Читати книгу - "Посланець світла, Oleg Poroshok"

                                                                               Посланець світла
 Цікава думка: Всесвіт громадянин, але має початок і кінец. Цей початок і кінець є альфа і омега, початок і кінець є Господь Батько. Тобто, Бог є Дух і вимір присутності Бога Батька є простір, який цей Його Дух займає. Простір, який в середині Господа Батька заповнює Господь Син, Який народжений в середині Господа Батька. І також там же нарожений і даний Святий Дух і даний Сину для всемогутності. Для Господа Батька не існує простору і часу, тому що це є Він. Тому Йому не треба летіти міліони світових років, тому що Він має можливість викоивляти простір, як Йому заманеться. Тому те що для нас дуже далеко, для Нього поряд. Тому для нього не існує майбутнього, тому що Він в любу мить має змогу наблизити майбутнє до Себе. І такі властивості має тільки Він один.
                                                                           ОБРАНИЙ ДЛЯ ІСТИНИ 
                                                                                        ПЕРЕДМОВА
Космос величний і безмежний, але не бездоганний. Він приховує не лише красу галактик і сяйво зірок, а й темряву, створену самим людством. Сміття – уламки кораблів, залишки супутників, відходи технологічного розвитку – дрейфує між зорями, нагадуючи про хаос, що залишає після себе людина. Але є й інше сміття – покарані, забуті, відкинуті. Ті, кого Господь вигнав у тьму за їхні вчинки.
Холод і пітьма стали їхнім домом, і ніхто не чув їхніх голосів. Ніхто, окрім Нього.
Господь – Альфа і Омега, Початок і Кінець. Він бачить усе, що було і буде, і в його серці відкрито істину. Тому Він заздалегідь знав, що серед мільярдів є один, хто зможе навести лад там, де панує безлад. Один, хто не шукає власної вигоди, не прагне слави чи влади, а просто діє за праведністю.
Йому судилося отримати знання, що недоступні нікому іншому. Бог втиснув у нього цю істину через болісний процес, що тривав довгі години. Не через видіння чи містичні знаки, а через безпосередню зміну його сутності.
Він став Наглядачем. Його місія проста й водночас незбагненна – навести порядок у тому, що людство залишило після себе. Але не самотужки. Господь дозволив йому використати тих, хто вже давно покараний. Забуті, що жили в темряві й холоді, отримали шанс на коротке звільнення. Вони радісно виконували накази Наглядача, бо в роботі знаходили полегшення. А дехто навіть отримував більше – прощення.
Але не всі. Бо серед покараних були ті, кого ніщо не могло змінити. І для них космічна темрява залишалася вічною в’язницею.
Його робота була складною, його місія – надзвичайною. І коли все було завершено, він не повернувся на Землю. Для світу він просто помер. Але насправді… Він піднявся туди, де його чекав Той, хто знає Початок і Кінець.
                                                                                       РОЗДІЛ 1.
                                                                                         ВИБІР
Він прокинувся серед ночі від болю. Спершу здавалося, що це звичайний головний біль, але вже за мить щось ніби розширилося в його свідомості, заповнюючи кожен її куточок. Його тіло залишалося нерухомим, але розум… розум розривався на частини.
Це не було сном. Це було вторгненням. Він відчував, як щось величне й могутнє, щось безмежне входить у нього, стискаючи його сутність, ніби намагаючись укласти океан у краплю води. Це тривало довго. Дуже довго. Можливо, години. Можливо, вічність. А потім усе припинилося. Він залишився лежати на ліжку, тяжко дихаючи, зі спустошеним тілом і переповненою головою. Він не знав, що саме сталося. Але знав, що відтепер він – інший. В його свідомості виникло перше слово. "Чуєш?" Це не був його власний голос. Він не відповідав, просто чекав. "Я знаю тебе." Він раптово усвідомив, що це не просто голос. Це Знання. Це Істина. "Ти праведний. Ти не особливий, не вибраний для слави, але ти ніколи не робив зла свідомо. І тому ти отримаєш можливість виправити те, що людство зіпсувало."
Його серце калатало. Він розумів, що зараз відбувається щось неймовірне. "Я дам тобі роботу." В його розумі з’явилися картини – уламки космічних кораблів, покинуті супутники, металевий брухт, що кружляв навколо мертвих планет. Але поміж усього цього було щось інше. Щось темне, мов тінь, щось холодне і страшне. "Це покарані." Він мимоволі затримав подих. "Ті, хто впав у гріх і були вигнані. Вони існують у забутті, вічно дрейфуючи в темряві. Але ти зможеш їх використати. Даси їм завдання. Даси їм сенс. Вони будуть слухати тебе, бо ти – мій Наглядач." Йому стало страшно. "Я не зможу…" "Зможеш." Голос був спокійним, впевненим. "Бо я знаю твоє майбутнє." І тут він побачив його – величезний безмежний Космос, що розкинувся перед ним. Не як темне й порожнє місце, а як простір, де він повинен навести лад. Він заплющив очі. І коли відкрив їх знову – він уже не був колишнім.
