Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей 📚 - Українською

Читати книгу - "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"

363
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей" автора Антон Дмитрович Мухарський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей» була написана автором - Антон Дмитрович Мухарський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей" в соціальних мережах: 

Антін Мухарський – письменник, арт-куратор, галерист, телеведучий. Засновник Союзу Вольних Художників «Воля або смерть» та мистецької платформи «Український культурний фронт». Народився, живе та працює в Києві. Розлучений. Багатодітний батько.
Орест Лютий – професор антропології. Автор та художній керівник музичного проекту «Лагідна та Сувора українізація». Народився, живе та працює в м. Стрий. Неодружений.
Роман «РОЗРИВ» створено за всіма законами компілятивного жанру епохи постмодерну та сучасної української неогероїки. Будь-яке звинувачення авторів у розпалюванні міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі, фашизмі, расизмі, гомофобії є неприпустимим і свідчить про нестачу інтелекту та освіти, розумову обмеженість та тупість у адептів подібних звинувачень. Читання цього роману не рекомендовано людям, схильним до екстремізму, тероризму, побутового насильства, людям із нестійкою психікою, синдромом совкового дебілізму та проявами політичної шизофренії, дітям до 18 років, вагітним жінкам. Заборонено читання людям БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!
Після прочитання цього попередження жодні претензії не приймаються.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 68
Перейти на сторінку:

Антін Мухарський

Орест Лютий

Розрив

Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей

Автобіографічний роман-концерт

Дітям – якщо їх колись зацікавить, що відбувалося по той бік барикад

Як я зарубав «мужика»

Передмова до роману «Розрив»

Мовчи, мужик!

Мовчи, тримай все у собі. Бухай, кусай руки, лікті, вкороти собі пеніса, але мовчи. Мовчи, сука, бо мужики мають мовчати. Зиркати по боках, дути щоки, виглядати суворими і мужніми, бо вони мужики. А триндіти – то бабська справа. Як мовчиш – ти мужик. А як заговорив – підарас кончєний. А ти ж не підарас? Ти ж мужик! Ну то й що, що баби пиздять? Ти маєш здохнути, сконати, в крайньому випадку покінчити життя самогубством, бо ти – мужик! А ще у тебе діти, мужик. Мовчи заради їхнього майбутнього, бо ти ж мужик. Що вони подумають по тата, коли дізнаються, що він – не мужик!

Лусни від перенапруження внутрішніх м’язів, переріж вени на руках і ногах, всрися врешті-решт, але мовчи, бля! Пойняв? Бо мужики мають мовчати! Ти шо, пиздло? Візьми цигарку, сядь навпочіпки і, суворо дивлячись убік, сиди й кури. А тоді встань і когось убий! Мовчки. Бо ти ж мужик. Мужик ніколи не пиздить. Він довго мовчить, усе в собі ховає, все тримає під контролем, а потім піде і на хуй когось зарубає. Бо він – мужик! Так що, пойняв? Мовчи, сука, бо ти мужик!

Я не втримався. Написав роман. Написав усього за півтора місяці. «Дєвочкі, навєрно, я підарас, да?»

Хоча й не думав його писати. Після Нового року мав займатися іншим романом, який вже пообіцяв одному видавництву. Проте коли сів його правити і редагувати, то не зміг написати жодного рядка. Адже останні два роки мого життя – суцільний внутрішній діалог із колишньою дружиною та моїми дітьми, з якими вона не дає мені бачитись, мотивуючи тим, що «папа сошел с ума», «папа улєтєл на другую планєту», «папу забралі дємони», «у папи ізмєнілся нос і рот і, вапщє, чєловєка, за которого я виходіла замуж, больше нєт!»

Десятки, сотні разів я намагався пробитися до її розуму, до її свідомості, робив спроби нормалізувати стосунки та вступити в діалог. Усе дарма. З того боку – суцільні погрози, шантаж, наклепи, брехня та лайка.

Тому й написав РОМАН – прагнучи розібратися у причинах, які призвели до того, що наша родина розпалася, діти більше року не бачили власного батька, а дружина усіма доступними їй способами та можливостями змішує мене з лайном на сторінках бульварних та гламурних видань, які аж вищать від радості, смакуючи подробиці того, як «це руде гівно кинуло мать-гєроїню з п’ятьма дітьми». За її словами, вона «ставить соціальний експеримент, наскільки суспільство готове захищати інтереси матері п’ятьох дітей. Бо я апріорі недоторканна! Суспільство буде на моєму боці, а якщо не на моєму, то таке суспільство не має права на існування, а така країна не має майбуття».

