Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дід та онук, Moon Grey 📚 - Українською

Читати книгу - "Дід та онук, Moon Grey"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дід та онук" автора Moon Grey. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Дід та онук, Moon Grey - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

0
0%
0
00

Moon Grey
Електронна книга українською мовою «Дід та онук, Moon Grey» була написана автором - Moon Grey, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Дід та онук, Moon Grey" в соціальних мережах: 
Три бажання завжди було. Вони дають все на світі. Навіть Смерть бажає знати, що Душа загадує.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2
Перейти на сторінку:
Поряд з 2024

У Всесвіті ходить легенда, що є таке місце, де реалізовуються всі бажання. Спочатку було відомо тільки про три, але згодом кількість  бажань збільшувалась.

Діду, - малий поворушив палицею багаття і червоне сяйво шугнуло догори і лизнуло видих хлопця, що вийшов разом з його словами, - а які були ті три бажання? Та то не хитре. Перше - мати власне захищене місце скрізь, де ти є. Друге- це мати у власнім розпорядженні потрібне і знати джерело, де це взяти. Третє- це …

Дід замовк. Онук трішки розчаровано глянув на діда. Обличчя того в цю мить наче світилось саме по собі, зсередини, а не від полум’я. вогники, що застрибали в очах старого були не від багаття. Малий зачаровано спостерігав і вже забув про розчарування. Зараз він ловив рухи язиків вогню і намагався собі пояснити, як це так, що танець багаття геть не співпадає з блиском у дідових очах. Там танок був сам по собі. Иначий.

Тиша підсилювала потріскування дровцят. Так тривало майже хвилину. Дід тим часом опанував себе від згадок минулого і блимнув повіками. Малому здалось, що це наче шлюз закрився та відкрився наново. Тепер танок співпадав. Онук зніяковіло відвернувся до полум’я.

Хто там? – Дід зненацька гукнув і хлопчик здригнувсь та дід вже поклав на його плечі руку і цим дотиком зняв напругу. Онук заспокоївся і став тримати палицю міцніше. – Я запитав «хто там?»!

Тоді дід піднявся і взяв з необпаленого кінця дровиняку, багаття заіскрило і затріщало.

Не треба. – Щось зашелестіло в темряві. А ти виходь. – Дід не покинув палицю, щоб підтвердити свої наміри.

Тінь потяглась з кущів і темним, наче ковдрою почала вистилати простір навпроти людей. За багаттям.

Що ти таке? – Дід спокійно виставив палицю вперед і вона трішки відсунула своїм світлом темне покриття. Водночас старий закрив собою онука.

Малий все ще тримав палицю і, цікавлячись, визирав з-за дідових ніг. Він не був з лякливих, але водночас розумів, що чужак може бути небезпечним і не на часі проявляти хоробрість.

Ну? – Дід махнув дровину вперед, але не кинув. Та шо ти, - скривджено прошипів голос, - я ж тут вся сиджу. Та хто ти? – Вигукнув онук, - озовись. Яка гарна ніч. – Відповів голос, глухо відбився від усього, що було поруч.

Хлопчик відчув, як дід пом’якшав в поставі. Сталеві м’язи більше не були холодними в постаті.

При словах гості вогонь майже погас. Важко було когось розгледіти.

Кинь-но ще дров, Ромку, розгледимо гостю. Та не багато! – Гукнув голос, - бо зовсім нічого не вгледіте. І глухий сміх, як і сам голос знову відбились від всього навкола відлунням, застрибало віддаляючись та затихаючи, наче ось тут поряд була якась прірва і, згодом, зникли десь там в проваллі глибоко в землі.

Дід не зводив очей з місця, звідки виникав шепіт та сміх.

Роман підкинув пару дровець і вогонь одразу ж почав смакувати облизуючи сухе дерево і загойдався в задоволенні. За якусь мить полум’я загойдалось гостроверхою мінливою фігурою і потяглось верхівкою в сторону гості. Але вітру не було.

Ич, як воно стрибає. Досить вже.

Темне стало сповзати до купи з усих кінців розкинутої ковдри. Тим часом вигулькнув повний місяць і позаду галявини стали видні кущі. От на фоні цих кущів і формувалась темна постать. За мить це був плащ з каптуром.

Скинь-но плащ. Тепло ж. – Звелів дід. Але я не можу. Я і є «плащ». Ти що, прибулець? – Малий аж свиснув. Ні. Шо ви. Я тутешня. Це ви прибульці, якщо вже точно. Яких я ніяк не позбудусь.

Останні слова прозвучали холодно, ствердно і чітко.

Дід стиснув дровину:

Це ти приперлась до нашого багаття і тепер нам погрожуєш. Та шо ти, шо ти, - знову зашикала фігура, - жодних погроз. Мені цікаво, що третє. От я й наблизилась. Ти не уточнила значення: «ніяк не позбудусь» То інша історія. А чому ми пришельці? – Запитав Ромко. Бо ви не повинні бути тут. Твій дід це знає. Еге ж?

«Якби темрява мала очі, вона б точно ними зараз блиснула», - подумав малий, бо наче відчув енергію, яка метнулась до діда.

Плащ став таким чорним, що наче дірка у Всесвіті утворилась. Ніщо зяяло щілиною і полум’я багаття рвалось туди вістрям.

А онук твій розумний. Правильно все оцінив. То що, скажеш третє бажання? Ні. Історія не для тебе. Але ж я чула початок і тепер хочу почути кінцівку. Раз ми вже всі отут. – Останнє речення «плащ» знову відчеканив і кожне слово наче обросло кригою.

Дід раптом втратив цікавість до гості та почав копирсати вогнище. Те знову повернулось до звичайного стану і запалало ще більше.

Тихше, тииихх-шшеее! Бо я ж піду! А то! – І дід підкинув ще дрова. Діду, нехай залишиться. Вона ж просить. – Малому стало цікаво, що то таке було третє. Хоча перші два геть не були чимось новим та чудесним. Звичайні речі. Гаразд. Якщо відповість і на моє питання. – Дід єхидно глянув в темну постать і додав, - «раз ми вже всі отут». Старий хитрий лис. Недарма ти тут з’явився. Недарма. – Темна фігура розпласталась злегка і розташувалась півколом подалі від багаття. – Ну то питай. Ти ж не скажеш першим? Звісно, що ні. Ну от. Та я й питання твоє знаю. Можеш хоч купу питань задавати. Та чи отримаєш ти твою відповідь? Чи почуєш ти свою правду серед інших чужих? А то вже я вирішу. – Дід примружив око.

Запала тиша. Вона тривала і тривала. Роман за якийсь час звівся і видкинув з багаття кілька дровець, щоб полум’я стихло трішки.

Бач. Він здогадавсь щось знову. – Шепіт «плаща» став знову яскравішим і не таким тихим. Діду, вона думки читає? Так. – Дід повернувся до онука, - але не бійся. Вона не зашкодить тобі цим. Він погладив онука по волоссю і звернувся до фігури, - А чому ж ти не прочитаєш мої думки про третє бажання? Тому що я не чую того, що говорить Душа. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дід та онук, Moon Grey», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Дід та онук, Moon Grey» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Дід та онук, Moon Grey"