Читати книгу - "Непрості стосунки, Дімич "

— Як ти посмів прийти після всього, що натворив?
— Це мій дім також!
— Іди геть, кому кажу!
— Не піду, мені тепер немає куди йти.
— Ну тоді я піду!
— Катю, облиш, не йди. Давай почнемо все заново. Я обіцяю, що більше такого не повториться. Я зрозумів, що окрім тебе мені нікого не треба. Я без тебе не зможу просто!
— А ще вчора зміг.
— Катю, вчора — це вже минуле. Давай забудемо.
— Ні, Миколо, другий раз я на ті самі граблі наступати не буду. Давай провалюй до своєї коханки. Вона тобі все дасть: кохання, підтримку, нагодує тебе та просто дасть!
— Катю, не починай.
— Що "не починай"? Ти мене проміняв на якусь повію, а тепер, коли вона тебе обдерла до копійки, ти приходиш, просиш вибачення і хочеш усе повернути. Ти нормальний?
— Та який є. Всі ми не без гріха.
— Та воно-то так, але це занадто, і я не можу тобі пробачити і навіть не хочу бачити. Тому закрий двері з другого боку.
— Катю, я піду, але ти про це пошкодуєш.
— Я вже пошкодувала, що прожила з тобою стільки років та віддавала всю себе цим стосункам. Бувай, Колю. Надіюсь, я тебе більше не побачу.
— Побачиш, я тобі гарантую!

Пішов геть! Після цих слів Микола гримнув дверима і попрямував у невідомому напрямку. Довго він не показувався Каті на очі.

Коли пройшло пів року, вони таки зустрілися. Катя поверталася зі своїм коханим із супермаркета, як під їхнім під’їздом стояв Коля зі своїм дружком.

— Катю! — закричав він. — А я на тебе чекаю!
— Що тобі потрібно? Ми вже все вирішили ще шість місяців тому.
— Мені потрібна ти. І квартира.
— Мене ти втратив назавжди. А за квартиру можемо посудитися.
— Ні, я хочу бути з тобою! — сказав Микола і, помітивши чоловіка поруч із Катею, додав: — Бачу, ти коханця завела.
— Це вже не твоя справа.
— Ей, мужик! — гукнув він до Роми. — Відвали від неї, бо наживеш проблем. А ти, Катю, підеш зі мною!

Він потягнувся до руки жінки, але схопити її не встиг. Рома, коханий Каті, вхопив його за руку та жбурнув, як м’ячика, у стіну. Від зустрічі з нею Микола знепритомнів і повалився на землю. Його друг кинувся на допомогу, але, побачивши рішучий погляд Роми, дав драла, навіть не оглядаючись.

— Ромо, ти що наробив? Ти ж його убив!
— Ні, Катю, заспокойся. Він живий. Ходи, покажу.

Рома штовхнув Миколу ногою, і той застогнав, розплющивши очі.

— Не бий мене!
— Гаразд, і не збирався, — сказав Рома. — Бачиш, Катю, з ним усе буде добре. Я не сильно.
— Я помітила.

— Послухай, Колю, — продовжив Рома. — Катя — моя, і ти її втратив назавжди. Забудь усе, що було між вами. А з приводу квартири — забирай собі!
— Ні, Ромо, це моя квартира також. Я вкладалася в неї, робила все, щоб зробити це житло кращим.
— Катю, послухай. Ти будеш жити зі мною. Мій дім — твій дім. І я не хочу, щоб ти мала щось спільне з цим покидьком.

— Ти мене почув, Миколо? Ти більше ніколи не з’явишся в нашому житті. А якщо з’явишся — будеш мати справу зі мною! — погрозливо сказав Рома.
— Так, почув тебе.

— Тепер іди доганяй свого дружка. Але не знаю, чи доженеш. Він так рвонув, що аж курява за ним лишилася!

Коля, ледве підвівшись, поплентався за своїм товаришем.

— Ромо, я кохаю тебе, — промовила Катя.
— І я тебе дуже.

— Тепер їдемо в наш дім, де ти забудеш про все і почнеш з чистого аркуша будувати майбутнє зі мною.
— Добре, коханий. Їдьмо.

Дякую, що прочитали моє оповідання! Якщо вам сподобалося, напишіть у коментарях так або поділіться своїми враженнями — мені це дуже важливо. Не забудьте поставити лайк і додати твір у бібліотеку, щоб підтримати мою творчість.

Більше оповідань у збірці "Короткі оповідання для тебе "

Кінець