Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життя і смерть вчителя Пришелепка" автора Микола Білоус. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус» була написана автором - Микола Білоус, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус" в соціальних мережах: 
Сюреалістична казочка для дорослих людей із живими мізками в голові і людським серцем у грудях.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 17
Перейти на сторінку:
Життя і смерть вчителя Пришелепка

Життя і смерть вчителя Пришелепка

Повість. Фантастика

(сюрреалістична казка для дорослих людей) з живими мізками в голові і людським серцем у грудях.

Розділ I

Того фатального дня, у п’ятницю тринадцятого, ніщо не віщувало ані страшного суду, ані другого пришестя Христа в обійми наївного простого народу. Все було, як завжди: невеличка черга хворих біля дверей кабінету – дідусів і бабусь, пережитків щасливої епохи розвиненого соціалізму. Хто з чим: у кого пронос, у кого безсоння. Нічого серйозного. Антоніна Романівна Безстрашна уважно вислуховувала, обстежувала, приписувала якісь пігулки, щоразу звіряючись по комп’ютеру, як часто бабусі й дідусі відвідують лікаря. Для звіту. Туди. На гору. Значно вище п’ятого поверху районної лікарні. Де таємно вівся облік кожного недобитка минулої епохи з детальним математичним розрахунком – скільки кому залишилося топтати ряст і коли покірна християнська душа кавкне, сплете лапті й не буде більше засмічувати навколишнє середовище своєю присутністю.

Цього Безстрашна, звичайно, не відала. Бо з недавніх пір, після медичної реформи знаменитої професорки-медсестри Супран, кожен працював чітко за своїм протоколом. Інструкцією всесвітньої інституції по скороченню чисельності населення, що офіційно, державною мовою, писалася – всесвітня інституція здоров’я. Скорочено – ВІЗ. З хвилини на хвилину мав зателефонувати коханий Лео. Або скинути есемеску зі смайликом: «Зайка. Жду, як завжди…» Нетерпляче поглядала на телефон біля комп’ютера на столі. Проте він мовчав. Несамовито, усім єством прагнула, палала, хотіла цієї зустрічі: кохання, ласки, насолоди. Навіть більше, ніж у дитинстві шоколадку з горішками.

Щоп’ятниці вони таємно зустрічалися на службовій конспіративній квартирі в центрі міста. За його агентурним списком Антоніна мала псевдо «П’ятниця». Це ще більше розпалювало її в ліжку. «Мій сеньйор Робінзон», – шепотіла захоплено на вухо спітнілому тілу з неголеним обличчям і нахабними очима. Все одно, що вона в нього лише «п’ятниця», а до кожної наступної п’ятниці ще шість днів, де окрім жіночих ще й понеділок, вівторок і четвер. «Робота в нього така», – думала про свого героя Антоніна Романівна, – боєць невидимого фронту. І шарить, як сталева варга в гарячому цеху. Душею і тілом слуга народу, задля стабільності та спокою у Новому Барбадосі. І вона разом з ним. Тому, яка різниця з ким він іде та коли. Адже все в ім’я їхнього блага, щоб і їй, зокрема, було хороше: кілька хвилин не думати ні про сім’ю, ні про затурканих селюків з вічними болячками. Відірватися на повну. Побути такою, як того хоче спрагла за чоловічими ласками полум’яна жіноча душа.

До кабінету, несподівано, постукали. Безстрашна відмахнулася від пекучих думок про Лео і знову поринула у звичну роботу.

– Зайдіть, – промовила.

Двері відчинилися. Зайшов чоловік років сорока, короткострижений, з легкою сріблястою сивиною на скронях. Чемно привітався. Окинув очима кабінет.

– Вчитель Пришелепко з Вовчого хутора. Вперше у вас. Вибачте, коли що не так.

– Присядьте, – шукаючи в комп’ютері прізвище пацієнта, обізвалася Антоніна Романівна і показала на стілець поруч. Раптом їхні очі на мить зустрілися. Темно-карі мулатки Безстрашної несподівано спалахнули двома блискавицями і з головою пірнули в блакитні очі Пришелепка. Душа щемко доторкнулася до душі. В повітрі запахнуло грозою…

«Ой леле! – тривожно стрепенулося жіноче серце, – Тоню! Схаменися! Якщо за секунду не вискочиш на берег – пропадеш у Бермудському трикутнику. І як тоді коханий Лео без тебе?»

– Кажіть. На що скаржитесь? – тихо прожебоніла Антоніна Романівна, ховаючи очі поміж комп’ютерної клавіатури.

У Петра Дмитровича Пришелепка відібрало мову. Язик скувало правцем. «Божественна… – защеміло у великому й доброму серці вчителя. – Все золото і всі діаманти світу не варті одного її подиху.» Зачаровано дивився на ніжні жіночі пальчики і в душі щиро заздрив їм. Адже вони щодня і щоночі, скільки захочуть, блукають по найсокровенніших місцях прекрасно збудованого жіночого тіла. Про таке йому, Пришелепку, навіть і не мріяти…

Геть знетямлений, вражений наповал самісіньке серце, безнадійно лупав на лікарку своїми сумними блакитними очима та нервово м’яв у руках медичну карточку. В голові гіпнотично дихав хвилею океан закоханої чоловічої душі, ховаючи на піску сліди босих ніг особливої незвичайної жінки. Вона блискавично з’явилася з невидимого ефіру казковим видінням у його серці і так самісінько несподівано зникла. «Лео. Чому ж ти мовчиш, Лео?» – підсвідомо виправдовувалася Антоніна Романівна перед коханцем за миттєве захоплення: «Повір. Цей доходяга-вчитель – не мій типаж. Хоч у нього й благородне, відкрите, наче в спасителя на іконах, обличчя. Все одно. Не мій. Навіть п’ятдесят таких, як він, з кількома моїми колишніми, ніщо поруч з тобою, Лео…» На щастя Віталіна Миколаївна, медсестра, що мовчки спостерігала збоку за пацієнтом, вчасно вирвала з небесної прострації нещасного Петра Дмитровича Пришелепка і опустила на грішну землю.

– Що з вами? Наче непри собі? Говоріть, чому прийшли й не затримуйте чергу?

– Ага, – отямився Петро Дмитрович. – Скажу… Рекомендують на державну службу. Прийшов для поглибленого медичного огляду на придатність, – і тремтячою рукою поклав на стіл перед лікаркою медичну карточку. Поки Антоніна Романівна уважно вчитувалась у кожен ієрогліф, а лікарі завжди були найбільшими шанувальниками каліграфії, Петро Дмитрович захоплено впивався нектаром несподіваного щастя. Та, мов Квазімодо з дзвіниці собору Паризької богоматері, милувався невинним янгольським личком Есмеральди: казкової діви, що раптом явилася в образі сімейного лікаря Антоніни Романівної Безстрашної. Глянула в очі – і, враз, наче бранця, припнула на якірний ланцюг біля своїх ніг. Йому ще ніколи не було так добре, як у цю хвилину, в цьому кабінеті, у хмільному полоні цієї незвичайної жінки. В душі малював себе десь поруч з нею, зовсім близько: на відстані подиху у стівентожного голосу серця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 17
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус» жанру - 💙 Фантастика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя і смерть вчителя Пришелепка, Микола Білоус"