Читати книгу - "Баллада про три Королівства, Полiна Крисак"

Давно це було, ніхто вже й не згадає,
Та й нині легенда ця в серцях жива.
Вона про три королівства, про тих, хто там жив,
Про любов і про вірність, що долали усе.
Про те, як важливо усіх перевіряти —
І навіть себе,
А не вірити сліпо, раз і навік.

Колись правила землями одне королівство,
Народ там радів і щасливий був.
Королеву у серці усі поважали,
Жили без горя і без біди.
Але, як і завжди, мир не вічним буває —
Сусідній король напав на ті краї.
Королева здаватись не мала наміру,
Та сил для бою бракувало в той час.
Тоді допомоги просила у друга —
Сусіднього короля.
Щось споріднене між королівствами було,
І король рушив із військом на бій.
Але як не сміливо вони воювали,
Зло все одно перемогло.

В паніці й в страху за свій народ
Два королівства сховалися в темний ліс.
Минуло з тих пір вже багато років,
Може, двадцять, а може й тридцять,
Та хто ж із шанованих роки рахує?
Згадка про ті королівства стала легендою,
Страшною казкою для знатних вельмож.
Усі боялися ступати у темний ліс,
А селяни, страждаючи в скруті й нужді,
Чекали на королеву законну
І старалися жити за новим законом.

Але як би вони не старалися,
З кожним роком все важче ставало.
Ви, може, спитаєте:
Чому король так зненавидів безвинний народ?
А я вам скажу: та правди не бачив.
Вельможі йому шепотіли,
Що змову готує підкорений люд.
Король їм вірив і навіть не думав:
А раптом обманюють слуги його?
Та скоро монарху минало шістдесят,
І вирішив він великий бал влаштувати.
Та найближчий до трону лорд
Йому про народ у лісах нагадав:

«Шановний король, дозволь наважитись
Нагадати про тих, хто живе у лісах.
Останнім часом вони почали
Чудовиськ творити в південних краях».
Від цих слів король розлютився:
«Та як вони сміють!» — гукнув той у гнів.
«Швидко загін вирушайте туди,
Хай розберуться до свята мого!»
Герцог вклонився і вже відходив,
Та раптом до короля мовив принц:

«Шановний отче, мудрий монарх,
Дозволь і мені поїхати з ними».
Король подивився і, подумавши, мовив:
«Ти вже дорослий, сину мій,
То їдь і себе покажи в цій дорозі».
А герцогу кинув наказ:
«Якщо з принцом щось станеться лихе,
Ти переді мною відповідь даси!»

І вирушив принц разом із посланцем герцога.
До вечора вони вже дістались
Північно-східної провінції,
Де розташовувався особливий загін Його Величності,
Що вірно служив королю
І виконував усі його накази.
Коли все було вирішено
І подорожні зібралися,
Вони вирушили в дорогу,
Ще не знаючи, що їх чекає.

У лісовому ж селищі весь цей час
Росла принцеса, не зважаючи ні на що.
Донькою королеви й короля була вона,
Та все було не так,
Як здавалося б прекрасним.
Астрід жила між двома світами:
То у батька гостювала недовго,
А потім поверталася назад.
Дівчина виросла надзвичайно гарною,
Мудрою, як мати, і відважною, як батько.
Іноді, під покровом ночі,
Вона пробиралась у королівство,
Гуляла вулицями, щоб її ніхто не помітив,
І допомагала простому народу.

Коли ж загін дістався до лісу,
Вони стали обережнішими й уважнішими.
Адже всі знали, що цей народ небезпечний —
Грабував знатних вельмож,
А декого навіть позбавляв життя.
Пташки співали, а сонце освітлювало шлях.
Та хто б міг подумати,
Що саме цього дня усе зміниться?

За один день вони не змогли
Дістатися до потрібного місця.
Зробивши привал, розвели багаття.
Як раптом почули тріск гілки.
Лісовий народ на чолі з провідницею
Раптово їх оточив.
І навіть слова мовити не встигли,
Як поринули в глибокий сон.

На ранок раднику принесли звістку:
«Загін у полоні, план їх провалився».
Каспар розлютився, але планував,
А королю лиш сказав,
Що загін повернеться рівно в строк.

А тим часом в лісовому поселенні
Загін стояв перед лицем королеви.
І скільки нового дізналися всі,
Що раніше сховалось у темній імлі!
«Та ми ж не знали…» — пояснював Бальтазар.
«Це все брехня!» — кричав молодий кон-принц.
Королева лише тяжко зітхала.

І тоді принцеса заговорила:
«Ви, принце, сліпий, як і ваш батько,
Не бачите правди, що навколо лежить.
Вас дурять брехнею, а ви не помічаєте цього».
«І це говорить принцеса,
Чий народ напав на наше королівство?» —
Принц кинувся захищати монарха.
«І навіть зараз ви не бачите істини.
Вас обманом змусили вірити цьому».
Слова принцеси всіх приголомшили,
Мов нове світло зійшло перед ними.

А тим часом до королеви прийшла звістка:
Каспар замислив вбити короля на балу.
Загін вирішив повернутися додому,
Щоб монарха врятувати.
Та всі розуміли, до чого це призведе.
Тоді королева попросила допомоги
У лісового короля.
Астрід разом із загоном вирушила
До свого батька на зустріч долі.