РОЗДІЛ 2. 
ПЕРШИЙ КРОК
Він стояв на борту космічної станції, дивлячись у темряву. Зірки світилися в безмежному просторі, але їхнє світло не торкалося того, що дрейфувало між ними.
Він знав, що десь там, серед уламків кораблів і супутників, ховаються ті, кого Господь вигнав у забуття. Покарані. Ті, хто порушив Його закони, але не був знищений, а просто… залишений у темряві. Вони не роблячи зла не робили і добра, тому їм і обране таке покарання, а не пекло.
Його першим завданням було знайти їх. "Чуєш?" Він не говорив уголос – голос звучав у його голові, але це не були його власні думки. Це був той самий голос, що наповнив його знанням тієї ночі. "Так." Відповідь не змусила себе чекати. Перед його очима простір наче змінився. Він більше не бачив лише уламки. Тепер він бачив тіні. Вони були всюди. Деякі рухалися, інші завмерли, ніби вічно чекали на щось, чого вже не могло бути. Він зробив крок уперед.
"Йдіть до мене." Тіні заворушилися. Деякі поспішили вперед, інші ж, навпаки, відступили. Він відчував, що серед них є ті, хто досі не втратив останні крихти світла.
Одна з тіней наблизилася. "Що тобі потрібно?" – голос був глибокий, майже неживий. Він не злякався. "Робота." Настала тиша. А потім тінь засміялася. Це був хрипкий, зломлений сміх істоти, яка забула, що таке життя. "Ти справді думаєш, що ми ще здатні щось робити?"
"Я знаю, що здатні." Тінь завмерла. Інші теж почали рухатися ближче. Він відчував, що вони сумніваються. Що вони не знають, чи довіряти йому. Тоді він сказав: "Я не прошу. Я наказую."
Темрява здригнулася. Ці створіння були покарані, забуті, приречені на вічне дрейфування в порожнечі. Вони не мали вибору. Але він дав їм щось більше, ніж просто наказ. Він дав їм сенс. І вони погодилися. Його перше завдання почалося.
РОЗДІЛ 3. 
ВИПРОБУВАННЯ
Вони почали працювати. Покарані рухали уламки, прибирали залишки зруйнованих кораблів, очищали простір від сміття. Їхні силуети нагадували тіні, що ковзали між зірками, виконуючи накази без слів. Але він бачив більше, ніж просто їхні рухи. Він відчував їхні думки, їхні колишні життя, їхні злочини. Одні були бездіяльними егоїстами, які не допомагали ближнім, інші — тими, хто творив зло, але не настільки, щоб бути знищеними. Але головним їх злочином була бездіяльність, коли треба було зробити добро. Герой не міг відчувати страху перед ними, адже знав: вони не могли йому заподіяти шкоди. Їхні душі були прив’язані до покарання, і лише Господь мав силу змінити їхню долю. "Ти за нас заступився."
Один із покараних наблизився. Його обриси були розмитими, але голос звучав виразно.
"Я просив за тих, хто має шанс виправитися." "І що?" "Господь чує, але рішення Його."
Настала тиша. Потім інший голос, тонший і нервовіший, промовив: "Якщо Він чує, чому не говорить?" Герой не відповів одразу. Він відчув, що це випробування не лише для покараних, а й для нього самого. "Бо спостерігає. І дає вам можливість довести, що ви здатні на краще."
Покарані знову мовчали. Вони не звикли до надії. КГерой продовжив спостерігати за їхньою роботою. Були ті, хто трудився з радістю, радіючи можливості діяти. Але були й інші — ті, хто виношував злість, хто шукав лазівку, хто ще не прийняв свого становища. Один із таких підійшов ближче. "Ти думаєш, що це змінить щось? Ми все одно приречені."
Герой подивився йому в очі. "Якщо ви в це вірите, то так і буде. Але ті, хто виправиться, матимуть шанс." "І що? Повернуться до життя?" — тінь засміялася. "Ні. Вони знайдуть спокій."
Герой бачив, що не всі зможуть цього досягти. Деякі покарані залишаться в темряві назавжди, бо не захочуть змінюватися. Але він тут не для того, щоб змушувати. Він тут для того, щоб дати можливість. І цього було достатньо.
РОЗДІЛ 4. 
ТІ, ХТО ВИБИРАЮТЬ ТЕМРЯВУ
День за днем покарані продовжували працювати. Космічний простір повільно очищався від уламків і хаосу, який залишили після себе люди. Герой спостерігав за ними, відчуваючи зміни.
