Читати книгу - "Крісмас сторі, Ярл Конг"

Кевін (Хмм...?)

***

- Кев, а що ти тут забув? - Засовує свого цікавого носа в кабінет Тім, мій найкращий друг, а за сумісництвом партнер по бізнесу. - Шукаєш Північних оленів, щоб вони доправили тебе додому з вітерцем?

- Ти начебто в кулю-проповідницю глянув, справді шукаю, і бачу одного оленя вже як мінімум знайшов.

- Ха-ха, обіржатися можна, веселунчик Кев, ха-ха, - Тім хапається за пузо й видає кілька награних смішків. Придурок. Та такий рідний придурок. Якого я знаю ось вже протягом двадцяти років. - А справді, чого ти тут киснеш? Там вже дядько Юрко хоче різдвяну поляну накривати, а ти йому всю сосну наламуєш. Я ще в офіс не зайшов, а таке враження, що в нас тут ковбасно-м'ясний ринок в чорну працює, запахи на пару кілометрів відчуваються.

- Зрозумів, прийняв, проведу профілактичну роботу з дядьком Юрком, - вимовляю суворо, але що я, що Тім прекрасно знаємо, що Юрію Миколайовичу, ака дядькові Юрку, нашому охоронцю нічого не буде. Ні від мене, ні від Тіма. Тільки солідна різдвяна премія за цілорічну беззаперечну працю. Мужик - молодець. Молоток. Кувалда. Жінка йому зрадила з іншим, коли дядько Юрко працював на відразу двох роботах, щоб забезпечити родину, а після ще й заявила, що їй не вистачає уваги та кохання з боку чоловіку й забравши донечку, яка повністю підтримала мамцю, звалила від Юрія Миколайовича. Ось так людина, яка старалася заради інших, вбивала своє здоров'я, жертвувала своїм особистим часом, залишилася наодинці з гіркотою розлуки з дружиною, та ще й донька від нього відвернулася. Ще те мале дурбецало. Батько пахав задля неї, зі шкіри геть вилазив, щоб у кровиночки все було, а ця кровиночка таку шикарну віддачу запропонувала. Достойна заміна старшої клізми.

- То ти мені відповіси, чи ні? Чи ти готовий обговорити всі види м'ясних виробів, котрі притягнув з собою дядько Юра, лише б не пояснювати, чому ти тут стирчиш?

- Тім, там платіжка на опалення прийшла більше, ніж зазвичай, тому ти так нервуєш? Чи чому не дозволяєш мені попрацювати у власному кабінеті власного офісу? - Я, чесно кажучи, взагалі нікого сьогодні не очікував побачити в будівлі. Крім, звичайно, охоронця. Все ж таки двадцять четверте грудня на календарі, друга година дня, всі вже або готуються сідати за святкові столи, або допікають останнє каченя, доварюють крайній холодець. Та явно не знаходяться на роботі. Тому поява друга в такий час і в такому місці дещо дивує, я думав попрацювати в тиші та спокої.

- Друже, - зрозумів, попрацювати, скоріш за все, не вийде, бо Тім проходить від дверей, хоч таке враження спочатку просто сюди бажав заглянути та чкурнути далі у своїх справах, а вже зараз садовить свою філейну частину на стілець навпроти мого столу, - тільки не кажи мені, що ти збираєшся провести різдвяний вечір на роботі.

- Ти ж знаєш специфіку мого бізнесу і в курсі того, що у святкові дні, а особливо на Різдво люди часто потребують підтримки туристичних агенцій, - Тім в курсі, чим я займаюся, він директор страхової компанії, яка забезпечує безпеку моїм клієнтам, для вас же нова інформація - я являюся директором та засновником туристичної агенції. - Тим паче кому як не тобі знати, як я ставлюся до Різдва.

