Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ukrainian dream «Последний заговор» 📚 - Українською

Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

284
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ukrainian dream «Последний заговор»" автора Василь Зима. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ukrainian dream «Последний заговор»» була написана автором - Василь Зима, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💙 Бойовики".
Поділитися книгою "Ukrainian dream «Последний заговор»" в соціальних мережах: 

Радіоведучий Марк Лютий, головний герой роману Василя Зими «Ukrainian dream. Последний заговор» працює в своє задоволення і готується до весілля з донькою олігарха. Та раптом до нього потрапляє вбивчий компромат на відомих політиків і він має обирати: піти на компроміс з власним сумлінням чи узятися за справу, ризикуючи втратити все, навіть власне життя. Долі героїв переплітаються, події, наче в калейдоскопі, змінюють одна одну. Хто переможе, а хто загине — відповіді у романі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 103
Перейти на сторінку:

Василь ЗИМА

UKRAINIAN DREAM

«ПОСЛЕДНИЙ ЗАГОВОР»

Роман

Я давно присматриваюсь к этой стране и знаю, чего мне опасаться.

Михаил Зощенко

Розділ 1 (Chapter 1)

«Ви думаете, що живете в країні, яка іде шляхом ринкових реформ і втілює принципи демократії? Даремно ви так думаєте. Ви живете в країні, яка за тринадцять років незалежності скоротила втричі державний бюджет, ви живете в країні, народонаселення якої за тринадцять років незалежності зменшилося на чотири мільйони чоловік, ви живете в країні, найкращі та найприбутковіші об'єкти приватизації в якій віддано у власність злочинного капіталу, ви живете в країні, в якій до цього часу вирішується питання, чи надавати чужій мові статусу офіційної, ви живете в країні, в якій залишаються жити або слабаки, або герої».

— Вимкни, чуєш? — він повернувся до вікна і зручніше вмостився у великому шкіряному кріслі.

— Програма ще не закінчилась.

— Вимкни, чуєш? — невдоволено глянув з-під брів.

— Нема питань, — підійшов, натиснув кнопку, звук зник.

— Як цього хлопця звуть?

— Марк Лютий, він веде програму «Я і моя країна».

— Ти його бачив?

— Ні.

— Я хочу, щоби ти на нього подивився, — устав, пройшовся кімнатою, став біля столу, мовчав, — цікаво, він у це дійсно вірить? Ні, ну мені цікаво, він просто так говорить чи він вірить.

— У що? — витягнув руки з кишень.

— У те, що, слухаючи його правду, люди таки прозріють і захочуть щось змінити.

— Не знаю.

— У людей уже є правда, і їм не треба іншої, їм добре живеться з тією, яка в них є.

— Напевно, хм. Ви про що?

— Я чув нещодавно, чи то читав в опозиційній газеті, — підійшов до бару, — не важливо. Так от, — узяв пляшку лікеру, налив у чарку. — Історія така дурна. В місті українському, в Красному Лучі чи що, люди такі бідні, хм, — випив лікеру, поставив рюмку на стійку бару, — їдять собачатину запивають слізьми голодних дітей. Ти уявляєш? — подивився на нього, — Юро, ти уявляєш, я тебе питаю?

— Слабо.

— А я тобі кажу, це їхня біда, і не треба їм соплі витирати. Мені важко собі уявити німців, чи британців, чи навіть поляків, які б їли собачатину і пили сльози дітей. Наш народ не вбив жодного зі своїх тиранів, румуни вбили, італійці, чилійці досі готові все віддати, щоби повісити Піночета, а наші люди жеруть собачатину. І жертимуть, чуєш, жертимуть, бо вони не розуміють, що ніхто їм не винен, чуєш, ніхто.

— Ясна річ.

— Набери мені директора цього радіо, де Лютий свою херню шурує, давай бігом.

