Читати книгу - "Викрадач думок , Oleg Poroshok"

Автор: Порошок Олег 
"Викрадач думок"
Вступ
Олександр усе життя ненавидів брехню. Вона огидно липла до людей, спотворювала їхні обличчя, ламала долі. Але що він міг із цим зробити? Він був лише людиною—старою, виснаженою життям. Інсульт забрав у нього силу, а хвороба Паркінсона зробила тіло слабким. Життя здавалося безнадійним, а майбутнє—чорним.
Але в один день усе змінилося.
Олександр несподівано усвідомив, що може читати думки. Не ті, що вже є в людей, а ті, що тільки-но зародяться в їхній голові. Він міг знати наперед, про що людина подумає, які рішення прийме, що скаже. Але дар працював лише тоді, коли він сам того бажав. І це давало йому контроль.
1. Відкриття дару
Олександр сидів біля вікна, спостерігаючи, як за вулицею сніг м'яко покриває землю. Йому було важко рухатися — хвороба Паркінсона забирала сили, але думки залишалися ясними. Він давно не був тим енергійним чоловіком, яким був раніше, коли вірив, що життя можна змінити лише своїми зусиллями. Та зараз, після інсульту, він розумів, що зміни не завжди приходять так, як хочеться.
Несподівано в один момент, серед тихої таємничої тиші, Олександр почув голос. Але це не був голос із зовнішнього світу — це були думки, що проникли в його свідомість, думки іншої людини. Він не розумів, що відбувається, але чітко усвідомлював, що чує ці думки ще до того, як людина почне їх вимовляти. Спершу це було нестерпно дивно, але потім Олександр зрозумів, що має здібність, яку можна розвинути.
Той чоловік, якого він «почув» думки, стояв на вулиці, дивлячись на своє розчароване життя. Він думав, як йому поїхати з цього міста, з цієї моральної руїни. Олександр відчув, що це не просто мрії, а конкретні плани, з якими цей чоловік живе вже давно. Чоловік невирішував, чи варто йому зробити крок у невідомість, чи залишитися.
Олександр здригнувся. «Що це?» — подумав він. Спочатку це була просто цікавість, але після того, як ще кілька разів «почув» чужі думки, його стало переслідувати відчуття, що його дар може бути чимось більшим, ніж просто випадковістю. Це, мабуть, було відкриттям, але в той же час велика відповідальність. І він розумів, що це відкриття може вплинути на все його життя, якщо він не навчиться правильно користуватися цією силою.
Він сидів довго, не знаючи, що робити далі. Олександр був людиною, яка завжди шукала розв'язки. Але зараз усе змінилося. Цей дар не давав йому спокою. Він був одночасно і чудом, і тягарем. Як не дивно, але Олександр не відчував захоплення від своєї здатності. Він відчував більше занепокоєння. Йому не було зрозуміло, чому це відбулося з ним і як це можна використовувати без шкоди для інших.
Він добре пам'ятав, як у своєму житті намагався допомогти іншим: бізнесмен, який прагнув побудувати свою справу, завжди шукав можливості бути корисним. Але після втрати всього, що він зар4обив, і моральноїздачі своєї родини, він відчував, що вже не має права робити нічого великого. Його власні невдачі змусили його бути обережним у всьому. Тому цей дар, що прийшов так несподівано, і був таким потужним, лише додав йому сумнівів.
Він не планував нічого грандіозного, але розумів, що це вже не просто збіг обставин. Це щось більше. Олександр вирішив, що до того моменту, поки не з'ясує, як контролювати цей дар, він не буде застосовувати його занадто широко. Він просто триматиме його в таємниці і поки що намагатиметься допомагати людям лише порадою, як це робив раніше.
Але навіть коли він не користувався своїм даром, він відчував, як його життя починає змінюватися. Всі ті бідні люди, яким він колись надавав допомогу, починали приходити до нього з новими проблемами, і він вже не міг просто відмовити їм. В серці Олександра виростала нова надія — на те, що все-таки можна допомогти іншим, навіть якщо це буде маленьким кроком. 2 Сила та відповідальність
Олександр все більше почувався як спостерігач у власному житті. Він не був вже тим активним чоловіком, що колись прагнув змінити світ через бізнес і амбіції. Тепер він був людиною, яка сидить в тіні та намагається знайти свій шлях, не переступаючи межу між добром і злом.
Дар, який він отримав, хоч і залишався таємницею для всіх, почав давати про себе знати. Якось він почув думки своєї сусідки, жінки середнього віку, яка ніколи не могла зберегти велику суму грошей. Вона хотіла відправити своїх дітей на навчання до столиці, але все її життя оберталося навколо звичайної рутинної роботи.
Її думки були досить ясними: "Як би я могла влаштувати дітей у столицю? Мені не вистачає грошей. Я навіть не знаю, чи варто мені про це мріяти." Олександр не міг просто проігнорувати це. Він почав розмірковувати, чи варто йому допомогти цій жінці. Він не розумів до кінця, як саме він може це зробити, але знав, що може допомогти їй прийняти правильне рішення.