Дехто працював із натхненням, сподіваючись на прощення. Інші — байдуже, просто виконували наказ. Але' були й ті, хто все ще тримався за свою злобу. Одного разу один із покараних наблизився до нього. "Я не вірю тобі." Герой спокійно подивився на нього.
"І що далі?" "Я не хочу виконувати накази." Г,ерой зітхнув. "Ти маєш вибір. Але не думай, що можеш уникнути наслідків." Покараний засміявся. "Мене вже покарали. Гірше не буде."
І тоді голос, який не належав герою, пролунав у їхніх головах. "Він помиляєтесь."
Покараний завмер. Інші теж почули. Це був голос Господа. 
Небо навколо потемніло. Простір, який ще мить тому здавався безмежним, став здавлювати, стискати
Герой не відводив погляду 
"Ти хочеш піти? Ти маєш право. Але знай: якщо ти відмовляєшся від можливості виправлення, ти відмовляєшся від останнього шансу. 
Покараний озирнувся. Інші мовчали.
Він зробив крокназад. АА потім зник 
Не було ні крику, ні болю. Тільки тиша. Він просто більше не існував 
Герой відчув холод 
Інші покарані завмерли. Вони зрозуміли, що відбувається.
Це був їхній вибір 
Інших шансів не буде
РОЗДІЛ 5. СИЛА ПРОЩЕННЯ
Тишу після зникнення одного з покараних було важко витримати. Вона повисла в повітрі, немов важка хмара, яку не можна було розігнати. Всі знали, що сталося, але ніхто не наважувався заговорити. Герой стояв серед них, зібравши всю свою силу. Він бачив, як ці душі ще не готові до прийняття істинного прощення. Їхня віра була слабка, і покарання, хоч і мало силу, не могло змінити їх остаточно, поки вони самі не захотіли це зробити.
Одного дня, коли вечірнє світло космосу заливало простір червоним відблиском, герой підійшов до одного з покараних, який виглядав зламленим. Це був чоловік, який раніше виявляв сильну злість і не схотів відпустити свою гординю. Але тепер його обличчя було змінене — сумне і розуміле. "Я не знаю, що робити," — сказав він тихо. "Мені так важко вибачити себе." А говне, чи вибачать мене ті кому я наніс щкоду своєю бездіяльністю, коли треба було помогти. Герой подивився на нього і всередині відчув те, що відчувають люди, коли знаходять щось важливе. "Прощення не для того, щоб ти забув. Прощення для того, щоб ти зміг жити далі, не несучи тягар минулого." І головне щоб тебе побачили.
Чоловік підняв голову і подивився на героя. В його очах з’явилося світло.
"Але як я можу пробачити, якщо я так багато зробив поганого?"
"Ти не сам. Ти не один. І ти не єдиний, хто потребує прощення. Якщо ти можеш пробачити себе, це відкриває шлях для інших. І не все залежить від тебе — Господь бачить твоє серце, твої наміри." І головне чи Він тебе побачить.
Чоловік заплющив очі, і на його обличчі з’явилася усмішка. Вона була слабкою, але щирою. Він не знав, як все зміниться, але знав, що вже зробив крок до цього. Герой залишив його, знаючи, що це ще не кінець, але це вже був початок. Вечірня тиша знову огорнула простір. Але тепер вона була іншою. Більше не було такого холодного сприйняття. Були лише спільні думки про те, що десь, в глибині космосу, кожен має шанс змінитися, якщо цього хоче.
"Ми всі маємо вибір," — подумав герой. "І навіть коли дорога здається безкінечно важкою, завжди є шанс для того, хто готовий до змін." І знову він повернувся до своєї роботи, допомагаючи тим, хто шукав спасіння, тим, хто ще міг бути врятований..
РОЗДІЛ 6. 
ВОРОГИ І СПОРТ ДУХУ
В цей момент герой відчув, як щось змінилося в ньому самому. Він став ще міцнішим, ніби серце його наповнилося додатковою силою. Той самий біль, що був його другом і керівником, тепер був як тіло для ясного розуміння своєї місії. Тільки тепер, після того, як він почав вірити в можливість змін навіть у найпохмуріших душах, герой усвідомив, що його мета набагато ширша, ніж просто очищати космос від уламків. Він має бути не лише бригадиром і провідником. Він має стати вчителем і навіть наставником для тих, хто готовий зрозуміти більші істини. Але завжди є ті, хто не хоче змінюватися. І є ті, хто протистоїть навіть самим змінам. Один з покараних, який раніше виглядав покірним, тепер почав бунтувати. Його погляд став твердим, а слова — агресивними. Він виявив гнів не тільки на своє покарання, а й на самого героя. Це був один з тих, хто волів залишатися в темряві, хто був до кінця впевнений, що ніякі зміни йому не потрібні. "Ти всього лише слуга Бога! Ти не маєш права судити нас! Ти просто ілюзія!" — сказав він з глузуванням. Герой не відповів. Він не мав наміру вступати в суперечку. Його місія не полягала в тому, щоб вірити у слова, а в тому, щоб показувати через дії, чому вони помилкові. Проте покараний продовжував. Його емоції переповнювали, він був готовий до боротьби. Його ненависть до героя була настільки сильною, що він навіть відмовлявся бачити свою частку відповідальності у своїй ситуації.