На початку нашого конфлікту вона безапеляційно заявила, що «знищить мене», а на питання «що тобі це дасть?» відповіла, що у такий спосіб «поновить вищу справедливість, де жінка-мати має бути піднесеною на суспільний п’єдестал!». – «А чоловік?» – «А чоловік – то так, хуйня, в прямому сенсі цього слова, сировинний додаток, який має виконувати забаганки дітей та їхньої матері. А той, хто не згоден чи не справляється, – теж хуйня, бо заслуговує на загальну обструкцію! Слабак і вапщє гандон і підарас кончєний».

Вона цілком справилася зі своїм завданням. Моє життя перетворилося на суцільне пекло: нині я банкрот із боргом понад 1 000 000 (один мільйон) гривень; усе моє майно заарештовано; машини гниють на штрафмайданчиках. Періодично до квартири, де я живу, та до квартири моїх старих батьків, де маю частку, вдираються інспектори виконавчої служби з намаганням зробити опис.

Я не маю постійного місця роботи, бо через скандальну репутацію жоден телевізійний канал не наважується на співпрацю зі мною. Суди, до яких я звернувся з проханням залагодити наші стосунки, переносять засідання через постійні апеляції моєї колишньої дружини, затягуючи у такий спосіб фінансовий зашморг на моїй шиї. Виконавчі листи з безумними цифрами (аліменти за рік – мільйон гривень!!!) приходять зі швейцарською точністю, а спроби достукатися до правосуддя розбиваються об невидиму стіну канцелярської казуїстики та недвозначних натяків про те, що «у вашої дружини висока „криша“, яку вона використовує, аби максимально затягнути процес, створити штучні борги й позбавити вас усього майна».

– Давай розлучимося! – пропоную ось уже два роки.

– Ні! Діти мають жити у повноцінній родині! Це моя принципова позиція!

– Ти збожеволіла! Яка повноцінна родина? Подивися на наші стосунки: ми не можемо знаходитися в одному приміщенні, а не те що жити разом!

– Я тобі не дам розлучення. А якщо суддя це зробить, то пиздець тому судді, бо ти мою вдачу знаєш – ославлю на увесь світ! Землю буде жерти за те, що позбавив дітей батька. Я за дітей – горло будь-кому перегризу. Я – мать-волчіца, я – стєпная кобиліца! – і т. д., і т. п…

Бідні діти. Вони не розуміють, що відбувається. Плачуть, пручаються, б’ються серцями об підлогу, коли мати тягне їх до суду, тикає в очі судовим виконавцям, канцелярським працівникам, тягає за собою як живий приклад своєї материнської гіперповноцінності. Мати одстоює їхні права? Мати піклується про їхній добробут?

Я залишив дітям і дружині все нажите в шлюбі майно (великий приватний будинок та чотирикімнатну квартиру). Я прописав усіх трьох дітей у квартиру, придбану до шлюбу, в якій зараз живу. Я добровільно взяв на себе зобов’язання виплачувати їхній мамі по 3000 (три тисячі) доларів США щомісяця на утримання дітей. Закріпив це нотаріально. А коли сталася революція, а потім прийшла війна, попросив у неї лише про одне – зменшити цю суму, бо заробітки впали в рази. Відповідь була: «А мнє похуй! Пєрєпісивай на мєня всє квартіри, ілі я подаю в ісполнітєльную службу і у тєбя їх всьо равно отбєрут за долгі!»

Я розумію, мама турбується про дітей, мама одстоює їхні права. Суспільна думка однаково буде на її боці, бо вона – красива, самостійна, незалежна, впевнена в собі, а ще – «відомий на всю країну експерт з сімейних стосунків, до думки якого прислухається не одне покоління сучасних українців». А я хто? Рудий клоун «містер Тайд» та «націонал-фашист» Орест Лютий.

Тому мовчу.

1 2 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Розрив. Як я став «націонал-фашистом», покинув дружину та сімох дітей"