Замість того, щоб сказати їй прямо, він вирішив залишити невеликий натяк — йому стало зрозуміло, що інколи навіть добрі наміри можуть стати причиною для великого впливу. Він допоміг їй подумати, дати їй можливість розглянути кілька варіантів, що й призвело до того, що вона знайшла нову роботу, яка дозволила їй відкласти певну суму грошей.
Але навіть коли він робив добро, Олександр почувався незручно. Він розумів, що інколи його дії можуть мати незаплановані наслідки. У своїй внутрішній боротьбі з власними сумнівами, Олександр зрозумів, що просто бажання допомогти вже не було достатнім. Тепер він відповідав не лише за свої вчинки, але й за наслідки своїх рішень, навіть якщо вони здавалися абсолютно безпечними.
І хоча його дар залишався таємницею, Олександр почав поступово навчатися використовувати його з обережністю, пам'ятаючи, що кожен вибір має свої наслідки. Він не хотів ставати тією людиною, котра думає, що може управляти іншими через свої здібності. Його метою було залишатися скромним, не виставляти себе напоказ, а просто виконувати свої обов’язки, допомагаючи іншим, коли це було справедливо і в межах його можливостей.
"Я не повинен змінювати життя людей заради власних амбіцій," — думав він, коли розмірковував про те, чому цей дар насправді був йому даний.
Інколи Олександр дивувався тому, як часто він починав отримувати допомогу від зовсім несподіваних людей. Йому приносили подарунки, інколи просто продукти, а інколи навіть просто добрі слова. Він почувався трохи незручно, але не відмовлявся, бо розумів, що це була допомога від людей, які відчували в ньому щось важливе.
"Можливо, Бог хоче, щоб я розумів, як це — допомагати не тільки заради власної вигоди," — подумав він. І це було важливо: допомагати безкорисливо.
3. Нові можливості та старі помилки
Олександр не міг позбутися відчуття, що минуле постійно переслідує його. Пам’ять про те, як він втратив усе через бізнесові авантюри, залишалася з ним, наче важкий тягар. Він не міг не відчувати болю від того, що зруйнував життя своїх рідних. Втрата будинку в місті була особливо болючою, адже це було місце, де родина створила стільки спогадів. Але тепер, коли він отримав свій дар, він зрозумів, що повертати це все назад — це не головне. Головне — це допомагати тим, хто потребує підтримки, і не робити тих самих помилок, що раніше.
Одного разу, йдучи через парк, Олександр почув думки чоловіка, який сидів на лавці. Той думав про свої борги, про зламану кар'єру, про те, як усе його життя пішло шкереберть. Олександр почув, як чоловік мріє про нову можливість, про шанс почати все знову. "Що, якщо я знайду роботу, що знову мене підніме? Може, все ще можна виправити?" — ці думки звучали зневірено і водночас сповнені надії.
Відразу з’явилася ідея: "Чому б не допомогти йому?" Але Олександр знову згадав, як важливо діяти обережно і не втручатися без потреби. Він не міг просто так вказати людині шлях, адже це мало б наслідки. Тому він залишив його думки невідомими для себе, хоча й розумів, що може допомогти, якщо хоче. Він не втручався, але на наступний день випадково зустрів цього чоловіка у місцевій кав'ярні. Чоловік насправді шукав роботу.
Олександр вирішив дати йому пораду, але лише через запитання: "А ви пробували звернутися до організації, яка допомагає людям у вашій ситуації?" Це була проста, але корисна порада. Чоловік не одразу зрозумів, але через деякий час, коли звернувся за допомогою, він знайшов роботу, яка відновила його фінансову стабільність.
Те, що Олександр допоміг, навіть не знаючи точно, що саме буде результатом, залишило його задумуватись про те, як часто він сам страждав через невірні рішення в минулому. І тепер він знав, що кожен вчинок, навіть маленький, може мати великий вплив на життя інших.
Цей випадок знову підтвердив, що він не повинен намагатися змінювати людей чи керувати їхнім життям. Його дар мав лише одну мету — допомогти людям здійснювати правильні рішення, а не втручатися у їхнє життя без потреби. Олександр тепер більше покладався на Бога, вірячи, що він керує його шляхом. Він не був і не хотів бути великим учителем чи духовним наставником для інших, але в глибині душі він розумів, що найважливіше — це залишатися вірним своїм принципам, допомагати добрим людям і не розчаровуватися через власні помилки.
Він не потребував великої винагороди, лише допомоги для свого родинного життя. Тепер, коли його дар був частиною його реальності, Олександр почував себе відповідальним не тільки за себе, а й за інших. Він більше не прагнув до великої влади чи грошей. Він прагнув до спокою і гармонії в своєму серці, а також до того, щоб бути чесним і допомагати, коли це було справедливо.
4. Час приймати рішення
Час від часу Олександр почував, що його життя тримається на межі, що його дії можуть змінити багато чого навколо. Але він вірив, що головне — це вірність принципам. Це було найважливіше. Він усвідомлював, що його дар може змінювати життя людей, але він не мав права ним зловживати.