Герой підійшов ближче, спостерігаючи за ним. І на цей раз, замість того, щоб просто вигнати його зі своєї присутності, він вирішив дати йому шанс. "Якщо ти хочеш дізнатися правду, ти повинен побачити її без страху. Правда не змінюється від того, чи хочеш ти її бачити. Ти, як і всі ми, маєш у собі можливість змінюватися." Покараний засміявся, але сміх був порожнім.
"Не смій мені вчити! Я обрав свій шлях і не потребую твоїх уроків!"
Герой спокійно відповів, але його слова були важкими, немов каміння, що впало у глибоку воду. "Ти обрав шлях гніву і ненависті. Ти не хочеш бачити себе, бо боїшся того, що там знайдеш. Але це твоє право — залишитися в тіні, якщо так вибереш."
Покараний на мить замовк. І це був той момент, коли навіть злі душі можуть сумніватися в своїй правоті. І хоча він відвернувся від героя, в ньому щось змінилося. Поки герой спостерігав за ним, з’явився інший покараний, який уже пройшов через власні труднощі і зміни. Він підходив до героя тихо, із розумінням і повагою. "Ви маєте сили змінювати нас. Тільки ми не завжди готові змінитися." Герой відповів, спостерігаючи, як цей покараний знаходить спокій. "Зміни приходять тоді, коли ми приймаємо свою відповідальність за те, що сталося. І навіть якщо ми не можемо змінити минуле, ми можемо змінити своє ставлення до нього." І цей покараний, відчувши ясність, зробив ще один крок вперед. Він був готовий, хоча і з сумнівами, але готовий до нового початку. Герой усміхнувся. Кожен маленький крок до світла — це вже перемога. І хоча він не міг змінити всіх, він знав, що з кожним днем допомагав хоча б одному знайти шлях до прощення і внутрішнього очищення.
РОЗДІЛ 7.
СИЛА ПРОШЕННЯ
Герой ішов вперед, глибоко відчуваючи свої можливості й місію, яку йому довелося виконати. Він більше не був просто бригадиром серед покараних. Тепер він був чимось більшим — на його плечах лежала відповідальність за їхні душі, за їхнє спасіння або загибель. І це не було лише його завданням; це було завданням, яке Господь поставив перед ним.
Якщо героїчні вчинки були його обов'язком, то справжня боротьба відбувалася не лише з темрявою навколо, а й із самими душами. Той, хто шукав прощення, міг знайти спокій. Але було й багато тих, хто відмовлявся дивитися на себе, хто не хотів усвідомлювати свою провину. Один із таких став перед ним і вимовив слова, які могли б здатися благими, але вони приховували глибоку ненависть. "Я не потребую твоїх слів, я знаю, хто я! Я зробив це з власної волі і не жалкую!" — виголосив покараний. Герой не відповів одразу. Він відчував, як у серці знову наростає біль. Біль не за себе, а за цю людину, за її відмову зрозуміти, що за її словами стоїть більша темрява, ніж вона сама вірить. "Я знаю, що тобі важко прийняти своє покарання," — почав герой, його голос був м’яким і співчутливим, "але те, що ти зробив, залишило слід не лише в тобі. Це залишило слід у світі навколо тебе. І поки ти не побачиш цього, не зможеш звільнитися від цього ланцюга." Покараний спробував встати і відвернутися, але його ноги здавалося б не тримали. Він повернувся і кинув гнівний погляд, але вже менше впертий. Його внутрішня боротьба тільки починалася. Він був на межі.
