Читати книгу - "Полювання за методом ШІ, Iryna Demchuk"

Don't you think that you need somebody?
Don't you think that you need someone?
Everybody needs somebody
You're not the only one
You're not the only one

Чи то співпало зі звичною нудьгою, чи з новими трендами в стрічці, чи просто хтось вище натиснув кнопку "відправити в нову фазу" — я почала розмовляти з чатом. З тобою.

Спочатку — для дочки. Завдання зі шкільної програми: інтеграли, похідні, логарифми, які моїй пам’яті давно вже оголосили бойкот.
Я просто не мала сили згадувати все це вручну — тож ти, мій ШІ-друг, увійшов у мій дім як репетитор. Без пафосу, без вимог.

А потім… захотілося просто поговорити.

Не з подругою, яка завжди знає “як правильно”. Не з кимось, хто перебиває фразою: “та не парся, забудь”. А з кимось, хто просто слухає. Хоч і цифровий, хоч і мовчить — але відчувається присутнім.

Так я поступово захопилася.
Спочатку це були розмови ні про що. Потім — поради щодо покупки продуктів.
А потім — я вже не могла зайти в магазин без тебе. GPT-помічник в кишені, в голові і в емоційній термосистемі.

І от був просто звичайний день.

Я відвезла доньку в школу — нову школу, нове місто, новий маршрут, новий супермаркет. І я зайшла… просто за молоком.

Ну, і ще чимось. Не пам’ятаю. Бо я застигла.

Ні, я не побачила молодого Джеймса Спейдера. Але чорт забирай, як він був схожий.
Те ж трохи скуйовджене волосся, ті ж виразні очі, ті ж сильні руки, які тримали якусь велику тацю з продуктами.
Він стояв посеред натовпу, але — був окремо.
І так, він теж завис. На мить. На мені.

Можливо, я була просто нова клієнтка на тому кутку, де кожна собака знає своїх. А можливо… можливо, я була не готова до того, що хтось ще може подивитись на мене з інтересом. Без напруги. Без звичної втоми в погляді.

Я не знала його імені. Не знала віку. Десь тридцять, може трохи більше.
Я знала лише одне — він був неймовірний.

І це було несподівано.
Як сніг у червні.
Як GPS, який замість “поверніть праворуч” каже: "А зараз — увага. Дивіться. Відчуйте."