Одного ранку, прогулюючись містом, він побачив чочоловіка, який стояв біля старої церкви. Олександр вловив його думки, які були повні зневіри: "Я втратив усе, моя родина на межі. Чи є для мене хоч якийсь шанс на краще? Я не знаю, що робити далі."
Ці думки були настільки сильними, що Олександр не зміг пройти повз. Він підійшов до чоловіка і зупинився, неначе випадково. Він відчув, що цього разу його дару потрібно буде скористатися, але лише для того, щоб допомогти, а не змінити долю людини.
"Вибачте, я помітив, що ви виглядаєте, як людина, яка має важку ситуацію. Може, я можу чимось допомогти?" — запитав Олександр, намагаючись не виглядати нав'язливо.
Чоловік подивився на нього, зацікавлений, але здивований таким питанням від незнайомця. "Не знаю. Мені здається, я вже все пробував, і все марно."
Олександр не хотів нав’язувати свої поради, але він відчув, що цей чоловік потребує допомоги. Він знову відчув ту саму думку, яка прийшла до нього раніше: "Дайте йому шанс."
"Є одна річ, яку ви можете спробувати. Проблеми можуть здаватись непереборними, але іноді ми просто потребуємо трохи допомоги чи правильної поради в потрібний момент. Іноді правильне рішення знаходиться зовсім поруч, просто треба його побачити."
Чоловік замислився, і хоча не розумів, чому незнайомець так зацікавлений у його житті, він почув у словах якусь правду. Олександр залишив його, не даючи конкретних вказівок. Він зрозумів, що в його випадку не було сенсу втручатися занадто глибоко. Всі люди самі повинні пройти свій шлях.
Увечері того ж дня чоловік подзвонив йому, кажучи, що його родина знайшла нову можливість, і він був готовий взяти на себе нову відповідальність. Олександр не міг не відчути, що його порада справді мала значення, хоч і не була прямою дією.
Олександр завжди пам'ятав, що справжнє добро не полягає в тому, щоб змінювати людей силою. Іноді це просто бути поруч і дати шанс. Його дар був йому наданий не для того, щоб змінювати світ чи створювати велику істостворювати велику історію. Він зрозумів, що справжня мета — це бути корисним для тих, хто дійсно цього потребує.
Під час цієї зустрічі він вперше усвідомив, що робить добро не заради себе, а заради тих, хто без нього не зможе знайти правильний шлях.
5. Момент вибору
Олександр сидів у кафе, дивлячись у вікно на перехожих. Час від часу він зупиняв погляд на тих, хто йшов повз — на тих, хто виглядав змученим, хто поспішав, і тих, хто йшов повільно, втрачаючи себе в думках. Олександр завжди помічав більше, ніж інші. Іноді це було благословенням, а іноді — тягарем. Його дар давав йому можливість відчути думки людей до того, як вони самі їх сформулюють, але не завжди це приносило йому радість.
В його житті знову виникла ситуація, яка потребувала вибору. Він приїхав до одного з міських районів, де раніше, багато років тому, він втратив важливу частину свого життя — він змушений був продати свій будинок. Тепер, повернувшись до цього місця, він відчув важкість на серці. Спогади поверталися, і він не міг не шкодувати про те, як тоді все сталося.
Наближаючись до свого старого дому, Олександр знову відчув ці думки інших, так і не залишала його думка цього чоловіка.
"Я можу допомогти, — подумав Олександр. — Але чи я маю право втручатися?"
Це питання мучило його, тому що він знав, що його дар є не просто благословенням, а й великим тягарем. Кожен його крок, кожен вчинок несе відповільність, і навіть якщо він не змінює хід подій, його присутність змінює людей навколо.
Зрештою він зупинився біля парку, сів на лавочку і глибоко вдихнув. У його голові знову пролунали думки чоловіка. Той думав про свою дружину, як він уже багато разів намагався вирішити проблеми, але щоразу це тільки погіршувалося. "Може, я недостатньо стараюся, може, вона вже не любить мене", — думки чоловіка ставали все більш негативними.
Олександр не міг залишити це без уваги. Але він також знав, що не можна просто втручатися, не знаючи знаючи всіх деталей. Так, він міг би дати чоловікові пораду, але тільки після того, як цей чоловік сам був готовий до змін.
"Якщо я скажу йому щось зараз, чи готовий він слухати? Чи буде він діяти?" — думав Олександр.
Тому він вирішив залишити чоловіка на самоті з його думками. Він міг би йти далі, не втручатися, не нав'язувати свої поради. Він знав, що саме це було б правильно — допомогти тільки тоді, коли допомога дійсно необхідна.
Тим часом він зрозумів, що його дар — це не лише здатність змінювати хід думок інших, але й здатність допомогти, коли на це є справжня потреба. Олександр не шукав великого визнання, не прагнув слави чи багатства. Він прагнув лише того, щоб, коли час прийде, його життя мало б сенс. І цей сенс для нього полягав у тому, щоб робити добро — не для себе, а для тих, хто був готовий змінювати своє життя на краще. І хоча сьогодні він залишив чоловіка на самоті, він знав, що десь у майбутньому, коли цей чоловік буде готовий змінити своє ставлення до життя, він повернеться до нього з відкритим серцем. І тоді Олександр знову зможе допомогти.