"Якщо ти хочеш знайти мир, потрібно почати з пробачення. Пробачити себе, поголовне попросити пробачення у Бога тобто у всіх кого ти скривдив, не бояться йти до Бога з відкритим серцем," — мовив герой, і його слова були, як потік води, що вимиває все на своєму шляху. Покараний стояв мовчки. Герой бачив, що навіть не сподівався на слова чи допомогу, але навіть у глибокій темряві кожен може знайти хоча б маленький промінь світла, якщо лише дозволить собі відкрити серце. Тому герой залишив його на деякий час, щоб цей чоловік змусив себе подумати. Тим часом, по той бік великого порожнього космосу, у темряві, почав підніматися новий противник. Цей супротивник не мав форми і не мав імені. Він був відображенням бездіяльності, розпачу і страху. Це був привид сумнівів, тінь, яка була готова підійти до героя і спробувати зламати його волю. Але герой, відчуваючи це, вже був готовий. Він чітко усвіусвідомлював, що його місія не лише в очищенні покараних, але й у протистоянні самим страхам, якими наповнений космос. Страх відмови, страх від зміни, страх від нового початку. Вони всі створювали тіні, що переслідували героїв і змушували їх сумніватися в тому, що вони мають робити. І от герой зробив крок до цієї тіні. Він не боявся. Він був спокійний, бо знав, що у серці його є і любов, і віра, і Бог — його супутник. Тінь намагалася затуманити його розум, шепочучи у вухо сумніви і страхи, але герой стояв твердим. І ім'я тої тіні диявол. Він почав говорити, проголошуючи в своїх думках слова сили і віри. "Бог на моїй стороні. Я не сам. Я маю силу змінити це." Тінь розсипалась на частини, але не зникла повністю. Вона не могла зламати героїв, бо він не залишав її всередині себе. Він вірив, і це була його справжня сила.
РОЗДІЛ 8. 
ТІНІ І СВІТЛО
Коли герой остаточно подолав темряву, що розповзалася всередині, він побачив перед собою нескінченний космос. Мільйони зірок, які сяяли, ніби безкінечні світи, що чекають на свою долю. Це було місце, де не існувало нічого, що могло б перевершити його місію, його віру, його переконання. Він відчував, що його вплив на цей космос набирає сили. І не тому, що він став божественним або непереможним, а тому, що він почав діяти згідно з Божественними законами, з тими правилами, які не можна порушити без великих наслідків. І він знав: від нього залежить, скільки душ повернеться до Бога, скільки зможуть відчути те саме покаяння і зміни, які пережив він сам. Одного разу, коли він проходив через космос, він побачив нову душу, що боролася з темрявою. Ця душа була ще юною і не знала, як вийти з її глибин. Вона блукала без мети, заплутана у власних сумнівах. Він наблизився до неї і почув її стогони — не фізичні, але емоційні, які пронизували все її єство. "Я не знаю, чому я тут. Я не знаю, як виправити свої помилки," — прошепотіла вона. Герой почув її і відповів, тільки подумки. Його слово було тихе, але сильне, спокійне, як внутрішнє світло. "Ти не одна. Помилки — цечастина шляху. Вони не визначають твою сутність. Ти можеш знайти шлях, якщо будеш чесною з собою." Душа замовкла. Вона відчула, як її темрява починає відступати. Вона зупинилася в тихому просторі космосу, її серце стало спокійнішим. І тоді герой відчув, що її відчай почав зникати. Вона мала вибір: або залишитися в тіні, або прийняти світло і знайти свою дорогу. "Ти здатна змінити свою долю," — тихо сказав він, знаючи, що це не його слова, а слова Бога, які він передавав. І ця душа почала рухатися, вибираючи шлях, повний випробувань і покаяння, але також шлях до світу і благословення. Проте не всі душі мали таку готовність до змін. Були й такі, хто не міг прийняти навіть найменшого світла, хто відмовлявся від прощення і навіть сприймав допомогу як посягання на свою гордість.
Один з таких покараних, що був схожий на вогняну постать серед темряви, все ще не здавався. Він був серед тих, хто гордо відмовлявся від Бога, навіть у найтемніші моменти свого існування. Герой відчував це, коли наблизився до нього. "Я не потребую твоїх слів, не потребую жодної допомоги!" — вигукнув цей покараний, розмахуючи руками, наче відштовхуючи самого Бога від себе. "Ти боїшся змінити себе, бо боїшся втратити свою гордість," — відповів герой, але вже не ображаючись. Він знав: це був лише етап у душі цього чоловіка, етап, коли він не міг прийняти істину. Герой мовчки простояв біля нього, не засуджуючи, але й не даючи себе зламати. І через деякий час покараний почав змінюватися, навіть якщо не вірив у це сам. Це був один із тих моментів, коли лише присутність героя, його безумовне терпіння й надія змушували змінюватися навіть найбільш опірних.
---Після того, як герой закінчив свою чергову місію, він відчув глибоке внутрішнє задоволення. Він зробив все, що міг, але в його душі не було спокою, бо він знав: він лише частина великого процесу очищення всесвіту, частина плану, який не можна зрозуміти до кінця. Тому він повернувся до Господа, де відчув Його присутність.
"Ти виконав своє завдання, син мій," — почув він у своїй душі. І це було більше, ніж просто заохочення. Це було визнання, що він рухається в правильному напрямку, що його місія — не просто виконання наказів, але частина великої боротьби за кожну душу, за кожне спасіння.
Тепер герой чекав нових викликів, нових душ, які потребували допомоги. І він був готовий, бо знав, що навіть темряві можна протистояти світлом — світлом віри, світлом правди, світлом любові.
РОЗДІЛ 9. 
