Читати книгу - "Перший раз, Ганна_Біла"

Він подивився на мене з ніжністю. Так вміє лише Марк – посміхатися без усмішки, тільки очима. Його ролс-ройс гнав по трасі божевільні 220 км. на годину. Було зовсім не страшно, навпаки такий адреналін подобався і збурював приглушені інстинкти. «Чудова нагода покататися». 
Ми звернули на Мі-60 і, доїхавши до лісу, ще з півгодини тряслися  ґрунтовкою, яка здавалося вимощена до пекла. По тому, як Марк зрідка позирав на мене, міцно тримав кермо і частіше дихав, було зрозуміло – він хвилюється. Адже для мене це було вперше. 
Авто зупинилося. 
Кинувши запитальний погляд, він огорнув мою руку своєю. 
«Все добре. Я готова» 
Він мовчки кивнув, вийшов з машини і відкрив багажника. Трупний запах одразу вдарив у носа. «Не думала, що ця тушка так швидко засмердиться» - 
-  Тобі не обов’язково.
-  Ні, я хочу.
Із деякими зусиллями ми витягнули труп і понесли лісовою доріжкою. Марк прихопив лопату. Місце довго обирати не довелося, друг тут уже бував. «Ось тут» - посміхнувся він і взявся за копання.
-  А можна я зніму мішок? Хочу бачити його.
-  Усе для тебе, Стефцю.
Я обережно розрізала канцелярським ножом мішковину так, що опухле синє обличчя явилося світу. Це тіло не бридкіше, ніж за життя. 
Коли яма була викопана, ми вкинули труп мудака, не дуже турбуючись, чи йому там зручно. В Марка світилися очі, він повернувся до мене і запропонував:
-  Хочеш закидати? Це ж твій перший раз.

Кінець