Читати книгу - "Кошкін хвіст. Любомир Пєнков (переклад)., Krait"

Кошкін хвіст.

В загалі то, все почалося буденно, якщо не вважати того, що професор Єремія Фікс не порізався під час гоління. Звісно, ​​таке траплялося рідко. Професор невиразно промовив "гм" і покосився у дзеркало. Неймовірно - жодної подряпини! Про всяк випадок Єремія Фікс додав ще одне "гм" і швидше за все продовжив би споглядання своєї гладко виголеної фізіономії, але цієї миті останнє породження професорської пристрасті до конструювання побутової техніки - кавоварка "Нессі" - потужним ревом повідомила, що гідно виконала свій обов'язок. Єремія Фікс підстрибнув та кинувся на кухню, супроводжуваний котом Елмером.

Приблизно на середині шляху професор із запізненням виявив, що все ще тримає в руках електробритву, втретє промовив "гм" та, сповнений добрих намірів, різко дав задній хід. Саме в цей момент Елмер на власному гіркому досвіді пізнав, що дорога до добрих намірів вимощена пеклом, - Єремія Фікс, ледь не наступивши на його хвіст, підскочив і приземлився на порозі ванної, а ображений до глибини душі кіт з моторошним виттям сховався у спальні.

Заради справедливості слід повідомити, що таке конфліктне перетинання шляхів старих друзів відбулося не вперше та навіть не вдруге, і не втретє. Але, можливо, через особливу точку зору, яка з'явилася у Єремії Фікса після приземлення або чогось ще - сьогодні це неважливо, - професор вперше помітив, як багато емоційної енергії випромінює хвіст зазвичай ласкавої, а зараз розгніваної тварини.

Ієремія Фікс сів навпочіпки, задумливо зморщив лоба і, не розраховуючи на особливе розуміння з боку постраждалого, абсолютно механічно покликав: "Кіц-кіц-кіц..." Ще раз доводячи, наскільки мізерні людські пізнання в галузі котячої психології, у дверях миттєво з'явився Елмер, демонстративно потерся спиною об наличник та ніжно глянув професорові в очі. "Дивно, - сказав Єремія Фікс та випрямився, потім обернувся та знову глянув на переповненого добрими почуттями Елмера. Ще раз повторивши: - Дивно, як я цього раніше не помічав ..." - професор пройшов на кухню.

Прихований зміст його слів мало не став в один ряд із пекучими таємницями Бермудського трикутника, Нессі та НЛО, тому що, прийшовши на роботу, професор відразу забув про блискучу здогадку, яка вдома пронизала його мозок. І ніхто не зміг би підтвердити, чи відіграє особлива думка важливу роль у відкриттях; втім, хіба Ньютон не лежав під яблунею, а Архімед - у ванні, коли вони відкривали свої знамениті закони?

Те, що Єремія Фікс так швидко забув, що сказав "Дивно...", нікого не повинно дивувати. Він був психофармакологом та працював за договором на одну приватну фірму з гучним найменуванням "Геть стрес!". У своєму майже документальному оповіданні ми повинні підкреслити, що його завдання, хоча й сформульоване настільки однозначно, аж ніяк не було легким. Термін договору наполовину минув, а черговий експеримент зайшов у глухий кут. Після прийому певної кількості етанолу з домішкою ароматичних речовин у піддослідних різко підвищувався ейфоричний потенціал; здавалося, проблему стресу вирішено. На жаль, отриманий ефект виявився дуже короткочасним: через кілька годин добровольці впадали у похмурий настрій, та й нерідко спостерігалися деякі небажані явища санітарно-побутового характеру. Потрібно було розробити принципово нову методику; тому, опинившись у лабораторії, Єремія Фікс моментально забув про злощасний інцидент, що трапився між кухнею та ванною.

І цілком могло б статися так, що людство колись набуло надійного антистресового препарату, якби двері професорської квартири не були забезпечені новим на той час дактилоскопічним замком "Сезам", які впізнають лише палець господаря.

Прийшовши додому після роботи, Єремія Фікс торкнувся замку мізинцем, і двері беззвучно відчинилися. Професор, як завжди, пошукав очима Елмера. Коридор був порожній; з холу долинали дивні, приглушені звуки, яких Єремія Фікс ніколи раніше не чув. Він тихенько зняв взуття і навшпиньки прокрався до холу.

Зовні, на веранді, важно ходив голуб, а з цього боку скла, як його дзеркальне відображення, нервово переступав Елмер. Професор ніколи б не уявив, що лагідний та ласкавий кіт може так поводитися агресивно. Шерсть його стояла дибки, хвіст люто метався з боку в бік, а нижня щелепа дрібно-дрібно тремтіла.

Єремія Фікс кілька секунд споглядав цю сцену, потім суворо покликав: "Елмере!" Останній, найенергійніший помах хвоста з магічної причини розрядив нервозну обстановку, і кіт миттєво опав, немов повітряна куля, в якій зробили дірочку.

Геніальний здогад знову блиснув, як блискавка, і професор блаженно опустився до найближчого крісла. Ось вона, правда! Єдина! Елмер стрибнув йому на коліна, вмостився зручніше і замуркотів.

Пройшло багато часу. Стемніло, а Єремія Фікс, механічно погладжуючи рівномірно торохтючу пухнасту грудку, все думав...

Назавтра співробітники зоопарку були приємно здивовані зростаючим інтересом до вихованців. Відразу після відкриття там з'явився Єремія Фікс. Байдуже пройшовши повз слонів і жирафів, він надовго застряг перед кліткою з левами. Нечисленних відвідувачів вразив спосіб, за допомогою якого високий, вибілений сивиною чоловік намагався встановити контакт із величезними кішками. Він голосно кричав: "Бу-бу-бу!", та цар джунглів розмахував хвостом і не звертав на нього жодної уваги. Нарешті професор спробував тицьнути пальцем найстарішу тварину в бік, але виявилося, що, незважаючи на похилий вік, у того збереглася відмінна реакція. Єремія Фікс ледве встиг врятувати палець і, пробурмотівши: "Ах ти, пустунчику..." - попрямував до великого і густонаселеного житла звичайнісіньких свійських кролів.

Там згідно зі спостереженнями одного із робітників він поводився ще дивніше. Люди, які добре знають професора, стверджують, що просто неможливо, щоб він сідав навпочіпки, прикладав долоні рупором до рота, чекав, поки кролики заспокояться, й потім схоплювався на весь зріст з крижаним криком "Бу-бу-бу!", при якому бідні тварини ціпеніли від жаху.