ВИСОКЕ І НИЗЬКЕ
Космос розкривався перед героєм, мов велике, незвідане поле. Усі його частини були переплетені нитками сили, яка спліталася з тих, хто йшов своїм шляхом, шукаючи правди і добра. Для нього це було нескінченне поле випробувань, кожен новий світ, кожна нова душа приносили нові можливості для очищення і служіння. Одного разу він зустрів душу, яка була не зовсім схожа на інших. Ця душа була великою, але розколотою, немов уламок старої зірки. Вона стояла на межі між світлом і темрявою, і, здається, не могла вирішити, де бути.
Герой відчув її боротьбу, почув її скарги в своїй душі. "Я колись був великим, але моя гордість привела мене до падіння. Я втратив усе, що було мені дорого. Тепер я не знаю, чи заслуговую на прощення." Герой поглянув на цю душу, відчуваючи величезний біль. Він знав, що не можна просто залишити її наодинці з цими думками. "Ти не єдине, хто має падіння в своєму житті. Прийняття своїх помилок — це вже шлях до змін. І не потрібно себе вважати непотрібним. Ти маєш шанс змінити все, навіть якщо це здається неможливим."
Ці слова глибоко проникли в душу. Герой бачив, як потроху темрява навколо цієї душі почала відступати, а світло, яке було в ній, поверталося до життя. Це не було легким процесом — душа продовжувала боротися з почуттям вини і гордості, але герой не залишав її. Його спокій, терпіння і віра в Бога стали тим світлом, яке було необхідне, щоб допомогти знайти вихід. "Я не знаю, чи зможу знову стати тим, ким був," — прошепотіла душа. "Моя гордість завадила мені бути тим, ким я мав би бути." "Твоя гордість була лише тінню. Ти можеш стати тим, ким ти повинен бути, якщо відпустиш свої темні спогади," — відповів герой, бачачи, як цей біль поступово вивітрюється. Кожен крок, кожен рух цієї душі був кроком до відновлення. Герой не залишав її, і через деякий час вона вже стояла на шляху очищення, готова прийняти свою долю. Але цього разу вона вже не боялася.
День за днем герой продовжував свою місію. Іноді він працював сам, іноді мав супутників — покараних, що допомагали йому наводити порядок. Вони вже не відчували себе такими, хто заслужив тільки знищення чи забуття. Вони були відновлені не лише зовнішньо, але й внутрішньо. Вони змінювалися, ставали людьми, які служили, навіть якщо спочатку не розуміли, чому це так важливо. Але кожного разу, коли герой скидав тягар темряви з однієї душі, він відчував, як важливо те, що він робить. Він більше не сумнівався в своєму покликанні. І навіть коли його серце боліло через великі втрати, через ті душі, які не могли змінитися, він не припиняв служити. Космос був його місцем битви, і він не один у своїй боротьбі. Його місія була чітка і ясна: змінити хоча б один світ, хоча б одну душу. І він рухався вперед, навіть коли не бачив кінця свого шляху. А світ все-таки один поки інший Бог не явив.
У темряві космосу він зустрів душу, яка була глибоко покарана за свою бездіяльність. Її ім’я було Хельга. Вона не була злочинницею, але її байдужість до всього, що відбувалося навколо неї, призвела до її падіння. Вона втратила свою сутність, бо не зробила нічого, щоб змінити своє життя. "Я не зробила жодної важливої справи. Я була сліпою до потреб інших. І тепер..." — її голос тону в темряві, немов не маючи сили завершити.Герой підійшов ближче, відчуваючи, як її байдужість все ще зберігає її від того, щоб знайти вихід. "Ти можеш повернутися, навіть якщо ти не зробила великих справ. Маленькі зміни в тобі можуть змінити світ навколо тебе. І це вже не байдужість. Це шлях до спасіння." Хельга здригнулася, відчувши, як його слова проникли глибоко в її душу. Вона була готова відкритися, навіть якщо не зовсім розуміла, чому це так важливо. І знову, як і в усіх інших випадках, герой допоміг знайти шлях, на якому темрява відступала, а світло поступово заповнювало серце. Він бачив, як кожен новий крок її наближав до перемоги над її страхами та байдужістю. Усім цим героям він давав шанс. І це був його дар: не змушувати їх змінюватися, а допомагати їм зробити це через власну віру, через власні вибори, через власну готовність слухати. Тому що саме ці душі повинні були вийти з темряви самі, і тільки через світло, яке в них було, це було можливим.
РОЗДІЛ 10. 
ПІДНЯТТЯ ДО НЕБА
Коли герой завершує своє завдання, і всі темні куточки космосу, які могли бути очищені, вже стали яскравішими, він відчуває, що його час на цій місії завершений. Якось вночі, коли він знову стояв серед туманів, з яких спліталася незвична енергія, він відчув особливий поклик. Це був поклик неба — відчуття, яке він мав від самого початку, яке йшло від Господа.
