Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Грот афаліни 📚 - Українською

Читати книгу - "Грот афаліни"

208
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Грот афаліни" автора Павло Андрійович Місько. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Грот афаліни» була написана автором - Павло Андрійович Місько, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Дитячі книги / 💙 Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Грот афаліни" в соціальних мережах: 

Дія пригодницької повісті відомого білоруського письменника Павла Міська «Грот афаліни» відбувається далеко в океані, де розкинулися острови і атоли архіпелагу Веселий. Є там навіть острів Рай. Для багатіїв, які приїздять сюди з усіх кінців світу і хочуть порозважатись, архіпелаг справді здається веселим, а життя — райським. Зате для корінних мешканців…
Героям повісті довелося пережити багато небезпечних пригод на землі, на воді, у підводній печері, вступити у смертельний поєдинок з бандами і піратами з «китайських тріад».

 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 120
Перейти на сторінку:

Павло Місько

ГРОТ АФАЛІНИ

Перекладено за виданням: Місько П. Грот афаліны. — Мінск, «Юнацтва», 1985.

Художник В. І. Бариба.

Частина перша

АРХІПЕЛАГ ВЕСЕЛИЙ

Розділ перший

1

Чутки підтвердилися: султан Муту (щоб йому жити ще сто років і всі сто рачки лазити!) продав їхній острів, їхній улюблений Біргус, американцям за півмільйона доларів. Казали, нібито султанові не вистачало грошей на нові піхви для ножа. А піхви не прості — відлиті із золота й оздоблені діамантами. Такий ніж — символ Верховної влади. Подібні є тільки в раджі Його Величності Верховного Правителя Малайзії та в брунейського султана. Далеко Малайзія і Бруней, не одна тисяча кілометрів звідси. Дехто називав іншу причину продажу: любив Муту влаштовувати пишні процесії і вистави, дуже подобалося йому, як несли його уквітчані портрети, водили двох куплених для таких урочистостей білих слонів. То хіба дивно, що буде пуста скарбниця!

Люди сиділи під баньяном, Деревом Зібрань. Прийшли навіть жінки й діти, хоч їх ніколи сюди не пускали. Немовлята й однорічні діти були в матерів на руках, голосно плямкаючи, гучно смоктали груди й з цікавістю зиркали на людей. Якщо ж розібратися, то хіба тут місце жінкам і дітям? Тут тільки старшим чоловікам дозволялося мудро морщити лоби і чухати потилиці.

Знову й знову змушували ходаків розказувати, як усе було на Головному острові, у Світтауні, як їх прийняли у султановому палаці, що говорили. Ні староста Ганеш, ні дід Амос, ні дядько Амат не могли нічого додати до своєї розповіді. Усе здавалося дуже неймовірним, дивовижним, і в людей відбирало мову. Зовсім недавно англійська королева подарувала архіпелагу самостійність. Утворився султанат, архіпелагом став керувати султан, а не англійський губернатор. Але ж хіба для того дістав султан владу, щоб розпродувати архіпелаг частинами?! Хоч і багато в ньому островів, а з атолами і атольчиками не одна сотня набереться, але ж куди подітись людям?

Янг відчував, як гаряче дихає йому в голі плечі мати, гладить його по голові, заспокоює. А як ти заспокоїшся, коли і молодь хвилюється? Стоять юнаки й дівчата, підперши плеченятами корені-стовбури баньяна, і гудуть, гудуть…

— … Я чую, що ви знову нам не вірите! — підсліпуватий Ганеш загарячкував, шепелявлячи, почав бризкати червоною від бетельової жуйки слиною. (Янгу здалося, що Ганешу ще там, на Головному, вдарили кулаком у зуби, і в нього й досі йде кров). — Убийте мене тут під цим деревом, якщо не вірите! Я хочу вмерти на своїй землі… Хіба ви стали сліпі й глухі? Хіба на ваші очі найшла полуда, як на мої? Хай уже я кепсько бачу, але ж зате добре чую і нюх маю. Послухайте й ви! Послухайте!.. — Ганеш, утихомирюючи людей, підняв угору скоцюрблений палець, що його колись, укусивши, знівечила змієподібна риба — мурена.