До чотирнадцяти років це було моє улюблене свято. Я обожнював збиратися нашою чималою родиною за пишним столом, співати досхочу, так, щоб на наступний день навіть слово промовити не міг, оскільки голос був настільки захриплий. Ділитися планами на майбутній рік, дякувати за старий рік, як за досвід, так і за різні випробування. Запускати феєрверки. Грати в сніжки допоки пальці не замерзали від холоду, а після ще годину кидатися сніжними кульками й тільки потім прямувати додому, щоб там вже зігріватися танцями біля ялинки. Так, попри гидкий перехідний характер, який в мене виробився десь з дванадцяти років, цього дня я залишав своє "фе" за межами нашого подвір'я й відривався так, начебто мені сім років, а не вдвічі більше. Та всі навколо забували про дорослість, поринаючи в безтурботне дитинство. Хоча б на день. Хоча б на двадцять чотири години. Настільки це так було суперово.

- Знаю, - все це щастя тривало до моїх чотирнадцяти років, наступне Різдво, своє п'ятнадцяте по ліку я зустрічав з бабусею. За один рік в мене помер дідусь і батьки. І якщо дідусь пішов на той світ через старість та хворобу, то от мама з татом загинули в автокатастрофі. Зранку двадцять п'ятого грудня, на саме Різдво, коли вони відправилися машиною в гори кататися на лижах, їм на зустріч вискочив покидьок під градусом і... Загалом, без шансів для моїх рідних. Я кожного року, скільки себе пам'ятаю, і як тільки міцно став на ноги, завжди їздив з ними. Це вже було такою собі традицію. Нашою родинною традицією. Того року все змінилося. Наша традиція. Наша родина. Наше Різдво... І в той роковий день, коли не стало моїх батьків, Тім був поряд зі мною. Ми з однокласниками вирішили зібратися та пограти з сусідньою школою в хокей. З того дня я ненавиджу хокей, і обожнюю свого найкращого друга, бо він став моєю найбільшою підтримкою. І водночас він прекрасно знає, як мені тяжко напередодні та в день цього по факту чудового свята. Коли практично всі відчувають себе частинкою великого суспільства, я почуваюся найбільш одиноко. - Якщо не маєш ніяких планів, то гайда зі мною.

- Куди? - Моїми планами на вечір було по максимуму затриматися на роботі, після пройтися по центру, подивитися на посмішки та радість людей, дещо відірватися від думок, які кожного дня напередодні Різдва заполоняють мою голову, і з надією, що я швидко відімкнуся, прийти додому. А завтра в бій, завтра допомагати, шукати, налагоджувати. Робити свою роботу максимально якісно, щоб люди, які довірили свій відпочинок моїй турагенції, залишилися максимально щасливі та задоволені. Я створив цю турагенцію в честь своїх батьків, оскільки вони обожнювали подорожувати. Обожнювали подорожувати та дивитися різдвяні фільми, саме тому назвали сина таким чудовим іменем. Це назавжди залишиться згадкою про цих найрідніших і найчудовіших людей у моєму житті.

- Сьогодні в одному з місцевих клубів буде вечірка, - закочую очі й розумію, що пас, клуб це явно не те місце, де хочеш перебувати в переддень Різдва, навіть якщо я його не святкую, - та ти зачекай відмовлятися. Я вже бачу ці оченята вмираючого лебедя. Зачекай. Це не просто звичайна нічна сходка, щоб посмикатися тулубом та склеїти якусь мадам, ні, це тематична різдвяна вечірка, а найголовніше не це...

- А що? - Тім бере театральну паузу, мабуть, вважає, що жесть як мене зачепив за живе і я вже біжу та падаю за ним, щоб він відвів такого маленького хлопчика на цю вечірку. З пару гірляндами на стелі та сумнівним коктейлем "Різдво", де з різдвяного тільки розмитий Санта на склянці, бо ту нещасну склянку дістануть з якихось засік позаминулого століття.

- Гаразд, не хочеш як хочеш, - друг стенає плечима, підривається зі стільця, як ніби йому в дупу вистрілили кілограмом морської солі й вже прямує на вихід.

- Гарного Різдва, Тіме! - Дивак та й годі. Чого питається розпочинав, якщо не захотів домовляти до кінця?

- Кев, - я вже думав і не розвернеться, та все ж з барського плеча показав свою усміхнену фізіономію, - сподіваюся ще тебе сьогодні побачити. Та це буде зробити не так то й просто... Щасливого Різдва, Кеве!