Ввечері, повернувшись додому, він знову сів за стіл і задумався про своє життя. Він все більше розумів, що головна його мета — не змінювати світ чи владарювати над іншими, а знаходити можливості допомогти тим, хто готовий до змін.
6 Вдячність Богу за дар
Олександр безперечно роздумів чому саме у нього з'явився цей дар. Не тому що він кращий, а навпаки, Бог побачив що грішник покаявся і більше не чинить зла. Тому Господь і вирішив, якщо ти щиро покаявся і дійсно став на праведний шлях, то на тобі можливість це довести. 
Матвій пішов до церкви і знайшов там жебрака і прчитав його думки, які йому не сподобались ну та і Бог йому суддя. Тоді по місту, на ринку просканував їх думки і з десяти один дійсно нужденний, а інші так звані професіонали. Тоді почав слухати загал людей поки Бог не підказав, що треба слухати думки підлі і викривати їх. Так я попередив торгівця взуттям, що конкурент наслав на нього податкову і з хвилини на хвилину вони будуть тут. І він вдячно дав мені сто гривень. Іншого попередив, що наступного дня до нього прийдуть злочинці і нароблять багато йому шкоди і він підготувався і запобіг, тому дав сто гривень. І таких клієнтів було за день чоловік двадцять сто гривень, бувало і більше. Найбільше заробляв Олександр на парі з багатими людьми. Підслухавши якусь мало вірогідну на перший погляд думку, Олександр складав парі, що так станеться. Олександр вигравав парі тому що знав думки тих хто напевно мали змогу це зробити. І там виходили знчні суми, які Олександр ретельно збирав на хату, яку він продав, щоб розпочати свій бізнес. Але не вийшов з Олександра бізнесмен і крім квартири нічого не залишилось і це вина Олександра. Тому на протязі року Олександр купив стареньку хату в тому районі, зробив капітальний ремонт і перевіз жінку Мирославу в цю хату. Яке було щастя, а найбільше для Олександра. Він вважав, що хоч одне він виправив перед Богом і це саме важливе. Далі він знаходив дійсно бідних людей, які знаходяться в безвихідному становище, по їхніх самих потаємних думках і допомагав їм. Тобто виплачував за них їх борги. А тих хто позбувся всього він годував безкоштовними обідами.
Кілька разів він відвідував казино і перегони, де він вигравав значні суми, що дозволило йому купити ще одну хату неподалік. Він цю хату облаштував під безкоштовний готель для безхатьків. Вони мали змогу там помитись, побритись, переночувати, поїсти. Коротше повністю використовував зароблені гроші. Також дуже багато було людей, які несли йому продукти, речі, гроші. Так минали напружені і наповнені дні Матвія.
7. Час для змін
Наступний день почався як звичайний, але Олександр відчував, що сьогодні буде інший. Він відчував, що щось зміниться, хоч і не міг точно сказати, що саме. Його дар знову почав проявлятися, і він відчув присутність думок, які починали перехрещуватися. Цього разу це була молода жінка, яка, сидячи у кав’ярні, не могла заспокоїтися. В її думках була тривога, розпач і сумніви. "Що мені робити? Я залишилася без роботи, а рахунки потрібно платити. Я не знаю, як далі жити. Можливо, я повинна просто поїхати з цього міста", — думала вона, дивлячись у чашку з кавою.
Олександр, сидячи на протилежному боці кав’ярні, відчув, як її думки наче звернулися до нього. Він розумів, що вона потребує допомоги, але знову, як і з чоловіком, який думав про свою дружину, він був стриманий. Він не міг просто так втручатися в її життя, не знаючи всієї ситуації.
"Як я можу допомогти їй, не порушуючи її кордонів?" — думав Олександр, спостерігаючи за нею з далека. Він знав, що якщо підходити занадто близько, можна просто налякати людину своїми надзвичайними здібностями.
Він відчув, що його допомога повинна бути не нав'язливою, а такою, що прийде від жінки самостійно, коли вона буде готова. Він зрозумів, що не варто поспішати, і що допомога, яка йде з чистим серцем, завжди буде ціннішою.
Після кількох хвилин роздумів Олександр вирішив встати і вийти з кав’ярні. Коли він виходив, він подивився на жінку ще раз, і на цей раз у її думках була маленька надія. Вона навіть усміхнулася, хоч і не дуже сильно. І це було для Олександра знаком, що допомога, яку він міг би їй запропонувати, не повинна бути примусовою.
Повернувшись додому, Олександр знову сів у своєму старому кріслі і почав міркувати. "Це дуже непросто", — подумав він. Йому завжди було важко знайти правильний баланс між тим, щоб допомагати, і тим, щоб не втручатися. Але він знав одне: його дар не для того, щоб змінювати людей силою, а щоб дати їм шанс самим змінитися.