Не треба було й затихати. Уже третю добу, вдень і вночі, у кілька змін вищали лебідки, ревли й гуркотіли мотори, чути було вигуки — команди англійською мовою. У бухті, яку утворила лагуна їхнього острова — атола, вивантажували безліч ящиків і ящичків, а також великі частини машин, обшиті з усіх боків дошками. Повзли бульдозери, схожі на танки без башт і гармат, з величезними відвалами-ножами, скрепери й екскаватори-навантажувачі, машини-самоскиди. Ящики й ящички вивантажували з мотоботів, різні машини — з моторизованих понтонів-площадок. Бульдозери сповзали на берег своїм ходом, тільки-но солдати встигали закріпити понтони та покласти широкі пандуси-з'їзди. А на рейді, за входом у лагуну, стояла величезна самохідна баржа, у кормі якої відкинулась, наче підйомний міст, стіна і зяяв темний прямокутний отвір. З палуби баржі, з її бездонного черева і брали всю цю техніку та ящики. Чужинці поспішали, наче боялися, щоб султан не передумав, не став вимагати назад купчого паперу.

— То що ж нам робити?

— А як з рештою селищ? Може, їх не чіпатимуть? — почулися знову вигуки.

— Чіпатимуть! Я говорив із старостами тих сіл. Усім наказано збиратися і виїжджати! — відповів Ганеш.

Знову голосно загомоніли:

— Як це збиратися? Куди-и?!

— Хіба я заберу з собою кокосові пальми?

— А куди ж подітися мені-і-і?! А мої ж ви ні-женьки! А кому я де потрібна, коли й тут мені життя нема-ає?! — голосила бабуся Рата. Вона сиділа попереду Янга, виставивши товсті, як колоди, ноги. Скільки пам'ятає Янг, у неї були такі ноги. Всю силу вона віддавала на те, щоб тягати їх. Родичі відцуралися Рати — слонова хвороба невиліковна, — і бабуся жебрачила.

— У мене дев'ять пальм. Як я проживу без них, годувальниць? — вигукував хтось плаксивим голосом.

— А султан обіцяв на коронації: столичний острів, Головний, берегтиме, наче квочка кожне своє курча. А тепер що? Сам клює нас, як шуліка! — Це був голос брата Раджа. Янг виділив його з усіх голосів.

— О, великий Вішну! Всемогутній Вішну! Найкращий Вішну! За які гріхи послав страждання? Сотвори чудо, врятуй нас!

Вигуки, голосіння… Дивлячись на матерів, заплакали й діти.

— Тихо-о! Дайте і мені сказати! — надривався в цьому гармидері китаєць Лі Сунь. Він протовпився на середину, уклонився на всі боки. Ріжки зав'язаної косинки метлялися позаду, як дві кіски. — Ну чого ви панікуєте? Все йде на краще, а не на гірше. Хоч світу побачите, а то деякі з вас за все життя далі Біргусу й носа не потикали.

— Правду каже! Хай він згорить цей острів! Сидимо, як у норі! — кричав Пуол. За віком він рівня Раджеві, бавилися разом, навіть товаришували. «Але чому він не любить наш Біргус?» — думав Янг.

— Вас же не просто виганяють звідси! — надривався Лі Сунь.

— «Вас»… А тебе хіба — ні? Ти тут залишаєшся? — кинув йому Радж.

— Нас… нас… Я просто обмовився! — спохопився Лі Сунь. — Нас же не-ре-се-ля-ють! На інше місце, на інший острів. Транспорт дають.

— Не потрібен нам інший! Знаємо, яка земля на Гірському! Чули! З одного боку — гора, з другого — болото! А добра земля вся зайнята!

— Кажу: дадуть добрі ділянки — вирощуйте кокоси, сушіть копру. А хто не захоче… — Голос у Лі Суня охрип.

— Посадиш пальму — чекай шість-вісім років, поки будуть ті горіхи. А всі ці вісім років зуби на полиці тримати? У мене ж п'ятеро дітей!

— … А хто не захоче… Я хотів сказати — хто захоче поміняти своє життя на міське, влаштуватися на іншому острові, а не на Гірському, — будь

1 2 ... 120
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Грот афаліни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Грот афаліни"