Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Забудь-річка 📚 - Українською

Читати книгу - "Забудь-річка"

293
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Забудь-річка" автора Брати Капранови. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Забудь-річка» була написана автором - Брати Капранови, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Забудь-річка" в соціальних мережах: 

Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем — Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР — у Червоній армії, а польський жовнір — в УПА.
Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею — долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу — Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
ISBN 978-966-8659-77-5
© Нора-Друк, 2016

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 150
Перейти на сторінку:

Брати Капранови

Забудь-річка

* * *

Кедь ми прийшла карта нароковац

Став я свого неня дошиковац:

«Неню ж ти мій, неню, вчинь ми таку волю,

Йди за мене служить на ту войну».

Українська народна пісня

Під колесом раптом щось голосно бахнуло. Глухий удар струснув корпус машини, і одразу за ним другий, мовби першого було недосить. Кермо різко потягло праворуч.

Хай йому чорт!

Уляна втискала гальма поступово, як вчив інструктор. Настя на задньому сидінні запитала сонним голосом:

— Ой, мамо, що це?

— Нічого страшного, — збрехала Уляна. — Зараз подивлюся.

Вона обережно з’їхала на узбіччя, сповнена поганих передчуттів. Оце було повертатися до хати за забутою сумочкою. Мама, неначе у дитинстві, одразу заквоктала: треба подивитися у дзеркало, щоб у дорозі не трапилося чогось, і вона, доросла жінка, навіть зазирнула до нього мимохідь, хоч вголос і заперечила: «Ну що ти, мамо, справді!». Ще зі школи, коли забуде щось, мама завжди примушувала заглядати у дзеркало, щоб підманути долю — буцімто повернулася, щоб поправити зачіску чи щось таке. Уляна не могла зараз згадати, чи спрацьовував цей нехитрий трюк у дитинстві, та й які тоді могли статися неприємності? Хіба трійку отримаєш з контрольної.

Але зараз домашній мамин спосіб не допоміг. Щось таки сталося. Уляна дисципліновано заглушила двигун, затягла ручник, і тільки потім відстебнулася від крісла та вийшла на дорогу, озирнувшись про всяк випадок через плече. Ну просто зразковий водій. Але навіть зразкові водії не застраховані від дорожніх пригод, навчав інструктор, і він, зараза, мав рацію.

Сутінки тільки-но впали на землю, тому за ліхтариком можна було не лізти, ба й без ліхтарика було видно, що колесо пробите — машина характерно перехнябилася на один бік. Але тільки коли обійшла машину, Уляна зрозуміла, що все значно гірше, ніж могло бути. Бо пробитими виявилися два колеса — переднє і заднє. Дуетом.

Ну що ж це таке, справді?!

А все мама з її вічним: «Оце ще покладу тобі баночку домашнього, де ти в Києві таке знайдеш, і Настуні оце ж напекла, і оце в мене тут лежало, так мені вже не потрібно, а оце ще забула з минулого разу, і хрещена передала, а дитині на дорогу поїсти…». Планувала ж виїхати так, щоб по світлому дістатися траси Одеса — Київ, ну а в результаті оцих маминих ритуальних танців затрималася, забембалася, забулася свою сумочку, повернулася, ось і маєш. Хоч дивися у дзеркало, а хоч ні.

Уляна присіла біля пробитих коліс, неначе могла чимось зарадити. Гума не подавала ознак життя, і бідолашна машина лежала, привалившись поріжками до землі. Тьху ти!

А все так добре починалося!

Торік зібралася з силами та грошима на машину — хай не новий, але цілком пристойний «Ланос». Пішла на курси, отримала права, всю зиму прокаталася без жодної пригоди — хоч були і сніг, і ожеледиця. Тому, власне, й ризикнула поїхати додому на Проводи самостійно, щоб не труситися в маршрутках, а головне — Настуню не мордувати. Бо погодьтеся — одне діло їхати у власній машині, а зовсім інше — на завжди незручному сидінні автобуса. Звісно, коли йдеться про поїздку на сто кілометрів, це не так помітно, а коли на п’ятсот, з дитиною… Отож.

На трасі не гнала, у ризиковані обгони не лізла, зупинялася за потребою, а також попити кави — і все одно доїхала менш, ніж за сім годин. Тобто швидше і комфортніше, ніж автобусом. Дорожче, звісно, та якщо взяти до уваги пересадки — адже з Києва до Очакова прямих рейсів ще не запустили — а також можливість завантажити до багажника все, що хочеш, і не перти сумки в руках, як базарна торгівка, а просто застромити ключик у багажник — чик! Забирайте гостинці. Ну й урешті, не дарма ж на роботі сидиш до ночі — щось заробляєш, принаймні на бензин має вистачати зарплатні юриста у престижній компанії.

Уляна озирнулася навкруги — степ без жодного вогника. У повітрі — суміш вихлопу, куряви та весняних трав. Колись ця дорога ішла через Голованівськ, де є шиномонтаж, і кава з водичкою на кожному кроці. А потім збудували далеку об’їзну на радість невідомо кому — бо люди у депресивному Голованівську втратили мізерний заробіток на придорожній торгівлі, та й водіям у разі чого невідомо де шукати допомоги. У разі чого? Ну, наприклад, того, що проб’єш одразу два колеса.

Хоча навіть якщо пробити одне, навряд чи самотня жінка впорається із цим. Звісно, є запаска, і навіть домкрат десь має бути, але уявити, що вона зі своїми п’ятдесятьма кілограмами героїчно піднімає машину, відкручує болти великим сірим ключем… Бр-р-р-р. А з іншого боку, якщо навіть гіпотетично припустити, що одне колесо можна замінити на запасне, то що робити з другим? Ця задача була далеко за межами скромних Уляниних знань в автомобільній царині.

Добре в Європі — там, кажуть, на кожному кроці автосервіси і телефончики для виклику вмілих дядьків у чистих комбінезонах. І страхування. І, врешті-решт, дороги, на яких не пробивають по два колеса одночасно!

Хто не курить і не п’є, і не матюкається, той юристом не стає, хай не намагається — попри цю прописну істину Уляна не вміла лаятися. Мабуть, тут знову винною була мама та її виховання. Отже зняття стресу за допомогою лайки виключалося.  Звісно, самотній жінці в степу під Голованівськом на машині без двох коліс личило б розплакатися, однак Уляна не застосовувала і цього всепомічного жіночого антидепресанту. Бо жила сама, дочку виховувала сама, заробляла сама, голіруч билася з цим світом за життя теж сама, отже не мала для кого плакати, а крім того була юристом і знала: сльози не можуть слугувати доказом у суді.

Але що ж робити, коли немає що робити?

Уляна повільно видобула телефон, розмірковуючи, кого б набрати. Маму? Не дай Боже. Це — квоктання і сльози на півгодини, а настрій і без того паскудний. Офіс? Ще рано. От коли вже точно зрозуміє, що ночуватиме у степу, можна буде послати шефу есемеску, мовляв, затримуюся через форс-мажор і прошу вихідного. Добре хоч Пасха цього року пізня, і тому немає перспективи замерзнути, добре, що бензину півбака і в разі чого можна ввімкнути пічку, і добре, що мама наклала з собою їжі та компотів — буде чим годувати Настуньку. Тобто у житті все-таки існує позитив, правду пишуть у дамських журналах.

Тим часом задні двері машини розчинилися,

1 2 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забудь-річка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Забудь-річка"