Читати книгу - "Артефактний лабораторій, Андрій Козак"

Доктор Олексій, без сумніву, був генієм у своїй справі. Але його підхід до науки не можна було назвати звичайним. Коли інші вчені витрачали години на вивчення артефактів у стерильних умовах, Олексій просто кидав їх у кишеню свого халату і відправлявся до найближчого бару... ну, іноді до лабораторії. Він був настільки забудькуватим, що навіть не пам'ятав, скільки артефактів він уже "перевірив".

Один зі сталкерів, поки Олексій шукав скотч для заклеювання тріщини на лабораторній стіні, приніс йому новий артефакт.

— Це "Ілюзіоніст", — сказав він, тримаючи в руках чорний кристал, що виблискував в темряві.

Олексій поглянув на нього з усмішкою.

— Ого! Виглядає як дешевий сувенір з ринку, — кинув він, закинувши артефакт до кишені халата.

Через півгодини Олексій повернувся до столу і, не помітивши, що артефакт змінює колір і форму прямо у нього в кишені, почав вивчати інші предмети. Він знову витягнув з кишені камінь.

— Ого! Здається, він насправді... може змінюватися! — здивовано вигукнув Олексій, дивлячись, як артефакт перетворюється в гумовий ластик.

Сталкер, який приніс "Ілюзіоніста", лише зітхнув.

— Ви серйозно? Це не ластик, це небезпечний артефакт! — сказав він, намагаючись забрати його назад.

Але Олексій, знову закинувший артефакт до кишені, навіть не звернув увагу. Він ще намагався знайти свій чайник серед купи незрозумілих предметів на столі.

— Не хвилюйтесь, він просто хоче бути моїм другом! — пожартував Олексій, попиваючи чай.

Зрештою, "Ілюзіоніст" змінив форму і знову став чорним каменем.

— Це дійсно класно, — сказав Олексій, повертаючи його сталкеру, — але можна, я продовжу робити каву?

Кінець