Читати книгу - "За межею реальності , Уляна Віор"

Катя сиділа на підвіконні, дивлячись у темряву, втративши рахунок годин, що минули після того, як вона останній раз отримала листа від батька. Вже стільки часу минуло, і ні звістки, ні відповідей. Вона намагалася не думати, але серце все ж таки билося важко, наче на кожен її подих чекала тривога. Вона вже не пам'ятала, коли вперше почала писати — це стало її єдиним способом віднайти хоча б частинку спокою. Але сьогодні, як і багато разів раніше, перша сторінка так і залишалася порожньою.

- Доню, ну досить вже сидіти, пішли спати, тобі завтра в школу збиратися!

- Так, зараз йду, мам. – коротко відповіла Катя.

Катя навчалася в 7 класі. Вчилася вона добре, не сказати що на відмінно, але двоєчницею теж не була. Тому вона вважала себе середньою. Дуже любила літературу, але були проблеми з математикою. У неї не було друзів, її всі в класі називали тихонею. За це дуже переживала мама, бо боялася, що дівчина не знайде собі справжніх подруг.

- Доброго ранку, доню, вже час прокидатися!

- Доброго ранку, мамо.

В їхній родині була традиція, яка пішла ще з її дитинства. Її завжди будили батьки. Зараз вже майже все так само, тільки тепер її розбудить лише мама.

Поснідавши, Катерина швидко побігла збиратися в школу, адже сильно запізнювалася.

- Доброго ранку, Марино Іванівно! – привіталася Катя і сіла за звичну першу парту.

- Доброго, Катерино! – відповіла вчителька.

Вже зібралися всі її однокласники та почали перешіптуватися, дивлячись на Катю. Та сиділа і не звертала уваги, бо вже звикла до цього, але все одно їй було неприємно. Уже продзвенів дзвінок на урок.

- І так, діти, розпочнемо наше заняття. Сьогоднішня тема уроку: лінійні рівняння. Так, пройдемося по списку. Левченко Катя, виходь до дошки.

Як ви вже зрозуміли, Каті дуже тяжко давалися математичні предмети, особливо алгебра і геометрія. Вона спокійно вийшла до дошки і почала розв'язувати завдання, наче все було легко, але деякі деталі давалися їй тяжко.

- Ахахахахахаха! Вона навіть легке рівняння вирішити не може!

- Так, Даниленко, я зараз тебе до детектора відправлю разом з батьками! – відповіла вчителька - так, вирішила... Мг, тільки там не мінус, а плюс. Все добре, сідай.

Як же Катерині зараз було неприємно почути це від хлопця, якого вона кохала з 3 класу. По ній  наче знову пройшовся  потяг .