Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том третій 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"

231
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори у дванадцяти томах. Том третій" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Твори у дванадцяти томах. Том третій» була написана автором - Джек Лондон, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Твори у дванадцяти томах. Том третій" в соціальних мережах: 

До третього тому ввійшли роман «Морський Вовк» (Нью-Йорк, 1904) і повісті «Гра» (Нью-Йорк, 1905) та «Білозуб» (Нью-Йорк, 1906).

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 156
Перейти на сторінку:

Джек Лондон

ТВОРИ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ТОМ ТРЕТІЙ

Роман і повісті

©

  http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Дмитро Затонський, Віталій Коротич, Микола Лукаш, Василь Мисик, Тетяна Якимович

МОРСЬКИЙ ВОВК

Роман

РОЗДІЛ І

Я не знаю, з чого почати. Іноді жартома я думаю, що в усьому винний Чарлі Ферасет. У нього була дача в Міл-Велі, під горою Томалпайс. Жив він там лише взимку, коли приїздив туди відпочити й почитати на дозвіллі Ніцше та Шопенгауера. Коли наставало літо, він знову повертався до міста, щоб працювати не покладаючи рук у духоті й пилюці. Я мав звичку відвідувати його щосуботи після полудня й залишатися в нього до понеділка. Коли б у мене не було цієї звички, я б не опинився того пам'ятного січневого понеділка в бухті Сан-Франціско.

Не можна сказати, що судно, на якому я плив, було ненадійне: «Мартінес» робив лише четвертий чи п'ятий рейс на переправі між Саусаліто та Сан-Франціско. Справа не в цьому. Небезпека крилася в густому тумані, що навис над бухтою, хоч мене, людину суходолу, він мало лякав. Справді, я пригадую, як спокійно я вмостився на палубі, просто під стерновою рубкою, і таємничість сірого туману опанувала мою уяву. Віяв свіжий бриз, і я довгенько був самотній серед вогкої півтемряви, — хоч і не зовсім, правда, бо неясно відчував присутність стерничого чи ще когось, чи не капітана, у скляній будці в мене над головою. Пригадую, я сидів і розважав про вигоди розподілу праці: мені не потрібно вивчати тумани, вітри, припливи та відпливи і взагалі мореплавство, аби відвідати свого приятеля, що живе по той бік затоки. Як це добре, думав я, що люди мутять спеціалізуватися. Штурман і капітан знаються на своїм ділі, і знання їхні служать багатьом тисячам людей, що так само, як і я, не знають ні моря, ні мореплавства. З другого боку, замість витрачати енергію на вивчення багатьох предметів, я мав можливість зосередити її на вивченні того, чим я цікавлюся, наприклад: яке місце посідає Едгар По в американській літературі. Між іншим, так називалася моя стаття у свіжому числі журналу «Атлантика». Піднявшись на корабель і проходячи по салону, я задоволено відзначив, що один огрядний добродій читає «Атлантику» якраз на сторінці, де надруковано мою статтю. Знову ж таки, це лише завдяки розподілові праці та спеціальним знанням штурмана й капітана цей огрядний добродій мав змогу читати мою спеціальну статтю про Едгара По, поки його перевозили з Саусаліто до Сан-Франціско.

Якийсь червонолиций чоловік грюкнув дверима салону і загупав ногами по палубі, урвавши мої думки. Я саме обмірковував тему своєї нової статті, яку я хотів назвати «Необхідність свободи. В обороні митця». Червонолиций чоловік зиркнув у бік стернової рубки й повів очима навколо, вдивляючись у туман. Потім прошкандибав по палубі туди й назад (він, либонь, був на протезах) і зупинився біля мене, широко розставивши ноги. На його обличчі сяяла усмішка. Я не помилився, подумавши, що ця людина все своє життя прожила в морі.

— Від такої гидкої погоди люди передчасно сивіють, — сказав він, ледь кивнувши головою в бік стернової рубки.

— А мені здається, тут нема нічого складного, — відповів я. — Це просто, як двічі по два — чотири. Компас показує напрямок, а віддаль і швидкість відомі. Я сказав би, що це звичайнісінька арифметика, та й годі.

— Нічого складного! — перекривив мене чоловік. — Просто, як двічі по два — чотири! Звичайнісінька арифметика!

Тут він якось підтягся, відкинувся назад і зміряв мене поглядом.

— А що ви знаєте про відплив, що рветься тут крізь Золоті Ворота? — запитав або, радше, гримнув він. — Або швидкість течії? А як відносить, га? Ось прислухайтеся. Чуєте? Це дзвонить буй. Ми йдемо просто на нього. О, бачте, міняють курс

Із туману долинув сумний дзвін. Я помітив, як стерничий хапливо закрутив штурвалом. Щойно бемкання дзвона чулося спереду, а тепер воно долинало вже збоку. Раптом хрипко заревів наш свисток, час від часу чути було й інші свистки, що долітали крізь туман з усіх боків.

— Якийсь пароплав, — сказав червонолиций, показуючи праворуч, звідки було чутно свистки. — А там що? Чуєте? Сурмлять у ріжок. Певно, якась шаланда. Гей, ви там, на шаланді, не ловіть гав! Так я й знав! Тепер хай попокрутяться!

Невидимий пароплав раз у раз подавав сигнали, і вони перепліталися з тривожними звуками ріжка.

— А тепер вони перемовляються, намагаючись розминутися, — вів далі червонолиций, як свистки раптом затихли.

Його обличчя сяяло й очі блищали від захоплення, коли він перекладав мову ріжків та сирен на звичайні слова.

— Ото сирена пароплава, що йде десь там ліворуч. А чуєте цей — у нього ніби жаба застрягла в горлянці. Здається, це парова шхуна, вона повзе назустріч відпливу.

Враз ми почули пронизливий різкий свист просто попереду і дуже близько від нас. На «Мартінесі» вдарили в гонг. Колеса нашого судна спинились, їхнє ритмічне ляпання по воді завмерло, потім вони знову залопотіли. Пронизливий різкий свист, подібний до сюрчання цвіркуна серед реву великих звірів, почувся крізь туман уже збоку, а скоро й зовсім затих. Я глянув на свого супутника за поясненням.

— Храбруватий катерець, — сказав він. — Я мало вже не хтів, щоб його, чортяку, потопили! Від таких буває велике лихо. А яка з них користь? Сяде в такий катерець якийсь шибеник і преться, наче дідько в пекло, дме в свою свиставку, переганяє інших та гука всьому світові, мовляв, це я йду, я не можу сам поберегтися, то тікайте з дороги! Бо, бачте, він іде! Хіба йому втямки, що таке проста ввічливість!

Мене тішив його нез'ясовний гнів, і поки він, обурений, ходив туди й сюди, я знову поринув у поезію туману. Справді, якоюсь поезією віяло від цієї мли, що не було їй кіпця, ані краю. Вона таємниче нависла над землею, що невтомно кружляє в просторі. А люди, — ці світлячки й іскринки, одержимі жадобою діяльності, — мчать на своїх конях із криці й дерева крізь саме серце таємниці, наосліп пробиваючись крізь Невідоме, та вигукують сміливі слова, аби заглушити внутрішній голос страху і непевності.

Голос мого сусіди повернув мене до дійсності. Мені стало смішно: адже я в своєму житті теж борсаюсь наосліп, думаючи, що з

1 2 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том третій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том третій"