Читати книгу - "Фатальна помилка, Олена Гриб"

Інспектор Ільс вийшов із кабінету начальника з сильним головним болем. Біль звали «стажист Юніо Еспата», і був він, уявіть собі, сином нині покійного екс-президента Аруеля Еспати. Зв’язків батька юнак не успадкував, зате в грошах купався і нітрохи цього не приховував.

Що Юніо забув у поліцейському середовищі, Ільс не розумів і прямо сказав, що такі співробітники йому не потрібні. Зрозуміло ж: стажист забавляється, користуючись купленим дипломом та залишками впливу свого прізвища. Зніме він кілька відео, нажереться нових відчуттів, побачить реальний труп і зникне, не попрощавшись. Мода на роботу в ледарів пішла. То бездарна актрисулька влаштується на день санітаркою, щоб вжитися в неіснуючу роль, то рятувальники дістають блогера з шахти… Наче вірус якийсь їх усіх заражає!

Сказати це Ільс сказав, і слів тактовних не підбирав, але начальство добродушно погрозило пальцем і відрядило Юніо Еспату під особисту відповідальність незговірливого інспектора.

– Це я попросив дядька Ірика з Міністерства внутрішніх справ, – щиросердно повідомив стажист. – Я стежив за справою Ділена Рокса та Азаль Сонцеликої. Ви зробили важливу роботу і стали відомі на всю Віанду, вам доручають справи багатих і знаменитих, але, мені здається, вам не завадив би погляд збоку. З того боку барикад, розумієте? Зсередини кухні, як-то кажуть.

Ільс люб’язно провів ентузіаста до найвіддаленішого погано освітленого столу, завалив рутинною роботою і з легким серцем вирушив на заслужену, нехай і невчасну, обідню перерву.

– Вам як завжди, інспекторе? – благодушно поцікавився офіціант у їдальні для поліції.

Взагалі-то тут потрібно було обслуговувати себе самостійно, але для начальства і старожилів діяли винятки.

– Так, а десерт подвійний. – Цей день мав запам’ятатися чимось приємним. – І дві чашки чаю, будь ласка.

– А як же ваші судини?

– На пенсії відпочинуть.

Пекельна робота вимагала сталевих нервів. Багато колег грішили випивкою, стимуляторами, навіть забороненими препаратами… Ільс поки тримався, але вважав, що пристрасть до поживної їжі у великих кількостях – головний фактор стримування.

– Смачного, інспекторе, – побажав офіціант за кілька хвилин, коли столик був заставлений наїдками.

– Дякую.

Настрій поступово покращувався, і Ільс подумав, що день не настільки поганий, як здалося спочатку. Стажист – це дурниці, він не внесе особливого безладу до повсякдення. Занудьгує – та й повернеться у звичне середовище існування, до гучних вечірок, доступних дівчат і нульової відповідальності.

Мірний брязкіт столового приладдя заспокоював, апетитні запахи навіювали приємні спогади. Ільс взявся за добре просмажений стейк з ніжного, вирощеного в якісному синтезаторі м’яса, вдихнув терпкий аромат соусу… І поперхнувся повітрям, бо стілець навпроти зайняв стажист, ще й цілу теку роздруківок приніс, і вичікувально дивився інспектору в рот.

– Стажисте Еспата, ви вже закінчили зі звітами про дорожньо-транспортні пригоди? – сяк-так прокашлявшись, запитав Ільс.

– Юн. Друзі звуть мене Юном, – широко усміхнувся юнак, продемонструвавши всі тридцять два відмінних зуби, які, напевно, коштували цілий статок. – Так, інспекторе, все готово.

– За пів години? Там писанини на три доби! – скипів Ільс.

– То для одного забитого життям невдахи, але якщо розділити це на двадцятьох і доплатити за терміновість, можна впоратися за пів години. Чим займемося? Є цікава справа.

– Нічим.

– Гаразд, я зачекаю. Їжте, не поспішайте.

Під прискіпливим поглядом спостерігача Ільсу шматок у горло не ліз, і це ще м’яко сказано.

– Стажисте Еспата!

– Юн. Називайте мене просто Юн.

– Юне, зробіть ласку, га? Зникніть!

– Зрозумів, не дурний. Чекатиму за дверима.

Молодий чоловік пішов, але в інспектора ще кілька хвилин стояла перед очима його підтягнута постать у вузькому модному костюмі. Юніо Еспаті було всього двадцять два роки, проте виглядав він значно старшим. Сімейний типаж, що вдієш… Квадратна фізіономія, масивна нижня щелепа, щетинисте підборіддя, широкий ніс, густі брови, низька лінія росту жорсткого чорного волосся… Якщо не знаєш, хто перед тобою, ніколи не подумаєш, що це багатий хлопчина з пристойної сім’ї, а не бандит із мафіозного синдикату Астри.

Очі поглиблювали враження небезпеки. Глибокі, темні як ніч, вони дивилися нахабно і зарозуміло, ніби готуючись побачити смертний гріх у душі кожного.

Дизайнерський одяг ситуацію не покращував. На Юніо він був як чужорідний елемент і нагадував невдале маскування.

«Цей зухвалець забув теку», – зауважив Ільс.

Він намагався не відволікатися під час їжі, але руки самі потяглися до слабких магнітних застібок. Тихе клацання – і перед інспектором з’явився стіс паперових аркушів із наклеєними словами з глянцевих журналів.

Листи з погрозами. Анонімні. Адресовані молодій, надзвичайно популярній актрисі Андрі Лью. Капітан особисто розпорядився тихо прикрити цю справу і мав довгу неприємну розмову з потерпілою.