Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мати все 📚 - Українською

Читати книгу - "Мати все"

348
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мати все" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Мати все» була написана автором - Люко Дашвар, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Мати все" в соціальних мережах: 

Здавалося б, професорській доньці Лідочці Вербицькій пощастило: турботлива мама, коханий чоловік, гарна квартира, грошей вдосталь, – якби не таємниця… Вона дізнається, що забите сільське дівча, куплене для сексуальних утіх її брата Платона, – не єдина маріонетка в руках їхньої матері! Підступ і брехня – ось на чому мати побудувала свою родинну ідилію! Але власного щастя Ліда зречеться сама…
Мати все – і все втратити!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 87
Перейти на сторінку:

Люко Дашвар

Мати все

Передмова

«Візьміть – прочитаєте за одну ніч!» – гаряче прошепотіла мені жінка в книгарні, діставши «з-під поли» одну з книжок Люко Дашвар. І сказала, де в місті лишився ще один примірник іншого її роману. І переказала початок і кінець. І сказала, що не знає, хто той Люко Дашвар такий – «але читається – страшне! Наплачетеся – страшне!»

Я зрозуміла, що стою зараз у сяйві чужої безперечної народної слави – бо саме так вона і виражається, я це знаю напевне.

З того моменту я стала читачем романів Люко Дашвар – і от зараз прочитала оцей, найбільший, теж «за одну ніч». «Мати все», – безперечно, гра слів, яка погано перекладається іншою мовою. Все, що в цій книжці відбувається, погано перекладається взагалі на інший світ. Бо все це може статися лише тут і лише з нами. Я зараз ходжу своїм київським Подолом, де моя домівка, і роззираюся – в якому, цікаво, будинку жили ті жінки, яких оце так помордувало любов’ю? В те, що вони були справжні, я вірю абсолютно. Бо в книжках Люко Дашвар рівно стільки вигадки, скільки ми самі завжди придумуємо про себе і тим живемо. Її історії – лише справжні, такого не придумаєш – бо, якби придумав, це було би дешевою підробкою. Я в це вірю цілковито, бо сама перечитала мільйони листів, написані мільйонами наших українських людей з мільйонами їхніх особистих історій, що скидаються на геніальні романи. І сама зустріла сотні людей із життями, які читаються одним духом за одну ніч! Як я узнала пізніше – Люко Дашвар теж перечитала ті самі мільйони листів і теж перезустрічала усіх тих людей, коли працювала в газеті. І це одразу мені пояснило її химерну уяву і її химерну мову й наблизило. Втім, я бачила Люко Дашвар у своєму житті один-єдиний раз. Просто мені випадково пощастило. Ось так я для себе й вирішила, що уже точно знаю, хто такий той Люко Дашвар. І можу тепер це сказати тій жінці з книгарні, що, певне, вже тримає під прилавком останній примірник цього нового роману. Це, моя дорогенька, не жінка і не чоловік. Це ім’я, як сама Люко Дашвар пояснила, складене з початкових літер імен тих, кого вона любить. Склеєне докупи так, ніби й справді можна докупи зліпити таку химеру – щоб ті, кого любиш, завжди були одне ціле. І щоб воно, оце ліпливо, ще й жило, і ходило, і довго не розпалося на дрібненькі розбиті серця…

Цей Люко Дашвар майже не з’являється на люди. Бо, певне, після того, як ті люди прочитують її романи, як і оцей, що ви зараз узяли до рук, – вони мали би кидатися жадібно роздивлятися автора, як ніби він перед ними босий і навіть без нічної сорочки. Бо, прочитавши, вони одразу би збагнули – Вона все це знає! Знає, що любов, якою вона є насправді, страшно й стидно буває показати людям, – вона божественна й бридка, вона така болюча, вона із гордої людини робить розчавленого слимака, а чисте ніщо висаджує на трон, вона підносить на самі небеса, щоби скинути тебе звідти, блаженного, у брудну застояну калюжу й роздивлятися, як тобі любо так умирати, пізнавши ті небеса… Люко Дашвар пише неприкриту правду про наших жінок і чоловіків. Вона зліплює їх докупи в одне неможливе ціле – а кожна жива людина мріє приліпити так до себе «свою половинку», – і цього вистачає на лише одну мить сліпучого й солодкого болю. Вона знає, що оце воно і є – те, заради чого ми все життя мучимося, – омріяне щастя. Але ми того, втім, ніколи не встигаємо втямити й так, порвані пристрастями на ганчір’я, і помираємо, думаючи, що його таки не буває, а тобі лиш усе життя про нього морочили голову…

Я можу помилятися, звісно. Чи може викликати такі почуття масова література? Ну… Я думаю, що така – може. Ось прочитайте це самі. Ось побачите – за одну ніч. Буде боляче, бридко, солодко й дуже добре. І ви можете не зізнаватися, що це – про вас. Я, наприклад, це й так знаю й нікому вас не викажу:))

Ольга Герасим’юк.

Замість прологу

Того осіннього вечора у провулку поблизу Контрактової темрява світло з’їла. І око їй не виколоти – не видно. Нічого не рятувало – ні ліхтарі, ні лампи з вітрин і вікон. Небо порвало ся. Чорні кишки долу. Дощ-кров фонтаном. Вітер із дощем грається: у жменю його та й кидає – на тобі косяк, на тобі горизонталі.

Потік – хазяїн собаку не вижене. А собача хазяїна – на раз! Верескливе, мале, на ніжках-сірничках, чимдуж тягнуло літніх чоловіка й жінку до чорного целофанового мішка. Валявся – повний-повнісінький – при стіні на тротуарі. Старі за ним – по калюжах, по калюжах, блага парасолька вітру кланяється. І куди?! Куди?

– Лакі, Лакі! – ту вошу просять. – Та зупинись уже!

Собача дошкреблося до мішка, обнюхало його, ніби – тільки тут! Задню ніжку вже підняло… Не встигло примоститися, раптом вуха сторчака, загарчало, кудись убік дивиться…

Старі озирнулися: повз них стрімко йшла молода вагітна жінка. Притискала до живота голу гумову жінку з розчепіреними ногами… По воді – пряма їй доріжка найкоротша. І сама – як та вода…

– Кінець світу… – прошепотіла стара, дивлячись вагітній услід.

Старий обійняв дружину:

– Ходімо додому, мати.

Вона глянула на мішок, біля якого вже відмітилося собача.

– Як для сміття… мішок завеликий, – мовила непевно. – Треба подивитися. А що, як там… людина…

Він обійняв її міцніше, майже силоміць повів геть.

– Сміття, люба. Звичайне сміття. Чого розхвилювалася? До пенсії ще тиждень, а валокордин майже закінчився…

Із чорного целофанового мішка визирнув волоцюжка. Байдуже плюнув у спину старим: це ж треба, ледь ноги переставляють, а й собі – світ рятувати.

Вагітній бракувало повітря, та вона бігла… Поспішала так, ніби несла не огидну ляльку – кисневу подушку для астматика.

– Трохи ще… Трохи…

До чотириповерхового, ще дореволюційного будинку з понівеченими ангелами на фасаді – кроків двадцять. Не подужала. Зупинилася. Лицем у небо… Ротом – як та риба, а в рот не повітря – вода. Нема спасіння! А де, де? Подалася поглядом до вікон високих. З них світло м’яке манить: ходи вже, ходи.

Із брудної й при дощі «тойоти»

1 2 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мати все», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мати все"