за моїм запрошенням. Ось, — на круглому столику, який стояв трохи збоку, практично не розділяючи їх, стояла вазочка з ідеальними червоними та зеленими яблуками.

До-рак спершу подумав, що це бутафорія.

Сон Хун був молодий і поєднував у своїй поведінці розслабленість багатої дитини, для якої весь світ виглядає сміттям, але також була в ньому щось схоже на хитрого старого лиса в жесті, коли він протягнув червоне і зелене яблуко на розкритих долонях.

— Приходьте обидва. Це буде вечірка на Хелловін. Подивитеся в дії. — Він криво усміхнувся. — І я дам інтерв'ю тільки професіоналу. Про що мені говорити з аматором?

Чон До-рак завагався:

— Але у мене є список питань, і ми могли б обговорити.

— Наприклад? — Він відклав яблука на тумбочку й знову схопився за м'які підлокітники крісла.

— Чому ви вважаєте себе недоторканим? І чому вас не притягнули до кримінальної відповідальності за вбивство?

Сон Хун поморщився:

— Мартін, — він зупинився, щоб облизати губи. — Ви так і не сказали справжнього імені.

— Чон До-рак.

— Отже, Чон До-рак, — сказав він погоджувальним тоном. — Ви ж ставите незручні запитання в незручній формі. Хто так веде інтерв'ю?

— Тобто не відповісте?

Їхні погляди зчепилися.

Чорне волосся Сон Хуна було ідеально вкладене, без натяку на недбалість чи неохайність. На його обличчі не було жодної краплі поту.

"Вау," подумав До-рак, "він справді вважає себе недоторканим. Це щось..."

— Вбивство сталося в моєму домі, але мої руки, — він підняв долоні вгору, ніби здавався, і поворухнув пальцями, — чисті.

— А в моїх записах сказано, що суд відпустив вас через недостатність доказів сторони обвинувачення.

— Виберіть яблуко. — Він кивком вказав на ті самі два яблука.

— Ніби ви все розповісте.

— Ні. — Він негативно похитав головою. — Але ви припините ставити дурні запитання.

До-рак піднявся й узяв червоне яблуко з журнального столика.

— Не переплутайте й принесіть саме його. — Він узяв зелене яблуко та вузький гострий паперовий ніж, який лежав у шухляді журнального столика.

— Звучить як погроза. — Стоячи так близько до колін Сон Хуна, До-рак міг відчувати тепло, що виходило від його тіла.

— Що ви, — він висунув кінчик язика, малюючи щось на зеленому яблуці. — Це запрошення.

Коли він передав зелене яблуко До-раку, той подивився на написи. З одного боку було написано "Мартін", з іншого — "нап." Це точно було скорочення.

Його власне червоне яблуко було чистим. До чого ці складнощі?

Покидаючи маєток, обплетений плющем, що виріс з усіх щілин і розломів старого занедбаного будинку, До-рак застібав куртку.

"Через два дні останній день жовтня. І чому цей молодий багатий хлопець живе в такій глушині й занедбаному будинку?"

Маєток справді був ветхим: холодним, з високими стелями, фундаментом, що тріскався, і, ймовірно, проблемами з дахом і комунікаціями. До-раку навіть не запропонували помити руки, хоча інтерв'ю проходило у вітальні.

Після цього, в ці руки, що щойно прийшли з вулиці, йому ще і яблука вручили, і одне з них зіпсували, прорізавши на ньому псевдонім його друга.

Також вони сиділи в напівтемряві, освітленій лише тьмяними настінними лампочками, наче взятими з французького двору ще з часів революції.

Крісла теж були старими й скрипучими, обтягнутими вицвілою тканиною, колись дорогою атласною.

У кімнаті було помітно порожньо. Меблі, що залишилися, не заповнювали величезний простір, через що здавалося ще холодніше.

Дивний будинок і дивний одіозний господар.

Думка прийти в цей будинок на вечірку, що проходила вночі, була досить лячною.

Кинувши останній погляд через плече на цей будинок, Чон До-рак не міг не думати про те, що буде, якщо відхилити запрошення і просто не прийти.

— Треба йти. — Пак Йонбом, який замінив своє ім'я, принаймні у творчих колах, на Мартін, сидів на ліжку, тарабанячи ложкою в тарілці з кашею.

— У тебе все ще температура.

— Вже ні.

— Тоді бери своє яблуко і йди сам. — До-рак відкрив рюкзак і дістав два яблука.