Того дня він не зробив жодних великих вчинків. Він не допомагав незнайомій жінці прямо. Але він знав, що у всіх є час для змін, і що час для кожного приходить тоді, коли він готовий до цього. Його мета полягала не в тому, щоб керувати чужими життями, а в тому, щоб допомогти тим, хто насправді цього хоче. Олександр думав про свою родину, про те, як його рідні змогли б оцінити все, що він робить, якби вони дізналися про його дар. Він розумів, що поки що не може відкриватися їм, бо це змусило б їх занепокоїтися, а йому важливо, щоб вони жили в спокої.
Його дар, як і всі його вчинки, мав бути використаний не для того, щоб стати великим чи прославленим, а щоб допомогти хоча б одній людині побачити світ в іншому світлі.
І, можливо, одного дня, коли час настане, його рідні дізнаються про його здатність і зрозуміють, чому він так поступав. Але поки що він залишався тим самим Олександром, скромним чоловіком, який просто намагався жити за своєю совістю.
8. Несподівана допомога
Минуло кілька днів, і Олександр знову потрапив у ситуацію, яка змусила його переосмислити свої принципи. Його друг, Сергій, звернувся до нього за допомогою. Він працював у великій компанії, але потрапив у неприємну ситуацію. Один з його колег, який мав вплив, незаконно забрав у нього важливу частину проекту, що ставило під загрозу його кар’єру.
Сергій розповідав про свою проблему Олександру, сидячи у його вітальні. Він був стурбований і знервований. "Я навіть не знаю, що робити. Він має зв’язки, а я ні. Він просто мене скинув. І я не можу нічого довести. Я не маю ресурсів", — говорив він, ледве стримуючи сльози.
Олександр уважно слухав. Він не одразу відповів, тому що знав, що навіть у таких ситуаціях не можна приймати поспішних рішень. Він розумів, що хоча йому було дуже важливо допомогти Сергію, але необхідно позбутись деяким сумнівів. Сергій не міг зрозуміти, як його друг може допомогти в такій ситуації. Але Олександр знав, що не можна просто відмовити. Він міг бачити, що Сергій справді потребує допомоги, і вирішив діяти.
"Я можу допомогти, але тільки якщо ти сам цього хочеш. Ми не будемо використовувати темні методи. Ми знайдемо інший спосіб", — сказав Олександр. Він знав, що Сергій був чесним і добрим чоловіком, і тому не міг залишити його наодинці з цією проблемою. Тому вирішив використовувати свій дар для того, щоб знайти вихід з цієї ситуації без шкоди для інших.
Олександр зосередився на думках Сергія та його колеги, того самого чоловіка, який забрав у нього проект. Він міг чути його страхи, його сумніви. Він зрозумів, що цей чоловік, хоча й мав великі зв’язки і вплив, все ж таки був слабким у певних питаннях. Він намагався створити маску безжального керівника, але насправді його внутрішня боротьба з відчуттям провини була сильною.
Олександр, як і завжди, вирішив не застосовувати свої здібності без дозволу, але відчував, що ця ситуація потребує допомоги. Він звернувся до Сергія і сказав: "Ти знаєш, що твій колега має слабкість. І це твій шанс. Якщо ти зможеш це використати, тобі не доведеться йти через труднощі, які він тобі створив. І я допоможу тобі, але тільки так, щоб це не стало для тебе примусом, а природним кроком вперед."
Сергій не одразу зрозумів, але Олександр знову згадав про важливість допомоги без втручання в чуже життя. Він поклав руку на плече друга і сказав: "Ти маєш достатньо сили для того, щоб змінити цю ситуацію. Повір у себе, і все вийде."
Наступного дня Сергій змінив свою стратегію. Він підійшов до свого колеги з новими ідеями, здобувши кілька важливих моментів, на яких його опонент не зміг сфокусуватися. В результаті проект повернувся до нього, і він отримав похвалу від керівництва за рішучість.
Сергій подзвонив Олександру і сказав: "Ти був правий. Я не міг би це зробити без твоєї допомоги. Я почав вірити в себе. Дякую, друже."
Олександр не сказав нічого в відповідь. Він лише посміхнувся, знаючи, що допоміг своєму другу, і що це було те, що мало статися.
9. Рішення на роздоріжжі
Олександр усе частіше замислювався про свої дії. Він відчував, що допомагає людям, але ці допомоги не завзавжди були простими і безпосередніми. Залишаючись в тіні, він намагався допомогти без того, щоб його дар заважав. Деколи він відчував, як цей дар змінює людей навколо нього, але все одно залишався вірним своїм принципам. Він не прагнув великої уваги чи слави — його найбільша мета була в тому, щоб виправити те, що він колись сам зруйнував. І найголовніше — він не хотів, аби його родина страждала через його помилки.
Одного дня, коли він сидів на лавці у парку, до нього підійшов старий знайомий — Ігор. Вони не бачились вже кілька років, і Олександр здивувався, побачивши його.
"Олександре, як ти? Я чув, що ти змінив свою діяльність. Зараз ти допомагаєш людям?" — запитав Ігор, сідаючи поруч.
"Ну, можна сказати й так, але я намагаюсь робити це тихо, без зайвої уваги", — відповів Олександр.
Олександр зітхнув. Це питання він задавав собі не раз. Але він відповів лише: "Ні, я не хочу ставати тим, кого використовують. Моя мета — допомагати без шкоди, без спокуси використовувати те, що я маю."