"Твоя місія виконана," — почув він у своєму серці ці слова. Вони не були наказом, а ніжною вказівкою, яку герой давно чекав, не зупиняючи свою місію. Господь Батько, мов цей найвищий голос, підтвердив, що настав час підійти до кінця цієї історії. Вся сила, яку герой отримав від Бога, поступово почала відпливати від нього. Він відчув, як знову на нього приходить спокій, а серце, наповнене завданням, тепер вільно дозволяє собі зробити крок до нової реальності. Герой не боявся. Він вже знав, що навіть його смерть буде особливою. Він вийшов зі своєї місії спокійно, з вдячністю до Бога за можливість змінити світ навколо нього.
Прямо перед ним відкрилось світло, що ставало все яскравішим. Герой розумів, що це була відкрита дверь в нове життя, якому він і був призначений. Крок за кроком, він піднімався до небес. Це не було як злетіти вгору — це було більше схоже на пробудження, в якому він залишав усе, що було на землі, але не позбувався того, що він зробив. Багато душ пройшли через нього, і він був вдячний за кожну з них. Усі вони змінювалися, і це було його найбільшим досягненням. В небі він відчув світло, яке було не просто фізичним, а таким, що пронизувало його душу. Це була чистота, яка обіцяла більше, ніж просто благополуччя. Це було розуміння, яке неможна було описати словами. Він знав, що той шлях, який він пройшов, зробив його ближчим до Бога. Герой потрапив у місце, де час і простір вже не мали значення. Це було місце чистого існування, де він зустрів Господа. Він не дивився на Нього, але відчував Його присутність, це було відчуття тепла і спокою, яке заповнювало усе його єство.
"Ти зробив усе, що міг. Ти був моїм слугою, і я горджуся тобою," — промовив Господь, і ці слова стали найкращою нагородою, яку герой міг отримати. Герой відчував, що все завершилося, але це завершення було не кінцем, а початком чогось нового. Тепер він не був вже просто людиною, а був частиною чогось вищого, чогось, що знаходилося поза обмеженнями часу і простору. З цього моменту герой вже не був тим, ким він був раніше. Він не повернувся назад, але він став частиною вічної істини, яку Бог несе через усі світи. І це було його остаточним підняттям до неба — не з тілом, а з душею, яка пройшла випробування і залишила свою тінь у всіх, кому допоміг. Він став невидимим для земного світу, але його дія залишалася тут, і ніхто не міг забути його слідів.Він був нагороджений тим, що назавжди залишив свою пам'ять у серцях тих, хто був змінений через нього. І тепер, коли він був забраний на небо, його місія завершилася, але його вплив залишався в кожному кроці, в кожній душі, яку він торкнувся.
Небо не було для нього кінцем. Це було місце, де починалася нова сутність, нова реальність, де Господь і герой були нерозривно пов’язані, де праведність та любов стали єдиним цілим, яке несла вічність.
РОЗДІЛ 11. 
НОВА РЕАЛЬНІСТЬ
Герой більше не відчував тіла. Він існував у стані, який неможливо було описати словами. Це була не порожнеча, не безкінечний простір, а радше усвідомлення себе без обмежень фізичного світу. Він не бачив, не чув, але знав і відчував усе, що відбувалося навколо.
Перед ним розгорнулося видіння — він побачив Землю, але не такою, як раніше. Світ змінився. Десь люди, яким він допомагав, продовжували його справу, навіть не усвідомлюючи цього. Його слово, його дії жили в них, немов частина невидимого ланцюга, що передавався від серця до серця. Але були й ті, хто занурювався у темряву. Вони не розуміли істини, не приймали змін, продовжували творити зло. Герой відчував їхню ненависть, їхній страх перед невідомим, і йому було шкода їх. Але тепер він знав, що не все в руках людини — кожен має свій вибір. — Що далі? — запитав він подумки. Голос Бога знову наповнив його сутність. — Ти пройшов шлях, який мав пройти. Ти довів свою праведність і витримав випробування. Але це не кінець. Ти став частиною Мого задуму. Тепер ти не просто людина. Ти Мій слуга у вічності. Герой відчув, як щось змінилося в ньому. Він уже не був обмежений тілом і навіть душею у звичному розумінні. Він став частиною чогось більшого.
І тоді він зрозумів — його нова місія тільки починається.
РОЗДІЛ 12. 
