Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Третя світова: Битва за Україну 📚 - Українською

Читати книгу - "Третя світова: Битва за Україну"

1 702
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Третя світова: Битва за Україну" автора Юрій Георгійович Фельштинський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Третя світова: Битва за Україну» була написана автором - Юрій Георгійович Фельштинський, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Наука, Освіта / 💛 Публіцистика".
Поділитися книгою "Третя світова: Битва за Україну" в соціальних мережах: 

Чи переросте битва за Україну в Третю світову війну або ж стане для Росії новим Афганістаном, що призведе до краху режим Путіна — основне питання, на яке шукають відповідь — всесвітньо відомий історик Юрій Фельштинський та екс-радник МЗС України Михайло Станчев. Гострий лікбез з авторськими ремарками від екс-радника Бориса Березовського охоплює дражливі моменти історії російсько-українського конфлікту — від давніх часів і до тепер, зокрема проблематику економічного та газового шантажу Росії, а також далекосяжні плани та спроби Росії створити з України плацдарм для подальшої інвазії в східноєвропейські країни — із застосуванням тактики гітлерівської Німеччини та сталінського Радянського Союзу. Поміж тим читач знайде на сторінках видання контраверсійні версії відомих подій, заплутані детективні політичні сюжети — гучні вбивства та біографії відомих персонажів-політиків, які «засвітилися» на плівках сумнозвісного майора Мельниченка та посіли почесне місце в олігархічній ієрархії.

Для широкого кола читачів.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 115
Перейти на сторінку:

Юрій Фельштинський,

Михайло Станчев

ТРЕТЯ СВІТОВА: Битва за Україну

ТРЕТЯ СВІТОВА: Битва за Україну

Юрій Фельштинський

Михайло Станчев

Переклад Володимира Єшкілєва

КИЇВ 2015

www.nashformat.ua

Замість передмови

Випереджаючи час

Я є співавтором двох книг, кожна з яких на шість років випередила час. Першу — «ФСБ підриває Росію» — написав у співавторстві з Олександром Литвиненком у 2000 році. І хоча книжка стала відомою у Росії й навіть була частково видана в Москві як спецвипуск «Нової газети» (серпень 2001 року), за межами країни їй не повірили: надто вже густими та чорними фарбами було описано все те, що відбувалось у «демократичній» єльцинсько-путінській державі. Ми писали, як Федеральна служба безпеки успішно саботувала російські демократичні реформи, як уміло — через організовані спецслужбами теракти — було спровоковано спочатку так звану Першу чеченську війну, а відтак й Другу, що її розв’язали у вересні 1999 року. Ми докладно проаналізували обставини терактів, які відбулися у тому ж вересні 1999 року в кількох російських містах, і дійшли до висновку, що за ними (а саме ці теракти призвели до Другої чеченської війни) стояли російські спецслужби, головною метою яких було — привести до влади директора ФСБ Володимира Путіна.

Проте у 2001 році у все це важко було повірити. Минуло п'ять років. У листопаді 2006 року в Лондоні отруїли Олександра Литвиненка. Причини, через які скоїли це вбивство, та його історія — окремий детективний сюжет. Але тепер нам важливо наголосити на іншому: саме після отруєння Литвиненка смертельною радіоактивною речовиною західна громадськість, та не лише Великобританії, але й усього світу, повірила у зміст книги «ФСБ підриває Росію». Все описане там стало банальною істиною; й навіть здавалося дивним, що раніше її не помічали. В 2007 році книгу видали у двадцяти країнах.

У 2008 році разом із моїм російським колегою Володимиром Прібиловським я написав фундаментальну працю «Корпорація: Росія та КДБ за доби президента Путіна». У книзі йшлося про події 1991–2000 років, коли КДБ, перейменоване на ФСБ, намагалось захопити владу та отримати контроль над усією Росією, включно з надрами, фінансами та економікою цієї величезної країни; про дві перші невдалі спроби захоплення влади, здійснені у серпні 1991 року (серпневий путч) та у березні 1996 року (змова керівника Служби безпеки президента Єльцина генерала Олександра Коржакова); про те, як в результаті цих двох провалів КДБ/ФСБ радикально змінило тактику.