Ігор задумався, а потім запитав: "Але ти не думаєш, що якщо ти будеш лише допомагати, ти можеш зробити багато більше добра? Чому обмежувати себе? Чому не допомогти всім тим, хто страждає, і не стати тим, хто змінить цей світ?"
Олександр мовчав. Він розумів, що Ігор, можливо, правий. Але йому не хотілося змінювати свої принципи. Він намагався знайти баланс між своїм даром і власним сумлінням.
Того вечора Олександр довго не міг заснути. Він думав про свою родину — сина, доньку та дружину, які були завжди поряд, незважаючи на його помилки. Він жалкував, що не зміг їм дати те, що вони заслуговують. Але йому було важливо не просто повернути матеріальні речі, а і змінити життя людей. Він був би радий, щоб його дар став тільки його таємницею. Однак, іноді ця таємниця мала допомогти ще комусь, хто насправді її потребував.
10 Необхдна допомога
Одного разу, коли він повертався додому після зустрічі з однією з благодійних організацій, на його шляху зустрівся старий знайомий — Віктор. Вони давно не бачилися, і Олександр здивувався, побачивши його знову.
"Олександре! Я чув, що ти змінив своє життя", — сказав Віктор, посміхаючись.
"Так, як бачиш, намагаюся допомагати там, де можу", — відповів Олександр, злегка соромлячись.
Віктор поглянув на нього з розумінням, але з деяким сумнівом в очах: "Мені розповідали, що ти використовуєш якийсь... дар? Можеш поділитися, як це 
"Це не зовсім те, про що ти думаєш", — почав він, стараючись залишатися обережним. "Я просто слухаю людей і намагаюся допомогти тим, хто справді потребує допомоги. Якщо я можу щось зробити, я роблю. Але я не хочу, щоб це стало чимось більшим за те, що воно є."
Віктор дивився на нього, запитально піднявши брови. "Зрозуміло. Ти завжди був таким тихим і скромним. Але знаєш, іноді потрібно робити більше, особливо, коли маєш такі можливості. Ти міг би змінити багато, допомогти багатьом."
Олександр відчув тиск. Він знав, що Віктор має на увазі. Але його принципи не дозволяли діяти за межами того, що було необхідно. Він не шукав слави чи визнання. Він не хотів, щоб його дар став джерелом для маніпуляцій чи особистої вигоди.
"Може, але я вірю, що важливо робити саме те, що правильно, а не те, що просто можливе", — відповів Олександр, намагаючись зберегти спокій.
Віктор мовчав, здається, замислюючись над його словами. Після паузи він сказав: "Ти завжди такий рішучий, Олександре. Всі ці твої принципи... вони тобі допомагають не загубитися. Я сподіваюся, ти не будеш шкодувати через це."
"Я не шкодую, Вікторе. Я просто хочу бути спокійним. Іноді все, що можна зробити — це дозволити людям самостійно знаходити свій шлях. Я ж не вчитель, я лише... один з тих, хто інколи може підказати."
Віктор кивнув, розуміючи, що його слова не зможуть змінити Олександра. Вони попрощались, і Олександр продовжив свій шлях додому. Він думав про розмову і зрозумів, що, можливо, він не так багато допомагає іншим, як йому здається. І це викликало в нього нові сумніви.
Проте, в середині Олександр все одно вірив, що все, що він робить, — це не заради себе. Він покладався на Бога і знав, що лише завдяки Йому він має змогу допомагати іншим. Якби не було цього дару, все було б інакше. Але він був впевнений у своєму шляху: робити добро — це єдиний правильний вибір.
11. Тіні минулого
Наступний день приніс нові випробування для Олександра. Він відчував, як темні тіні минулого знову намагаються охопити його життя. Минав вже не один рік, як він намагався налагодити своє існування, але жодна доброчинність не могла стерти того болю, який він заподіяв своїм рідним, коли втратив їхній дім. Він знав, що його родина любить його, але не могла пробачити того, що сталося через його непокірність і авантюри.
Нині, коли він став інакшим, намагаючись виправити помилки, його рідні лише поглядали на нього з недовірою. Вони сумували за тим, що втратили, і не могли повірити, що той самий чоловік, який призвів їх до біди, тепер робить добро. Олександр розумів, що, як би він не намагався змінити себе, рідні все одно залишатимуться на деякій відстані. Їхні серця були ображені його минулими помилками.
Вечір, що приніс ці роздуми, був особливим. Олександр сидів у своєму маленькому помешканні, яке було відносно затишним, але не таким, як його колишній дім. На столі горіла свічка, і він задумливо дивився на її полум’я. Він скзав своїй дружині, не можемо знайти слів", — сказав він, сідаючи поруч. Вони не говорили довго, але Олександр відчував, що розмова, хоч і мовчазна, була важливою для неї. Він любив її і тому все зробив для того, щоб вона його пробачила. Насправді, Олександр часто вірив у силу простих моментів: допомога іншим не завжди потребує слів чи великих жестів. Часом просто бути поруч, дати людині відчути, що вона не одна, може значити більше, ніж будь-яка допомога.
