Читати книгу - "Подорож до Львова, Дімич "

Вона жила у Львові та ходила в кіно. Їй подобалося ходити вулицями та розглядати архітектуру цього красивого міста. Вона пила смачну каву, насолоджувалася її смаком і мріяла про те, щоб назавжди залишитися у цьому місті. Доля їй дарувала таку можливість. В її житті відбулися кардинальні зміни: у неї з'явилися нові знайомі, хороші люди, які мали спільні погляди та прагнення добитися успіху і всього, що тільки могло дати це життя.

Марія влаштувалася на роботу кухарем у дуже престижний ресторан. Їй завжди подобалося готувати різні страви, а її любов’ю були кондитерські вироби: різні шоколадні цукерки, кексики та, звичайно, тортики. Після влаштування на роботу вона змогла знайти та зняти нормальну однокімнатну квартиру, що знаходилася на площі Ринок, недалеко від її теперішньої роботи. Хоч квартира була невеликою, але все ж Марії цього сповна вистачало.

Через трохи часу у неї з'явилася гарненька кицька породи сіамська, якій вона дала кличку Маркіза. Марія завжди любила домашніх улюбленців, але не мала змоги взяти та піклуватися про них, бо у її матері була алергія. Але зараз у неї з'явилася ця можливість мати тваринку, і вона нею скористалася.

Працюючи на кухні, Марія відчувала себе немов у своїй стихії. Вона й мріяти не могла, що за пів року все могло так змінитися. Вона ж тільки приїхала до Львова, щоб гарно провести час, подивитися на красиве місто, випити львівської кави, а тут доля дарує те, про що тільки можна мріяти: хороших друзів, які допомогли з роботою та житлом. І тепер вона – крутий кухар-кондитер, який готує те, що завжди хотіла спробувати.

В один момент, коли вона поверталася з кіно, до неї підійшов Алекс – так він представився. Ми почали з ним спілкуватися. Він розказав про себе багато цікавого, і я також чимало про себе розказала, але стежила за тим, що варто говорити. Пройшовши до мого під'їзду, ми встигли здружитися. Потім телефонували одне одному і виходили гуляти, а згодом ходили в кіно. Так ми почали зустрічатися як пара.

Через трохи ми зрозуміли, що у нас одна доля на двох. Я ніколи не думала, що все так може статися: одна поїздка і так багато всього. Але я щаслива, і це найголовніше. А що далі, скажете ви? А далі – завтра.

Кінець