Читати книгу - "Поки ми мовчимо, The wandering pen"

Пролог

Життя її текло рівно, як вода в чашці — ні бурі, ні шторму.
Ранкові кави на самоті, робота з 9 до 6, вечори з подругою, де обговорювали все і нічого.
Вона звикла до цього спокою. Навіть полюбила його.

Але того дня, коли в місті раптом з’явився військовий у цивільному — з короткою відпусткою і поглядом, що бачив занадто багато — усе почало змінюватись.

Вона не шукала знайомства.
І він не шукав нічого.

Просто сидів у тому ж кафе, куди вона приходила щоп’ятниці.

Але їхні погляди зустрілися.

І хоч емоцій було небагато — щось клацнуло.
Не симпатія. Не цікавість.

Передчуття.