І ось так, день за днем, він продовжував свою працю. Без метушні, без пошуку уваги або слави. Олександр не прагнув великого визнання, а лише бажав жити в мирі з собою і з іншими людьми, допомагаючи, коли це було необхідно, і спокійно працюючи над тим, щоб ніколи не повторити своїх минулих помилок.
12 Повернення хати, прощення гріхів
Що таке домашнє затишне місце. Це місце де тебе завжди чекають, де ти був, є, і будеш. Дуже велика біда втратити його, тільки не всі це розуміють. Колись в молоді роки Олександр був одним з тих хто не розумів, що таке батьківська хата і яке горе втратити її. Це було пов'язано з тим, що Олександр з дитинства не мав материнської любові, був завжди відповідальний сам за себе. Він був певний того, що не місце робить людину, а людина місце. В детдомі не було свого, все було загальне. І відношення було таке, яке дозволяє людині жити і на цьому крапка. Тому і придав значення. Це вже пізніше, він почав розуміти через любов і обов'язки. Тому коли Олександр нарешті купив хату він впав навколішки перед Богом і подякував, що нарешті він виправив гріх. Також Олександр щиро покаявся і змінив своє відношення до дружини і вже дорослих дітей. Те що було в молодші роки минуло, як буревій і Олександр дуже змінився. Сама найкраща риса особистості Олександра це віра в Господа і бажання достеменно розтлумачити Біблію, тому що в церкві і на зібраннях тільки цетують Біблію і розтлумачувать тобі ніхто не буде. Також захопився написанням художніх книг, це далися взнаки юні роки, коли дуже захоплювався читанням художньої літератури. Таке життя хворого інваліда, що повинен змінювати свої звички і також професійні. В такому віці і стані повинен більше налягати на розумові важилі, тому що фізичні вже в минулому. І в такому віці, інваліду неможливо знайти роботу, тому тільки розумова діяльність, якщо Бог дав розум, може забезпечити безбідну старість. Олександр знайшов себе і Бог дав тому, що знайшов в ньому щось добре і дав можливість виправити гріхи, яких достатньо наробив в молоді роки. Тому Олександр був дуже щасливий і вдячний Богу за те, що Він дав йому шанс і він шанований і необхідний людям. Також дар даний йому треба докладніше з'ясувати. Олександр має змогу, розпізнавати думки людей, ще до того, як вони виникли в серці людини. Це дуже важливо тому, що є час цілих пів дня вирішити, що робити 
і як цьому лиху заподіяти, якщо людина замислила лихо. І Олександр цим розумно користувався з Божою допомогою.
13. Відродження довіри
Олександр вирушив на вулицю, сховавши руку в кишеню, де була записка з адресою, яку він нещодавно отримав. Це була стародавня адреса, зв'язана з його родиною, і він знав, що її слід було відвідати вже давно. Він йшов уперед з ясним розумом, готовий до тих невеликих змін, які, хоча й не могли повернути йому минуле, все ж могли допомогти впоратися з тим болем і втратою, які він відчував.
Жінка, яку він бачив у церкві, була важливою частиною його пошуків. Вона була сестрою його колишньої дівчини з якою він зустрічався поки не удружився на іншій, яку Олександр давно не бачив. Тому він вирішив, що розмова з нею може дати йому відповіді на деякі запитання, що залишалися відкритими. Він підійшов до старого дому і подзвонив у дзвінок.
Двері відчинила стара жінка, виглядаючи зазвичай, як завжди виглядала — сумно, але спокійно. Вона глянула на нього кілька секунд і тоді м'яко вимовила:
"Ти повернувся, Олександре? Ти повернувся після стількох років?"
Олександр зібрався з силами і сказав: "Я шукаю відповідей. Можливо, ти можеш допомогти."
Вона зітхнула і кивнула. Запросила його до хати. Він почув запахи старих стін і тихе потріскування старих годинників. Цей дім був повний історій, більшість з яких він намагався забути, і навіть те, що він колись зробив, здавалося, залишило важкий слід. Проте, сьогодні він прагнув залишити це позаду, бо розумів: лише відновлення довіри могло допомогти йому пройти далі.
"Ти справді змінився?" — запитала вона, коли вони сиділи за столом, пили чай. Її погляд був уважний, але обережний.
"Не знаю, чи можна сказати, що я змінився. Але я точно став краще розуміти, що важливо. І це важливо для мене", — відповів Олександр.
Жінка, слухаючи його, зрозуміла, що знову було важко, але він зробив це не через власну вигоду, а через справжнє бажання змінити все на краще, щоб не було образ.
14. Примирення з минулим
Час минав, і Олександр все частіше роздумував про те, що найголовніше у його житті зараз — це зробити все можливе, щоб дати шанс своїм близьким на примирення. Він багато років жив без відчуття внутрішнього миру через власні помилки. Тепер же, здається, на горизонті з'явився шанс змінити це. Всі ці роки він переконував себе, що змінився, і зараз було важливо це довести, насамперед самому собі.