Їхнім завданням стало не силове захоплення влади (шляхом перевороту, путчу чи заколоту), а отримання посади — законно, через загальнодержавні вибори. Посаду потрібно було отримати лише одну. Але це була посада президента Росії. Для цього старіючому і морально знищеному двома чеченськими війнами Єльцину — в обмін на повний імунітет та недоторканність йому і членам його сім'ї — вміло та високопрофесійно «підклали» трьох кандидатів на вибір: Євгена Примакова, старого агента КДБ і колишнього директора Служби зовнішньої розвідки Росії; Сергія Степашина, колишнього директора Федеральної служби контррозвідки, одного з організаторів Першої чеченської війни, та Володимира Путіна — директора Федеральної служби безпеки Російської Федерації. Кого б не вибрав Єльцин, влада все одно перейшла б до рук спецслужб (колишнього КДБ). Пощастило Путіну. Так лягла карта, що Єльцин відмовив Примакову. Останній надто квапився скинути Єльцина з престолу ще до закінчення його терміну — шляхом альянсу з антиєльцинським парламентом та через змову (чи воно лише здалося керівникові президентської адміністрації Олександру Волошину?) з тодішнім претендентом на посаду президента Росії мером Москви Юрієм Лужковим. Путін у переліку спадкоємців був останнім. На ньому й зупинився Єльцин. У серпні 1999 року Путіна перемістили з посади директора ФСБ у крісло прем'єр-міністра Росії. А у вересні були здійснені теракти, жертвами яких стали майже 300 людей і розпочалась Друга чеченська війна; 31 грудня 1999 року Єльцин добровільно і передчасно пішов у відставку, залишивши Путіна виконуючим обов'язки президента країни; фактично чинним президентом — ще до загальноросійських виборів; і 26 березня 2000-го Путін став переможцем формальних президентських виборів, отримавши трохи більше як 50 % голосів виборців (якщо, звісно, вірити офіційним даним).

Обійнявши посаду, Путін кардинально змінив систему державної влади в Росії: фактично розпустив верхню палату парламенту, Раду Федерації; знищив самостійність і виборність губернаторів; повернувся до радянської системи жорсткого контролю центру (Кремля); проголосив безумовний пріоритет так званої «вертикалі влади»; взяв під свій контроль провідні засоби масової інформації; поступово ліквідував свободу слова; зробив контрольованими всі щаблі виборів і абсолютно слухняним парламент, що став всього лише механізмом для штампування заготовлених в Кремлі указів.

Проте період правління Путіна припав на нечуване в історії зростання цін на сировину та корисні копалини. Він підняв рівень добробуту в країні, уможливив розвиток ринкової економіки; сформулював певний кодекс, правила гри, які мали засвоїти й прийняти всі її учасники — так звана «еліта». Кодекс був простим: ті, хто бажав конкурувати за владу з Кремлем, підлягали знищенню (економічному і навіть фізичному). Тим, хто хотів лише розбагатіти, з часом дозволили стати членом корпорації «Росія», яку очолював голова ради директорів корпорації — Володимир Путін. Ось тільки склад ради директорів корпорації та кількість акцій, що належать кожному з його членів, залишалися найсуворішою державною таємницею, про яку можна було лише здогадуватися.

Насторожливим фактором стало те, що з моменту приходу до влади у 2000 році Путін став призначати на вищі державні посади переважно колишніх та діючих співробітників силових відомств, або людей, про яких було відомо (або ж були серйозні підстави вважати), що вони є агентами спецслужб. Формально, жоден закон при цьому Путін не порушував. І, як результат, за кілька років країна опинилася у прямому і переносному сенсі в руках ФСБ. Колишні офіцери КДБ займали тепер не лише вищі державні посади, але

1 2 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Третя світова: Битва за Україну», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Третя світова: Битва за Україну"