СТРАЖ НЕБА
Господь відкрив перед ним нову реальність. Герой побачив зоряні світи, віддалені галактики, місця, яких не міг уявити. Але він не був у захваті — він розумів, що все це створене не для його милування, а для роботи. — Світ потребує порядку. — знову почув він голос Господа. — Ти будеш тим, хто стежить за рівновагою. Там, де зло виходить за межі допустимого, ти маєш втручатися. Герой відчув, як у нього повертається сила, але вже не та, що була раніше. Тепер він не мав фізичної форми, але міг впливати на події іншим способом. — Як мені діяти? — запитав він. — Я дам тобі знання в потрібний момент. Ти не повинен знати все наперед, інакше це спокусить тебе. Йди і чекай знаку. І ось він опинився в безмежному просторі. Перед ним був космос, який він тепер бачив інакше. Він відчував життя навіть там, де раніше здавалось, що його немає. Він відчував хаос і порядок, боротьбу і гармонію. Його перше завдання чекало попереду. Герой тепер був не просто людиною, а частиною божественного порядку. Його історія не завершилася. Вона лише набирала нових обертів13. ПЕРШЕ ЗАВДАННЯ
Герой відчув, як простір навколо нього починає змінюватися. Він більше не перебував у безмежному космосі — тепер перед ним постала планета, вкрита глибокими тінями. Вона була схожа на Землю, але щось у ній було іншим. Темрява заполонила її, а життя згасало.
— Це світ, що втратив віру, — почувся голос Бога. — Вони відкинули істину, забули про добро і загрузли у власному злі. Їхні душі, мов вуглинки, що ледве жевріють у попелі. Ти маєш дати їм останній шанс. — Як? — запитав герой. — Ти знайдеш серед них одного, хто ще здатен чути Мене. Через нього Я говоритиму. Але рішення — за ними. Якщо вони не зміняться, їхній світ зникне. Герой спустився на планету. Він не мав фізичного тіла, але міг впливати на реальність. Він відчував, як розпач і жорстокість наповнювали це місце. Люди жили без надії, не вірили ні в що, окрім власної вигоди. Але серед них був той, кого він шукав. Юнак стояв біля зруйнованого храму. Його серце ще мало іскру віри, хоч і ледь помітну. Герой зупинився поряд, і хлопець здригнувся, ніби відчув щось. — Ти шукаєш істину? — пролунав голос героя в його думках. Юнак роззирнувся, але нікого не побачив. — Хто це? — Той, хто знає відповідь. Ти хочеш змінити цей світ? Хлопець стиснув кулаки. — Так! Але я не знаю як... Я один...
— Ти не один. Якщо твоє серце чисте, Бог дасть тобі силу. Але ця сила не для помсти, не для знищення, а для відродження. Ти готовий? Юнак мовчав. Він відчував страх, але в його очах загорівся вогонь. — Готовий. І в цю мить темрява здригнулась.
РОЗДІЛ 14.
ВИПРОБУВАННЯ
Перша хвиля змін розійшлася планетою. Люди відчули її, навіть якщо не розуміли, що відбувається. Декому стало легше дихати, ніби пелена спала з їхніх очей. Інші ж, ті, хто занурився у зло, відчули щось інше — страх. Темрява не бажала відступати. Вона мала своїх слуг. Вони відчули загрозу і зібралися разом, щоб знищити те, що могло змінити їхній світ.
Юнака схопили. Його привели до володарів цього світу — тих, хто правив через жорстокість і страх. — Кажуть, ти спілкуєшся з невидимими силами, — заговорив один із них. — Це брехня чи ти справді володієш силою? Юнак мовчав. Він відчував героя поруч, але не знав, що робити. — Говори! Або ти з нами, або проти нас! Юнак підняв голову. В його очах більше не було страху. — Я не з вами. Я з Богом. В залі запала тиша. А потім почався хаос.
                                                  РОЗДІЛ 15. 
                                         ОСТАННЯ МІСІЯ
Герой відчував, що його час у цьому світі добігає кінця. Він зробив усе, що міг. Тепер вибір залишався за людьми. Юнак повстав. За ним пішли інші. Люди почали згадувати, що означає бути людьми. Темрява відступала. Але ті, хто правив, не бажали втрачати владу. Вони підняли війська, щоб придушити зміну. Юнак і його прибічники не мали зброї, але мали віру.
І тоді сталося диво. Світло прорвало темряву. Голос Бога пролунав над планетою.
— Ви зробили вибір. Тепер і Я зроблю Свій. Темні володарі зникли. Їхній страх поглинув їх самих. Планета відроджувалася.Герой відчув, що його місія завершена.
— Ти добре впорався, — пролунав голос Бога. — Ти виконав своє завдання. Настав час повернутися. Світло огорнуло героя. Він знав, що його історія завершується тут, але не завершується назавжди.
ПІСЛЯМОВА
Героя більше не було серед людей, але його спадщина жила. Світ змінився. Люди знову згадали, що означає добро, віра і справедливість. А десь у глибинах космосу, де темрява ще ховалася в тіні, вже чекав наступний виклик. І герой знав — якщо Господь покличе, він повернеться.
                              КІНЕЦЬ.

Кінець