Читати книгу - "Залишся зі мною, Анастасія Головко"

"Усім привіт! Я все-таки вирішила продовжити історію Каміли та Марка. Сподіваюся, вона вам сподобається."

   Минуло декілька місяців після тієї екскурсії, але Марк ніяк не міг забути про те, що сталося тієї ночі. Каміла погодилася стати його дівчиною, для неї це були перші стосунки. Її не полишало відчуття: "Невже це відбувається саме зі мною? Хлопець, про якого я мріяла, поруч, і це не сон?" Каміла щиро цінувала Марка за його впевненість і доброту, завдяки яким їхні стосунки розвивалися легко і спокійно.

   Марк, хоч і знав, що Каміла відповість "так", не поспішав: він хотів побудувати стабільне майбутнє і бути впевненим, що зможе подбати про свою кохану. Йому подобалася її природність, і він прагнув дати їй саме той спокій, про який вона мріє. Каміла, в свою чергу, мріяла вже швидше облаштувати їхнє спільне життя, але через свою сором’язливість тримала ці думки при собі. "Чому він не говорить про наше майбутнє?" – іноді засмучувалася вона, але старалася не показувати цього Маркові. Каміла чекала та набиралась терпіння.

   Їм обом було вже за вісімнадцять. Вони працювали і зустрічалися лише на вихідних. Камілу це трохи засмучувало, Марк теж часом картав себе за те, що не може зробити більше. Однак він знав, що коли настане правильний момент, він обов’язково зробить крок назустріч їхньому спільному майбутньому.

   З часом Каміла й Марк усе більше впізнавали одне одного. Дні проходили у звичному ритмі: робота, зустрічі на вихідних, тихі розмови про дрібниці. Каміла почала відчувати, що хоче більшого — проводити з ним більше часу, не лише бачитися в суботу чи неділю.

   Марка теж іноді охоплювали думки, що стосунки потребують кроків уперед. Але він залишався обережним і старався не робити різких рухів. Іноді йому здавалося, що Каміла очікує чогось, але коли їхні погляди зустрічалися, вона посміхалася й ніколи нічого не запитувала напряму.

   Одного разу, гуляючи парком, Каміла несподівано сказала: — Марку, а ти думав, що буде далі?

   Він здивовано глянув на неї, не зовсім розуміючи, що вона має на увазі.

— Ну… маю на увазі, — продовжила вона, — ми завжди бачимося лише на вихідних. Наче це вже як традиція.

   Марку стало трохи ніяково. Він не звик говорити про "далі". Для нього було важливо відчувати момент, не зазираючи надто далеко вперед.

— Так, але ж це непогано, правда? Ми ж так добре проводимо час, — сказав він, спробувавши приховати невпевненість усмішкою.

   Каміла кивнула, хоча в її очах на мить промайнуло легке розчарування. Вона намагалася переконати себе, що все йде так, як треба, і не варто поспішати. І поки вона йшла поруч із Марком, у її серці почали проростати надії, що він з часом зрозуміє, чого вона насправді хоче.

   Після тієї прогулянки Марк не міг перестати думати про слова Каміли. Він розумів, що вона прагне більшого, і йому це насправді подобалося. Глибоко в душі він уже давно знав, що хоче бути з нею завжди. Він не раз уявляв їхнє спільне майбутнє, спокійне життя в затишному домі, де вона буде поруч щоранку. Каміла була не просто дівчиною, яка йому подобалася — вона стала тим, кого він хотів захищати і з ким мріяв будувати життя.

   Проте Марк знав, що зараз ще не час. Він бачив, як вони обидва лише починають вставати на ноги, робити перші серйозні кроки в житті. Йому здавалося, що рано тягнути її в серйозні рішення, які могли б лягти на неї додатковим тягарем. Він хотів стати для неї надійною опорою, людиною, на яку вона могла б завжди покластися. Тому кожен свій день він присвячував тому, щоб наблизитися до цієї мети.

   Та водночас його невпевненість давала про себе знати. Часом він хвилювався: а що, коли вона не дочекається? Каміла могла б знайти когось іншого, хто не буде чекати, а зважиться одразу. Ця думка змушувала його сердитися на себе, але він кожен раз зупинявся, коли розумів, що зважені рішення потребують терпіння.

   "Все має свій час", — повторював він собі, коли виникало бажання просто підійти до неї й запропонувати разом йти далі. І хоч Марк точно знав, чого хоче, він також розумів, що це рішення потребує впевненості, яку він сам собі обіцяв.

   Його найбільше бажання було - бути для неї тим, кого вона справді захоче обрати на все життя. І тому, хоч і складно було стримувати себе, він вирішив почекати — не просто до "правильного моменту", а до того часу, коли буде готовий створити для них життя, про яке вона мріяла.