— Зараз, — пішов, повернувся зі слухавкою, натиснув кнопки. — Алло, з вами говоритиме…

— Дай сюди, — вирвав у нього слухавку, — чуєш, жук, ти зовсім здурів, що ти пускаєш в ефір? Тобі наша країна чимось не подобається? Їдь на хуй в іншу. Що ти вибачаєшся, що ти пояснюєш? Де ти цього Лютого взяв? Хто за нього гроші платить, ти сам платиш? Я, блядь, прикрию його спонсора. Як нема спонсора? А де ж він гроші бере? Сам платить за програму? Так закрий її, твою мать. Не можеш? Я тобі поможу, чудо. Все, через місяць цього Лютого нікуди на роботу не візьмуть, буде вулиці мести. Блядь, — кинув слухавку на диван, підійшов до бару, налив лікеру, випив, голосно хекнув, потім подивився на охоронця, — Юро, найди цього Марка, я не хочу, щоби мене за нього вз'їбали потім, чуєш?

— Чую. Я найду його. І що зробити?

— Придумай, — накинув піджак на плечі і вийшов з кімнати.

Розділ 2 (Chapter 2)

— Чи є в мене жизнєнні целі? — сміх у слухавку, потім мовчанка. — Нє, ну, таких конкретних нема.

— Скільки тобі років? — голос ведучого.

— Двадцять.

— Що ти закінчив?

— Ха-ха, — знову цей хрипкий сміх, — школу.

— А крім школи?

— Армію. Да шо ти придолбався?

— А ти не пробував вступити до вузу?

— Нє, в мене дєнєг нема на платний.

— А безкоштовно?

— Ти мій атестат відєл? Када я к екзаменам готовиться буду? Я з утра до ночі по базару ящики розвожу.

— Скажи, а ти любиш свою країну?

— Страну, яку?

— Україну.

— А нє, ну шо, нормальна страна, а шо, єсть варіанти? Мені нравиться, хароша страна, нєзавісіма, главне. Войни нема, хлеба хватає, хотя і подорожав. Жить можна.

— А ти б хотів емігрувати?

— Це тіпа за рубєж уїхати? А на фіга? Каму я там всрався? Я шо, по-їхньому панімаю? Нє. Я буду жить тут.

— Як жити?

— Да як все живуть. Не хуже других, хотя, наверно, і не лучше. Нормально жить буду. Я ж не то шо Серьога со второго под'єзда, тот сколовся на хер уже. А я шо, я як все. Ну все, давай, мені надо ящики везти, обєд кончився. Прівєти всім і удачі, — гудки в слухавці.

— З нами був Льоша з Боярки. А ми чекаємо нових дзвінків. Нагадаю, що в ефірі з вами Марк Лютий і радіопрограма «Я і моя країна». Я — це кожен з вас, а моя країна — це 48 мільйонів людей, про яких ви нічого не знаєте. А ми робимо все, щоби ви стали ближчими одне одному.

— Дзвінок! — Звукорежисер зробив відмашку, Марк поправив навушники.

— Алло. Это че, программа такая, шо типа ты про свою жизнь рассказываешь?

— Так.

— О, нормально. А то мне Натаха все уши проквакала. Говорит, мол, позвони, попизди там.

— Давайте без матів, у нас прямий ефір.

— Извини, братан, не хотел, вырвалось. Я тебе за жизнь свою рассказать хочу.

— Назвіться, будь ласка.

— Кирилл из Киева. Короче, я с торговыми точками работаю. Нормальным людям помогаю, а барыг и жлобов разных прессую. В общем, я тут мужика одного под молотки пустил. Он гад редкий, денег был должен, не отдал, смылся там в село к бабке одной, я его забил на хер.

— Ви не боїтеся казати це в ефір? Вас чує вся країна.

— А нифига, мне по банану, меня все равно хер кто найдет, и даже искать никто не будет. Я б его не забил, его б менты порешили, я знаю. Я вот чего, мне пацана его жалко. Малой у того урода остался. Я хочу, шобы он нормальным пацаном вырос. Деньги хочу на его счет перевести.

— Скажіть, Кириле, ви любите свою країну?

— А я хер на нее забил. Что она мне дала? Ствол в руки да пометку в паспорте? Я, может, учиться хотел пойти, а так по беспределу пока, еле от

1 2 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ukrainian dream «Последний заговор»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ukrainian dream «Последний заговор»"