Читати книгу - "Повноліття на все життя , Стася"

                                 Безкінечний вечір

Аліса стояла на балконі старовинної резиденції, високо над містом. Нічне небо було важким, наповненим густими хмарами, які не давали ні зірок, ні місяця. Повітря пахло вологою і гниллю старого дерева, що росло неподалік. Вона навіть не помічала цієї природи, адже її думки, як завжди, були занурені в минуле. Колись вона любила ці прогулянки в нічному місті, але тепер вони здавалися їй лише черговою ілюзією, порожнім витратом часу.

Її пальці на мить затремтіли, коли вона взяла в руку чашку з холодним кавовим напоєм — нічого не могла пити гарячим, бо її шкіра вже не відчувала тепла. Але Аліса залишалася замкненою в цій ілюзії. Туман, що огортав місто внизу, надавав йому таємничості, але це більше нагадувало пастку для душі. Місто змінювалося, а вона залишалася. З кожним роком воно ставало все менш важливим. Можливо, для інших це було місце з нескінченними можливостями, але для неї це було лише ще одне нагадування про те, як багато часу пройшло, і як мало залишилося.

Кожен раз, коли вона дивилася на старі будівлі, які бачили століття, їй здавалося, що вони розмовляють з нею, розповідають свою історію — історію людей, яких вже давно не існувало. Вона була частиною цього всього, але все одно почувалася чужою. І тут знову з'являється він — Еліас.