Згадуючи минуле, він помічав, як неуважно ставився до людей, яких любив. Весь його бізнес, авантюри, азарт і погані вчинки завели його в глухий кут. Коли він втратив хату, це стало найболючішим ударом. Саме тоді Олександр зрозумів, що у світі є інші речі, які мають справжнє значення. Тільки тепер, коли він повертався до рідних місць, до людей, яких колись так недооцінював, він почав розуміти, що найбільше він втрачав людське тепло.
Одного дня він прийшов до матері. Жінка, яку він колись ображав своїми вчинками, сприймала його з болем і сумом. Вона вже давно не вірить в нього, бо він знову і знову її розчаровував. Але тепер Олександр намагався не через слова, а через вчинки довести їй, що змінився.
Мати сиділа на старому кріслі, її очі були глибокими від розчарувань, але також і від надії. Він сів поруч з нею, тихо сказавши: "Мамо, я знаю, що ти чула від мене багато тільки брехні і обіцянок. Він розумів це і знав, що для того, щоб змінити ставлення матері до себе, йому потрібно буде довести свою відданість. Не просто словами, а безповоротною і стабільною поведінкою.
З кожним днем Олександр відчував, що внутрішня зміна відбувається не тільки в ньому, але й у людях навколо. Він став більше допомагати. І коли він побачив, як його син почав довіряти йому все більше, як дочка, яка колись трималася на відстані, зараз потихеньку почала приймати його перетворення, він зрозумів, що все не так вже й погано.
Вони були не готові до того, щоб прийняти його перетворення.
Олександр був звичайною людиною, яка отримала великий дар, але не вважала його своїм по заслузі. Він не намагався змінювати світ великими вчинками чи шумними звершеннями. Його дар був використаний не для слави, а для того, щоб робити добро, навіть якщо це означало залишити свій дар у таємниці від усіх.
Така скромність і відданість служінню іншим — це те, що робить Олександра справжнім героєм нашого часу. Його приклад нагадує нам, що головне в житті — це не тільки те, що ми маємо, але й те, що ми віддаємо.
Можливо, його життя не стало великою епопеєю, але для тих, кого він підтримав, для родини, для друзів, він залишив незабутній слід. І це те, що має значення.
Справжня велич людини вимірюється не в тому, скільки вона досягла, а в тому, скільки вона дала іншим. І саме в цьому Олександр став прикладом для багатьох з нас. Його життя — це нагадування про те, що іноді найкращі дії не потребують великого визнання, а лише щирого серця і готовності допомогти, коли це потрібно.
Нехай ця історія стане натхненням для кожного з нас, щоб ми також могли знайти в собі сили змінювати світ навколо, навіть якщо ці зміни починаються з нас самих, але щоб Він не намагався змінювати світ великими вчинками чи шумними звершеннями. Його дар був використаний не для слави, а для того, щоб робити добро якщо це означало свою доброту скромність і відданість служінню іншим — це те, що робить Олександра справжнім героєм нашого часу. Його приклад нагадує нам, що головне в житті — це не тільки те, що ми маємо, але й те, що ми віддали.
Його дар був використаний не для слави, а для того, щоб робити добро, навіть якщо це означало залишити свій дар у таємниці від усіх.
Така скромність і відданість служінню іншим — це те, що робить Олександра справжнім героєм нашого часу. Можливо, його життя не стало великою епопеєю, але для тих, кого він підтримав, для родини, для друзів, він залишив незабутній слід. І це те, що має значення.
Справжня велич людини вимірюється не в тому, скільки вона досягла, а в тому, скільки вона дала іншим. І саме в цьому Олександр став прикладом для багатьох з нас. Його життя — це нагадування про те, що іноді найкращі дії не потребують великого визнання, а лише щирого серця і готовності допомогти, коли це потрібно.
Нехай ця історія стане натхненням для кожного з нас, щоб ми також могли знайти в собі сили змінювати світ навколо, навіть якщо ці зміни починаються з нас самих. І не є шумними звершеннями. Його дар був використаний не для слави, а для того, щоб робити добро, навіть якщо це означало залишити свій дар у таємниці від усіх.
Така скромність і відданість служінню іншим — це те, що робить Олександра справжнім героєм нашого часу. Його приклад нагадує нам, що головне в житті — це не тільки те, що ми маємо, але й те, що ми віддаємо.
Можливо, його життя не стало великою епопеєю, але для тих, кого він підтримав, для родини, для друзів, він залишив незабутній слід. І це те, що має значення.
Справжня велич людини вимірюється не в тому, скільки вона досягла, а в тому, скільки вона дала 
іншим. І саме в цьому Олександр став прикладом для багатьох з нас. Його життя — це нагадування про те, що іноді найкращі дії не потребують великого визнання, а лише щирого серця і готовності допомогти, коли це потрібно.
Післямова 
Нехай ця історія стане натхненням для кожного з нас, щоб ми також могли знайти в собі сили змінювати світ навколо, навіть якщо ці зміни починаються з нас самих.інню іншим — це те, що робить Олександра справжнім героєм нашого часу. Його приклад нагадує нам, що головне в житті — це не тільки те, що ми маємо, але й те, що ми віддаємо, 

Кінець